14 травня 2012 р. Справа № 5023/344/12
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Могилєвкіна Ю.О., суддів Пушай В.І., Плужник О.В.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Слюсар Д.В.
відповідача - не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. №1150Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 05.03.12 року у справі № 5023/344/12 за позовом - ТОВ "Сільверстоун інвестмент", м. Кривий Ріг
до - ТОВ "Північний Дім", м. Харків
про стягнення 180286,33 грн.,-
В січні 2012 року ТОВ «Сільверстоун інвестмент» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Північний дім» про стягнення з останнього основного боргу у сумі 8639,04 грн.; втрат від інфляції за період лютий-грудень 2011 року у сумі 2263,06 грн; 3% річних за період з 05.02.2011 року по 19.01.2012 року в сумі 1836,19 грн.; штрафу за порушення договірних зобов'язань у сумі 167548,04 грн. та судового збору у сумі 3605,73 грн. Рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2012 року по справі №5023/344/12 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Північний Дім" на користь ТОВ "Сільверстоун інвестмент" 7804,04 грн. боргу, 301,40 грн. пені,223,82 грн. річних, 291,25 грн. інфляційних, 1609,50 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Рішення мотивоване з тих підстав, що позовні вимоги позивача в розмірі 301,40 грн. пені, 223,82 грн. річних, 291,25 грн. інфляційних є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню, в решті ж позовних вимог щодо річних інфляційних та пені судом відмовлено позивачу у зв'язку з невірним розрахунком.
Позивач не погодився з вказаним рішенням, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2012 року по справі №5023/344/12 та стягнути з ТОВ "Північний Дім" на користь позивача основного боргу у сумі 8639,04 грн., втрат від інфляції у сумі 2263,06 грн., 3% річних у сумі 1836,19 грн., штрафних санкцій у сумі 9365,67 грн. та судового збору у сумі 2414,25 грн.
В обґрунтування доводів викладених в апеляційній скарзі позивач зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що після виконання зобов'язання із оплати, боржник вже не відповідає за прострочення виконання і штрафна санкція, інфляційні та три відсотки річних за час прострочення вже не підлягають оплаті після сплати основної суми боргу. Судом нараховані відповідні суми на залишкову суму боргу (7804,04 грн.), однак не враховано, що боржником численну кількість разів було порушено грошові зобов'язання на різні суми. Ці зобов'язання поступово виникали із фактів поставки товарів та поступово з порушенням строку виконувались. В той же час 04.02.2011 року у боржника не виникало зобов'язання сплатити 7804,04 грн., щоб вважати, що це зобов'язання не виконувалось протягом 349 днів (від 04.02.2011 року до дати подання позову 19.01.2012 р.). При цьому розрахунок відповідних сум в рішенні суду не наведений, порядок нарахування можна лише визначати шляхом розрахунків, підбираючи той чи інший порядок розрахунку для отримання результату, наведеного у рішенні суду.
За таких обставин позивач вважає, що зменшення судом сум нарахованих санкцій є безпідставним, а рішення суду першої інстанції - таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, оскільки процесуальні документи (які були повернуті поштою на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання») суд надсилав на юридичну адресу відповідача, зазначену в виписці з ЄДРПОУ (а.с. 79) відповідно до положень ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи судова колегія вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.
Судова колегія, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та часткове скасування рішення господарського суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 01 січня 2011 року між сторонами було укладено договір поставки №2011-6П, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачеві товар, в кількості, асортименті та за цінами згідно накладних, які є невід'ємними частинами договору, а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на протязі 30 календарних днів з моменту передачі товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача; за згодою сторін можливе застосування інших форм розрахунків, які зручні для сторін.
Дослідивши умови спірного договору, суд першої інстанції правомірно визнав, що договір поставки №2011-6П від 01.01.2011 року за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу з відстроченням платежу.
На виконання умов договору за видатковими накладними № 0-00000005 від 05 січня 2011 р. на суму 10050 грн., № 0-00000174 від 16.02.2011 р. на суму 9127,20 грн., № 0-00000179 від 16.02.2011 р. на суму 111695 грн., № 0-00000216 від 23.02.201 р. на суму 20050 грн., № 0-00000289 від 11.03.2011 р. на суму 21145 грн., № 0-00000341 від 18.03.2011 р. на суму 10216 грн., № 0-00000577 від 29.04.2011 р. на суму 4248,46 грн., № 0-00000618 від 11.05.2011 р. на суму 15695,51 грн., № 0-00000632 від 13.02.2011 р. на суму 2720 грн., № 0-00000763 від 17.06.2011 р. на суму 11538,46 грн., № 0-00000790 від 23.06.2011 р. на суму 12195,76 грн., № 0-00001050 від 12.09.2011 р. на суму 62830 грн., № 0-00001057 від 14.09.2011 р. на суму 10545 грн., № 0-00001058 від 14.09.2011 р. на суму 1050 грн., № 0-00001095 від 21.09.2011 р. на суму 50604 грн., позивач передав відповідачеві товар на загальну суму 353710,39 грн.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач виконав поставку товарів відповідачу на загальну суму 353 710.39 грн. Згідно документів про оплату у 2011 році (банківські виписки) та документів про повернення товару (накладні) суд дійшов висновку, що відповідач сплатив і повернув товар на загальну суму 345 906,35 грн. (різниця становить 7804,04 грн.) В той же час суд, визнаючи та застосовуючи у якості доказу заборгованості акти звірки, безпідставно не визнав визначену обома сторонами суму заборгованості - 8639,04 грн. та не врахував зміст документів на оплату.
Так, згідно актів звірки між сторонами станом на 01.01.2011 року, відповідач має заборгованість перед позивачем. З оплати 06.04.2011 року 835,00 грн. було зараховано в оплату боргу, а 9165.00 грн. - в оплату поставок зо договором поставки №2011-6П між сторонами. При цьому, згідно призначення платежу від 06.04.2011 року, він здійснений за договором 2010 року - тобто, на погашення заборгованості. Позивач, для запобігання штучного збільшення заборгованості, зарахував залишок оплати (9 165,00 грн.) в оплату за новим договором 2011 року, що згодом визнавалось обома сторонами, зокрема в актах звіряння.
Різниця між позовною вимогою позивача (8639,04) та сумою, обрахованою судом (7804,04), становить саме 835,00 грн., отже сума заборгованості має бути стягнута у повному обсязі згідно наданих документів про оплату та визнання стану розрахунків обома сторонами.
Як правомірно зазначив позивач у своїй скарзі, суд першої інстанції частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог у своєму рішенні, не зазначив свого відповідного розрахунку та підстав про часткову відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 05.01.2011 року виконана поставка товару на суму 10 050,00 грн.
Згідно п. 3.2 Договору поставки №2011-6П відстрочка платежу становить 30 календарних днів, отже 04.02.2011 року у відповідача настав строк виконання обов'язку із оплати товару на суму 10050,00грн.
Перша після цього оплата здійснена 06.04.2011 року на суму 10 000,00 грн. (за винятком 835,00 грн. заборгованості, 9 165,00 грн. зараховано в оплату поставки).
Таким чином позивач обґрунтовано зазначає, що з 04.02.2011 року до 06.04.2011 року відповідач прострочив виконання обов'язку на 9 165,00 грн., а обов'язок на 885,00 грн. залишився не виконаним і заборгованість була погашена лише при наступній оплаті - 08.04.2011 року.
Отже, протягом лютого та березня 2011 року відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, на ці суми нараховані інфляційні втрати відповідно за два місяці.
У такий спосіб позивачем обґрунтовано було проведено нарахування за всіма випадками прострочення, оскільки згідно п. 4.2 Договору поставки №2011-6П, кожна наступна оплата зараховується в погашення самого раннього боргу і кожна наступна оплата повністю або частково припиняє зобов'язання за саму ранню неоплачену поставку.
У позові було наведено використані індекси інфляції: у лютому 2011 року - 100.9, у березні 2011 р. - 101.4, у квітні 2011 р. - 101.3, у травні 2011 р. - 100.8, у червні 2011 р. - 100.4, у липні 2011 р. - 98.7, у серпні 2011 р - 99,6, у вересні 2011 р. - 100.1, у жовтні 2011 р. - 100.0, у листопаді 2011 р. - 100.1, у грудні 2001 р. - 100.2.
Витрати нараховувалися лише у тому випадку, якщо заборгованість вже існувала 15-го числа відповідного місяця. Останній місяць періоду враховувався, якщо заборгованість не погашена до 15-го числа - у відповідності із рекомендаціями ВСУ відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист ВСУ №62-97р від 03.04.97 р.).
Суд першої інстанції виходив з того, що у лютому 2011 року у відповідача виник борг у сумі 7804,04 грн., який залишився непогашений до січня 2012 року (до подання позову). Однак, це не відповідає фактичним обставинам справи.
У рішенні суду встановлено, що позивач виконував поставки, встановлено дати і суми поставок, також встановлено умову відстрочки платежу (тобто час настання строку оплати кожної поставки).
Однак, розглянувши надані докази, умови укладеного сторонами договору (договорів) та перевіривши наданий позивачем розрахунок позовних вимог, судова колегія вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 835,04 грн. боргу, 1612,37 грн. річних, 1971,81 грн. інфляційних втрат та 9064,27 грн. пені, у зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 05.03.12 року у справі №5023/344/12 прийнято без урахування фактичних обставин справи та діючого законодавства, тому підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
Таким чином, керуючись ст. ст. 193, 216, 224, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 546, 549, 610, 625, 712 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.ст. 33, 49, 99,101, п. 2 ст. 103, ст.ст. 104 -105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду Харківської області від 05.03.12 року у справі № 5023/344/12 в частині відмови у стягненні 835,04 грн. боргу, 1612,37 грн. річних, 1971,81 грн. інфляційних втрат, 9064,27 грн. пені скасувати та позов в цій частині задовольнити.
Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю «Північний Дім» (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича, 34-А, кв. 14 (в тому числі з р/р 26000834992221 в АКБ СР "Укрсоцбанк" м. Харків, МФО 351016, код ЄДРПОУ 35587372) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільверстоун інвестмент»(50036, м. Кривий Ріг, вул. Бикова, 10 (р/р 26008900697028 у КФ відділення №1 ПАТ "ПУМБ", МФО 305813, код ЄДРПОУ 34488698) - 835,04 грн. боргу, 1612,37 грн. річних, 1971,81 грн. інфляційних втрат, 9064,27 грн. пені та 804,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Наказ доручити видати господарському суду Харківської області. В іншій частині рішення залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
судді Пушай В.І.
Плужник О.В.
Повний текст постанови підписаний 21.05.2012 року.