"22" травня 2012 р.Справа № 5016/209/2012(1/14)
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гладишевої Т.Я.,
суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.
при секретарі судового засідання Будному О.В.
за участю представників сторін в судовому засіданні від 22.05.2012 року:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1, за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Укртранспродгрупа „ВІСОН"
на рішення господарського суду Миколаївської області від 03.04.2012 року
по справі № 5016/209/2012(1/14)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Укртранспродгрупа „ВІСОН"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХНОТОРГ-ЛІЗИНГ"
про визнання пункту 3 додаткової угоди від 24.11.2009 року частково недійсним
В судовому засіданні 22 травня 2012 року згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Укртранспродгрупа „ВІСОН" (яке є правонаступником ЗАТ „Укртранспродгрупа „ВІСОН") (далі -позивач, ТОВ „Укртранспродгрупа „ВІСОН") звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХНОТОРГ-ЛІЗИНГ" (далі -відповідач, ТОВ „ТЕХНОТОРГ-ЛІЗИНГ") про визнання частково недійсним (з врахуванням уточнень) пункту 3 додаткової угоди № 1В від 24.11.2009 року до договору фінансового лізингу № 078Н1, укладеного між сторонами 01.07.2009 року, а саме в частині суми боргу позивача перед відповідачем, який, за твердженням позивача, фактично становить 635487,68 грн. замість визначеного у спірному пункті вказаної додаткової угоди - 1617230,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач пославшись на ст. 233 Цивільного кодексу України вказав, що ним додаткова угода № 1В від 24.11.2009 року укладена під впливом тяжкої обставини - скрутного фінансового становища та загрозою банкрутства, а також на вкрай невигідних умовах, що є підставою для визнання спірного пункту додаткової угоди від 24.11.2009 року частково недійсним, залишивши дійсним суму боргу в розмірі 635487,68 грн.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.04.2012 року по справі № 5016/209/2012(1/14) (суддя Васильєва Л.І.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано положеннями ст. ст. 202, 215, 216, 233 Цивільного кодексу України, п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" та мотивована недоведеністю позивачем в розумінні ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України обставини укладання позивачем додаткової угоди № 1В від 24.11.2009 року до договору фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009 року під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ „Укртранспродгрупа „ВІСОН" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вказало, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, висновок суду, викладений в мотивувальній частині рішення, не відповідає дійсним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення господарського суду Миколаївської області від 03.04.2012 року.
В апеляційній скарзі, скаржник наводить ті ж самі доводи, що викладені в позовній заяві, додатково зазначає лише про застосування місцевим господарським судом положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яка втратила чинність на підставі постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „ТЕХНОТОРГ-ЛІЗИНГ" заперечує проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, оскільки вважає його таким, що прийнято з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2012 року апеляційна скарга ТОВ „Укртранспродгрупа „ВІСОН" прийнята до провадження з призначенням дати розгляду, ухвала була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Одеського апеляційного господарського суду не надходило, отже всі учасники судового процесу відповідно до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.
На час розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні 22.05.2012 року будь -яких письмових заяв та клопотань від скаржника щодо відкладення розгляду апеляційної скарги до суду не надходило.
В судове засідання 22.05.2012 року представник ТОВ „Укртранспродгрупа „ВІСОН" не з'явився, тим самим не скористався своїм процесуальним правом брати участь в засіданні суду апеляційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи, заслухавши представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги виходячи з наступного.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджено в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, що 01.07.2009 року між ТОВ „ТЕХНОТОРГ-ЛІЗИНГ" (лізингодавець) та ЗАТ „Укртранспродгрупа „ВІСОН" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 078Н1 (далі -договір фінансового лізингу), відповідно до якого лізингодавець зобов'язався на протязі 1 календарного дня передати у користування лізингоодержувачу наступне майно: вантажний сідловий тягач Маз-643008-060-010 у кількості 12 шт., самоскидний полупричіп „Тонар" -95231 у кількості 12 шт. (далі -предмет лізингу), вартість якого складає 6769800,00 грн., а лізингоодержувач зобов'язався сплачувати лізингодавцю лізингові платежі у розмірі та строки відповідно до розрахунку лізингових платежів (додаток № 1 до договору) (пункти 1.1, 2.1 договору фінансового лізингу)
Умовами розділу 7 договору фінансового лізингу передбачено, що до моменту повного виконання лізингоодержувачем зобов'язань за цим договором та складання сторонами відповідного акту про перехід права власності, предмет лізингу є власністю лізингодавця; у разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його активів предмет лізингу підлягає поверненню лізингодавцю; до повного виконання зобов'язань за цим договором та складання сторонами акту про перехід права власності лізингоодержувач не має права відчужувати, передавати в заставу, передавати у оренду, сублізинг, передавати на зберігання іншим особам предмет лізингу чи будь -яким іншим чином обтяжувати предмет лізингу; після повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за цим договором предмет лізингу на підставі цього договору переходить у власність лізингоодержувача, про що сторонами складається відповідний акт про перехід права власності.
Згідно п.11.2 договору фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитись від цього договору в односторонньому порядку, попередньо письмово повідомивши про це лізингоодержувача, у випадках, зокрема, несплати лізингоодержувачем лізингових платежів або сплати не у повному обсязі з простроченням строку оплати більш ніж 30 календарних днів (п.п. 11.2.1 договору).
Договір фінансового лізингу припиняє свою дію, зокрема, за згодою сторін; у разі відмови лізингодавця від цього договору у випадках, передбачених п. 11.2 договору (підпункти 11.4.1, 11.4.2 пункту 11.4 договору).
Відповідно до пункту 11.1 договору фінансового лізингу договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 25.06.2010 року.
З матеріалів справи також вбачається, що 24.11.2009 року між лізингодавцем та лізингоодержувачем укладена додаткова угода № 1В до договору фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009 року, відповідно до умов п. 1 якого сторони, керуючись положеннями ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України та п. 11.2 договору фінансового лізингу, дійшли згоди щодо розірвання договору фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009 року. Пунктом 2 додаткової угоди сторони узгодили строки повернення лізингоодержувачем предмету лізингу лізингодавцеві. Пунктами 3, 4 додаткової угоди сторони узгодили, що заборгованість лізингоодержувача за договором фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009 року складає 1617230,00 грн., яка має бути сплачена лізингоодержувачем в строк до 15.12.2009 року. У разі порушення строків погашення зазначеної заборгованості лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі 5% від суми заборгованості за кожен календарний день прострочки.
Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами (п. 7 додаткової угоди).
Матеріали справи також свідчать, що на виконання умов додаткової угоди № 1В від 24.11.2009 року лізиноодержувачем 30.11.2009 року за видатковими накладними № РН-0000028, № РН-0000029, № РН-0000030, № РН-0000031, № РН-0000032, № РН-0000033, № РН- 0000034, № РН-0000035, № РН-0000036, № РН-0000037, № РН-0000038, № РН-0000039, № РН-0000040, № РН-0000041, № РН-0000042, № РН-0000043, № РН-0000044, № РН-0000045, № РН-0000046, № РН-0000047, № РН-0000048, № РН-0000049, № РН-0000050, № РН-0000051 передано лізингодавцю предмет лізингу у кількості 24 шт.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства, його спрямованість. Правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.
Дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про відповідність додаткової угоди № 1В від 24.11.2009 року вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України та вважає її такою, що спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею, що також не заперечується сторонами. Втім, позивач наполягає на визнанні частково недійсним пункту 3 оспорюваної угоди з підстав, передбачених ст. 233 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Виходячи з наведеного, колегія суддів констатує, що тягар доказування наявності тяжкої обставини, за відсутності якої кабального правочину не було би вчинено, покладається на особу, що оспорює такий правочин, зокрема на ТОВ „Укртранспродгрупа „ВІСОН". Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що позивач на підтвердження укладання оспорюваної додаткової угоди під впливом тяжкої обставини посилається на звіт про фінансові результати за 9 місяців 2009 року (форма № 2-м), складений посадовими особами ТОВ „Укртранспродгрупа „ВІСОН", який свідчить про скрутне фінансове становище товариства та загрозу його банкрутства.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що звіт, на який посилається позивач на підтвердження своїх доводів, не свідчить про крайню форму скрутного становища товариства, можливість наслідків банкрутства за умов не укладення оспорюваної додаткової угоди. Будь -яких інших документальних доказів на підтвердження своїх доводів позивачем не надано. Також, обставина визнання позивачем боргу частково в сумі 635487,68 грн. обумовлений в п. 3 оспорюваної додаткової угоди розмір боргу не свідчить про її укладення на вкрай невигідних умовах для позивача, що може призвести до наслідків кабальності. Натомість, вказана обставина свідчить про фактичну незгоду позивача з розміром заборгованості за договором фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009 року, який підлягає виконанню, виходячи з положень ст. ст. 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг".
Колегія суддів також відзначає, що застосування місцевим господарським судом положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яка втратила чинність на підставі постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не призвело до прийняття неправильного рішення.
З викладених обставин, рішення господарського суду Миколаївської області від 03.04.2012 року є законним та обґрунтованим, і підстави для його зміни або скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101 -103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.04.2012 року по справі № 5016/209/2012(1/14) залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева
Суддя: Я.Ф. Савицький
Суддя: О.Т. Лавренюк
Повний текст постанови підписано 28.05.2012 року.