Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" квітня 2012 р. Справа № 5023/1336/12
вх. № 1336/12
Суддя господарського суду Аюпова Р.М.
при секретарі судового засідання Лобов Р.М.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. від 06.08.2011 р.;
другого відповідача - ОСОБА_2 дов. від 29 серпня 2011р. ; перший відповідач - не з'явився
розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Трансферт - Фінанс", м. Харків , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління активами "Форвард", м. Харків
про визнання недійсним договору
Позивач - ПАТ "Дельта Банк" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансфер-Фінанс"(перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард"як керуючого активами Закритого не диверсифікованого фонду "Лідер"(другий відповідач) в якій просить суд: 1) Визнати недійсними Договір про відступлення права вимоги №Ус-ТрФ-Л-02, який був укладений 18 травня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансфер-Фінанс"та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" в частині відступлення належних Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансфер-Фінанс" прав вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідленд" по поверненню позичкових коштів у розмірі 2556677 гривень 73 копійки, наданих йому за договором позики № ФК/10/08-1 від 05 жовтня 2008 року; 2) Визнати недійсною угоду про залік взаємних однорідних вимог, підписану 18 травня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансфер-Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард", а відтак визнати недійсним акт припинення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансфер-Фінанс" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" за договором займу №П/01/08-01 від 28 січня 2008 року на суму 2556677 гривень 73 копійки, та відповідно визнати недійсним акт припинення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Форвард" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансфер-Фінанс" за договором позики № ФК/10/08-1 від 05 жовтня 2008 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 березня 2012 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26 березня 2012 року о 12:00 год.
У призначеному судовому засіданні 26 березня 2012 року та у поданому через канцелярію суду клопотанні (вх. № 2851) представник другого відповідача просить суд припинити провадження у справі, посилаючись на те, що дані позовні вимоги повинні розглядатись в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ "Компанія "Трансфер-Фінанс".
В судовому засіданні 02 квітня 2012 року в порядку статті 77 ГПК України оголошувались перерви до 14:30 год. та 16:00 год. для надання можливості представнику позивача викласти у письмовому вигляді додаткові пояснення, які долучені судом до матеріалів справи.
У призначеному судовому засіданні 02 квітня 2012 року представник позивача заперечував проти клопотання відповідача про припинення провадження у справі, надав заяву (вх. №6921) про зупинення провадження у справі, в якій просить зупинити провадження у справі до вирішення в апеляційному порядку пов'язаної з нею справи про банкрутство ТОВ «Компанія «Трансфер - Фінанс» № 39/105-09.
Розглянувши зазначене клопотання позивача про зупинення провадження у справі, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, суд відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.
Зупинення провадження у справі передбачено нормою ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно ч. 1 якої господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:
а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;
б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:
а) непідвідомчості;
б) обмеженості предметом позову;
в) неможливості розгляду тотожної справи;
г) певної черговості розгляду вимог.
Виходячи із викладеного, суду не доведено належними та допустимими доказами наявність фактичних обставин того, що розгляд даної справи можливий тільки після перегляду в апеляційному порядку справи № 39/105-09 про банкрутство ТОВ «Компанія «Трансфер - Фінанс», а також пов'язаність даної справи про визнання недійсними правочинів зі справою № 39/105-09 про банкрутство ТОВ «Компанія «Трансфер - Фінанс», яка розглядається в апеляційному порядку.
Таким чином, суд не знаходить правових підстав для зупинення провадження по даній справі, оскільки обставини, які б унеможливлювали розгляд даної справи до розгляду по суті в апеляційному порядку справи № 39/105-09, відсутні, а це в свою чергу свідчить про відсутність вказаної вище сукупності правових фактів, що вимагається Господарським процесуальним кодексом України для зупинення провадження по справі.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти заяви позивача про зупинення провадження у справі заперечував, а також заперечував проти позовних вимог, просив припинити провадження у справі, посилаючись на те, що позовні вимоги необхідно розглядати в межах справи про банкрутство.
Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника, як це передбачене частиною 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».
Натомість, у даному випадку не керуючий санацією (ліквідатор) оспорює укладені до порушення у справі про банкрутство договори (договір про відступлення права вимоги № Ус-ТрФ-Л-02 та угоду про залік взаємних однорідних вимог) з метою повернення відчуження за цими договорами майна до ліквідаційної маси, а кредитор у справі про банкрутство. Також, суд зазначає, що ухвалою господарського суду Харківської області від 02 серпня 2011 року у справі № Б-39/105-09 про затвердження ліквідаційного балансу відмовлено АТ "Дельта Банк" в задоволенні клопотання про проведення фінансового аналізу та зупинення провадження у справі, відмовлено АТ "Дельта Банк" в задоволенні скарги на дії ліквідатора, затверджено ліквідаційний звіт та ліквідаційний баланс, ліквідовано юридичну особу - товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія „Трансфер-Фінанс", провадження у справі припинено, зобов'язано Головне управління статистики по Харківській області виключити з Єдиного Державного реєстру підприємства та організацій України товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія „Трансфер-Фінанс", зобов'язано державного реєстратора провести державну реєстрацію припинення юридичної особи - банкрута, внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та передати органам державної статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації припинення для зняття юридичної особи з обліку.
Таким чином неможливо в межах справи про банкрутство, а не у позовному провадження, розглянути даний спір.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
18 травня 2009 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансфер-Фінанс» (першим відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Форвард», як керуючим активами Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Лідер» (другим відповідачем) було укладено договір про відступлення права вимоги №Ус-ТрФ-Л-02, відповідно до умов якого, первісний кредитор (перший відповідач) передає, а новий кредитор (другий відповідач) приймає права вимоги, що належали первісному кредиторові до набуття чинності Цим договором та виникли з договорів, зазначених у додатках до цього договору, за якими новий кредитор набуває прав кредитора, а первісний кредитор втрачає права кредитора. Особи (особа), з якими первісним кредитором були укладені договори, зазначені у додатках до цього договору (права вимоги до ТОВ «Провідленд») по поверненню позичкових коштів у розмірі 2556677,73 грн., наданих йому за договором позики № ФК/10/08-1 від 05 жовтня 2008 року), є боржниками (боржником). За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.
Як зазначає позивач у позовній заяві, ухвалою господарського суду Харківської області від 19 травня 2009 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Компанія «Трансфер - Фінанс». Справа була порушена за заявою самого боржника у відповідності до особливостей, встановлених ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що була подана до суду 18 травня 2009 року.
Позивач посилаючись на те, що він є кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансфер-Фінанс» із суттєвими вимогами до боржника в розмірі 16299444 гривні 03 копійки, які визнані судом та включені до реєстру кредиторів, вважає, що укладання оскаржуваного договору та угоди про залік взаєморозрахунків призвело до грубого порушення його інтересу, що полягає в зменшенні розміру ліквідаційної маси боржника та можливості погасити більшу частину кредиторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансфер-Фінанс», що існує на перед позивачем.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про недійсність договорів, що і стало підставою для його звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно з Роз'ясненням ВАСУ №02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Таким чином, судом встановлено, що договір відступлення права вимоги № Ус-ТрФ-Л-02 від 18.05.2009 року, укладений між відповідачами, укладений із додержанням приписів цивільного законодавства та не порушує приписів ст. 515 Цивільного кодексу України, які встановлюють випадки, у яких не допускається заміна кредитора у зобов'язаннях.
Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Відповідно до ст. 602 Цивільного кодексу України, не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Таким чином, судом встановлено, що зарахування між відповідачами зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, відбулося із дотриманням приписів цивільного законодавства, та не порушує приписів ст.602 Цивільного кодексу України, які встановлюють випадки, у яких не допускається зарахування зустрічних вимог.
Відповідно до викладеного, суд встановив, що укладені між відповідачами договір відступлення права вимоги № Ус-ТрФ-Л-02 від 18.05.2009р. та акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.05.2009 року, не порушують приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим безпідставним є посилання позивача на застосування вказаних правових норм в якості обґрунтування позовних вимог.
Крім того, суд зазначає, що, відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади», звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, за змістом ст.ст. 1, 2 ГПК України, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Проте, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого зазначеними нормами права. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд має встановити, чи є особа, за позовом якої порушено провадження по справі, належним позивачем, тобто, звертаючись до суду із вимогами про визнання недійсними спірних договору про відступлення права вимоги та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, укладених між відповідачами, позивач має довести, яким чином оспорюванні правочини порушують або оспорюють права і охоронювані законом інтереси позивача.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не є стороною спірного договору про відступлення права вимоги та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Одночасно, вказані договір та угода, укладені відповідачами відповідно до приписів цивільного законодавства, регулюють правовідносини, що склалися саме між відповідачами, та учасником яких не є позивач.
При цьому, сам позивач у позовній заяві погоджується з тим, що з формальної точки зору, спірні договори - договір відступлення права вимоги та угода про залік однорідних зустрічних вимог, підписані між ТОВ «Компанією «Трансфер - Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанією з управління активами «Форвард» 18 травня 2009 року відповідають правовим нормам.
Натомість, позивач обґрунтовує своє порушене право тим, що він є кредитором по справі про банкрутство ТОВ «Компанія «Трансфер-Фінанс», та, посилаючись на ч. 10 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стверджує, що спірні договір та угода порушують права позивача, в якості кредитора по справі про банкрутство першого відповідача.
Відповідно до ст. 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Тобто, вказаний закон слід розглядати як законодавчий акт, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет по відношенню до норм загальних щодо регулювання провадження у справах про банкрутство, відновлення платоспроможності боржника (санації), визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, укладення мирової угоди тощо.
Як вбачається з закону, положення ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» врегульовує, у тому числі, питання правовідносин, що виникають під час продажу майна боржника під час провадження по справі про банкрутство, а також підстави для визнання угод, укладених боржником, в тому числі під час процедури санації, недійсними.
Відповідно до ч.10 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», на яку посилається позивач в якості обґрунтування позовних вимог, керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.
Відповідно до ч.1 ст. 25 Закону про банкрутство, особою, що вправі звертатися із заявами про визнання недійсними угод боржника на підставах, визначених частиною десятою статті 17 Закону, є ліквідатор боржника.
Таким чином, по-перше, ч.10 ст. 17 вказаного закону, визначає не підстави для визнання укладених боржником угод недійсними, а підстави відмови від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково. По-друге, право на звернення до суду із заявою про визнання недійсними угод боржника, на підставах, визначених ч.10 ст. 17 вказаного закону, належить до компетенції ліквідатора боржника.
Проте, відповідно до п. 4 ст. 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута, особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка посилаючись на свої права або іншу підставу, передбачену законом або договром, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси..
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 24.10.2011р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», до компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ про банкрутство. Зазначені справи відповідно до частини другої статті 4-1 ГПК України розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та «Про банки і банківську діяльність». Господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника.
Отже, відповідно до визначеного, спори про визнання недійсними правочинів на спеціальних підставах, встановлених ст. 17 Закону про банкрутство, підлягають вирішенню у межах справи про банкрутство.
Відповідно до викладеного, суд встановив, що укладені між відповідачами договір відступлення права вимоги та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, укладені із додержанням приписів цивільного законодавства; не порушують законних прав та інтересів позивача; відсутні підстави, передбачені цивільним законодавством, для визнання спірних договору та угоди недійсними; вимоги про визнання спірних договору та угоди недійсними на спеціальних підставах, встановлених ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мають розглядатися у межах провадження по справі про банкрутство.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 6, 202, 203, 215, 512, 513, 515, 601, 602, 626, 627 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 5, 17, 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 1, 2, 4-1, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позові відмовити повністю.
Суддя Аюпова Р.М.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та повний текст рішення складено та підписано 04 квітня 2012 року
справа № 5023/1336/12