Справа № 22 ц -2916/2006 p. Головуючий у 1-й інстанції Мацедонська В.Е.
Доповідач в 2-й інстанції Даценко Л.М.
2 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Хопти С.Ф.
суддів Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.
при секретарі Зозулі Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку, -
встановила:
У квітні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, в якій просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 06 червня 1992 року Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою на ім"я ОСОБА_1 на спадкове майно після смерті ОСОБА_3, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1.
Також просила визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного будинку з підстав, передбачених ст.ст. 61, 70 Сімейного Кодексу України, оскільки зазначений будинок був побудований сторонами в період шлюбу і являється спільною сумісною власністю подружжя.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2006 р. позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований сторонами в період шлюбу і являється спільною сумісною власністю подружжя, свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане в порушення вимог ст.48 ЦК України 1963 року та п.128 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР" № 45/5 від 31.10.1975 р.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що ОСОБА_3 належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1. Користувачем земельної ділянки, на якій був розташований даний будинок, являлась ОСОБА_3
Встановлено, що рішенням виконкому Києво-Святошинської районної ради НОМЕР_1 було надано дозвіл ОСОБА_3 на перебудову індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1, яку закінчити до 01.09.1988 р. (а.с.30-31)
Як вбачається з матеріалів справи, в 1985 р. технічним бюро при районному архітекторі Києво-Святошинського району було видано будівельний паспорт на земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_3 (а.с.29)
Як вбачається з матеріалів справи, 08 червня 1987 р. було складено план забудови садиби (а.с.32)
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 15.04.1985 р. придбала будівельні матеріали на загальну суму 1234 крб. 85 коп. (а.с.64-65)
Встановлено, що 07.01.1988 р. в БТІ було складено технічний паспорт на жилий будинок індивідуального житлового фонду за адресою АДРЕСА_1 на ім"я ОСОБА_3 (а.с.23-28).
Встановлено, що ОСОБА_3 заповідала все своє майно ОСОБА_1 згідно заповіту, складеного нею 6 листопада 1986 року (а.с.59)
Встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.58)
Встановлено, що 6 червня 1992 року Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1, який їй належав на підставі довідки, виданої виконкомом Тарасівської сільської ради НОМЕР_2. (а.с.6-7, 60).
Згідно роз"яснень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. № 7 з наступними змінами та доповненнями відповідно до ст. 12 Закону «Про власність" у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.
Оскільки згідно зі ст. 17 ЗК і ст. 14 Закону «Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину в приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
Згідно зі статтями 16 і 17 Закону «Про власність" таке право, зокрема, виникає, коди будівництво велось подружжям у період шлюбу - жилий будинок у зв"язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім"ї -жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Інші особи, що брали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставах угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Із вищезазначених матеріалів справи вбачається, що позивачка не надала суду безспірних доказів тим обставинам, що будівництво спірного будинку велось сторонами у період шлюбу і цей будинок являється спільною сумісною власністю подружжя.
Показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що будинок будувався сторонами після смерті ОСОБА_3 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються вищезазначеними письмовими доказами, а також суперечать один одному щодо часу закінчення будівництва.
Висновки суду про те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом було видано в порушення п.128 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР" № 45/5 від 31.10.1975 p., являються безпідставними, оскільки в свідоцтві зазначено, що будинок належить померлій ОСОБА_3 на підставі довідки, виданої виконкомом Тарасівської сільської ради НОМЕР_2, що не суперечить зазначеному пункту даної Інструкції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що спірний будинок АДРЕСА_1 на день видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом не являвся спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1, ОСОБА_2.
Тому свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом видано відповідачу 06.06.1992 р. на законних підставах і правових підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів , -
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2006 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.