ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
Іменем України
“27» вересня 2006 р. Справа 36/168
№ К-8943/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Нечитайла О.М.
Суддів: Конюшка К.В.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.І.
при секретарі судового засідання Бойченко Ю.П.
за участю представників:
позивача: Палій Є.А., дов. від 03.01.2006р. № 16-81/348
Полторак С.О., дов від 15.06.06. № 6331/9
відповідача: Бугаєць О.І., дов. від 26.12.2005р.
№17907/10/08-10-032
Голенко Є.А., дов від 31.10.2005р.
№15052/8/08-10/020
Бруснік Т.Г. , дов. від 12.01.2006р.
№252/10/08-034
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з підприємствами
гірничо-металургійного комплексу у
м. Кривому Розі
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
від 14.03.2005р.
та рішення Господарського суду Дніпропетровської
області
від 28.10.2004р.
у справі № 36/168
за позовом Відкритого акціонерного товариства
«Північний гірничо-збагачувальний
комбінат»
до Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з підприємствами
гірничо-металургійного комплексу у
м. Кривому Розі
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
Відкрите акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - позивач, ВАТ «Північний ГЗК» ) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя - Кожан М.П.) від 28.10.2004р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2005р. (головуючий суддя: Шуба І.К., судді: Тищик І.В., Сизько І.А.) у справі № 36/168 позов задоволено:
- визнано недійсним податкове-повідомлення рішення від 15.04.2004р. № 0000422330/2 у частині заниження податку на додану вартітсь на загальну суму 227517,57 грн., в решті позову відмовлено;
- визнано недійсним податкове-повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі від 15.04.2004р. № 0000372330/2;
- стягнено із Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі на користь Відкритого акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» 203,00 грн судових витрат.
Судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки акту перевірки на підставі якого відповідачем прийняті оспорювані податкові повідомлення рішення не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства України.
СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2005р. та рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2004р. у справі № 36/168, звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати названі судові рішення повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Зазначена касаційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом та господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оспорюваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, а саме п.4.2.3 ст.4, п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст.ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2005р. у справі № 36/168 вказана касаційна скарга разом із матеріалами справи передана для розгляду Вищому адміністративному суду України.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі, в яких доводи, викладені у касаційні скарзі вважає необгрунтованими, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій вважає повністю законними та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2004р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2005р. у справі № 36/168 без змін.
Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Господарськими судами першої та апеляційої інстанцій встановлено наступне:
СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Кривому Розі прийнято податкові повідомлення рішення:
- від 15.04.2004р. № 0000422330/2, яким відповідно до пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4 ст. 7, п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартітсь» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1324374,24 грн. у тому числі основного платежу 1324374,24 грн. та штрафниих фінансових санкцій 0,00 грн..
- та податкове повідомлення-рішення від 15.04.2004р. № 0000372330/2, яким відповідно до пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4 ст. 7, п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп.17.1.3, пп.17.1.6, п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 662187,10 грн., у тому числі основного платежу 0,00 грн. та штрафниих (фінансових) санкцій 662187,10 грн.
Вказані податкові повідомлення рішення були прийняті відповідачем за наслідками апеляційного узгодження первинних податкових повідомлень-рішень від 26.12.2003р. № 0000422330/0 і № 00002426000/0 та на підставі висновків акту перевірки від 24.12.2003р. № 31/233-111/00191023 «Про результати комплексної планової перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за період з 01.04.2002р. по 01.07.2003р.
Вказаним актом встановлено порушення позивачем пп.4.2.2. п.4.2 ст.4, пп. 7.4.1 ,7.4. п.7.4 ст.7, п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а саме.
Щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 227517,57 грн.
Скаржник, посилаючись на нормативно-правовий припис ст.ст. 5 та 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», стверджує що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації включаються до складу податкового кредиту лише з моменту їх участі у виробничій діяльності.
Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким розумінням податкового законодавства, виходячи з наступного:
За змістом ч. 2 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суми податку на додану вартість, (із врахуванням змін та доповнень), сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
Таким чином, висновок господарських судів попередніх інстанцій про наявність прямої норми спеціального закону, що регламентує механізм нарахування податкового кредиту при придбанні (спорудженні) основних фондів незалежно від початку їх використання у господарській діяльності підприємства та правова доцільність застосування вказаної норми в даному випадку, визнається судовою колегією Вищого адміністративного суду України обгрунтованою.
В частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1096 856,67грн., фактичною основою, що стала підставою для здійснення вказаного донарахування, як встановлено місцевим та апеляційним господарським судами, було порушення п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» при віднесенні суми безнадійної дебіторської заборгованості на рахунок 944 «Сумнівні та безнадійні борги» у грудні 2002р., а саме підприємство позивача не включило до складу податкового кредиту суму 1 096 856,67 грн. та не віднесло її до валових витрат.
Господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновки відповідача по даному епізоду не узгоджується з фактичними обставинами справи, а також є суперечливими та такими, що не дають можливості обгрунтовано застосувати норму законодавства, а саме.
Всупереч п. 1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002р. № 429 та зареєстрованого в Мінюсті України 29.12.2002р. за № 1023/7311, відповідно до якого факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, висновки осіб, що здійснювали перевірку підприємства, ґрунтуються, як слушно зауважив господарський суд, на припущеннях перевіряючих без посилання на первинні чи будь-які інші документи.
При цьому в акті перевірки вказано на ненадання позивачем первинних документів для перевірки операцій між ВАТ «Північний ГЗК" та приватними підприємствами «КіпАРіС", «Клевер", «Транс-Контакт-Сервіс", які проводилися у 1996-1997р.р.; первинні документи, що підтверджують виконані роботи знищені у зв'язку з закінченням термінів їх зберігання.
Відповідно до приписів п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість", якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом (пп. 4.3.1); непрямі методи не застосовуються у випадку якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку (пп. 4.3.2).
При перевірці питання взаємовідносин позивача з зазначеними підприємствами відповідачем непрямий метод не застосовувався, визначення об'єкта оподаткування або його елементів на підставі інших документів не здійснювалося.
Натомість висновок щодо заниження підприємством валових витрат та завищення податкового кредиту ґрунтується виключно на припущеннях перевіряючих. Так, припущенням являється твердження відповідача про те, що підприємством збільшено валові витрати та податковий кредит по податку на додану вартість в момент здійснення «першої події", оскільки у попередніх актах перевірок порушень з питань правовідносин з ПП «КіпАРіС", «Клевер", «Транс-Контакт-Сервіс" не встановлено; посилання на наявність за вказаними операціями попередньої оплати товару також являється припущенням, як і твердження про те, що фактично право власності на попередньо оплачені товари позивачу не перейшло. Наведені припущення спростовуються матеріалами, наданими позивачем, а саме: згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 644 «Податковий кредит" з розшифровками до неї станом на 01.04.2002р. суми ПДВ з зазначених операцій до складу податкового кредиту не відносились; копії векселів, виданих вказаним підприємствам, акти прийому-передачі векселів, акти пред'явлення векселів додо оплати, акти звірки взвємних розрахунків посвідчують наявність заборгованості останнього за надання послуг з організації залізничних перевезень і її погашення.
Викладене свідчить про недоведеність висновків відповідача, викладених в акті перевірки та відсутність достатніх доказів для твердження про порушення позивачем норм податкового законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (що є чинним до застосування в зв'язку із юридичною природою вказаного спору на даний час), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 ст. 220 вказаного кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи з вищевикладеного, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в цій частині судових рішень колегією суддів Вищого адміністративного суду України не вбачається.
Щодо нарахування позивачу штрафних фінансових санкцій у сумі 662 187,10грн., то місцевий та апеляційні господарські суди, посилаючись на нормативно-правовий припис п. 4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2003р. у справі № Б15/107/03 порушено провадження про банкрутство ВАТ «Північний ГЗК» із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів) та із врахуванням того, що штрафні санкції, нараховані позивачу відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за змістом преамбули яког, останній не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб на яких розповсюджуються процедури, встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дійшли висновку про неправомірність такого донарахування.
Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із обгрунтованістю такої точки зору і не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги в цій частині.
Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 36/168 господарський суд першої та апеляційної інстанції дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
За таких обставин, касаційна скарга СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Кривому Розі підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2005р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2004р. у справі № 36/168, - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Кривому Розі залишити без задоволення.
2 Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2005р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2004р. у справі № 36/168 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Нечитайло О.М.
Судді Конюшко К.В.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашко О.І.
З оригіналом вірно
Суддя Нечитайло О.М.