копія
03 травня 2012 р. Справа № 2a-1870/714/12
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кунець О.М.,
суддів - Глазька С.М., Шевченко І.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Козир І.С.,
позивача - ОСОБА_1.,
представника позивача ОСОБА_2,
перекладача - ОСОБА_3,
представників третьої особи - Дробязка Є.В., Овруцького О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державна міграційна служба України, третя особа: управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі -позивач, ОСОБА_6.) звернувся до суду з позовом до Державного комітет України у справах національностей та релігій (далі - 1-й відповідач), в якому просив зобов'язати відповідача переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем ОСОБА_1.
В судовому засіданні 13.03.2012р. (а.с.64) за клопотанням позивача та його представника, приймаючи до уваги Указ Президента України від 9 грудня 2010р. №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", та постанову Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 року № 658, до участі у розгляді справи в якості співвідповідача було залучено - Державну міграційну службу України (далі -2-й відповідач). Крім вказаного клопотання, позивачем подано доповнення до позовної заяви (а.с.22-24), в якому ОСОБА_1, крім іншого просив:
- зобов'язати 2-го відповідача переглянути рішення Державного комітету України з питань національностей та релігій від 31.10.2011 року № 573-11 про відмову у визнанні біженцем ОСОБА_1, у разі неможливості виконання судового рішення першим відповідачем;
- зобов'язати 2-го відповідача визнати ОСОБА_1 біженцем, у разі неможливості переглянути рішення Державного комітету України з питань національностей та релігій про відмову у визнанні мене біженцем від 31.10.2011 р. № 573-11 першим відповідачем.
Позовні вимоги позивач мотивував тим, що прийняте 1-м відповідачем рішення про відмову у визнанні біженцем є необґрунтованим та незаконним, оскільки це рішення приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Стверджує, що перевірка інформації, яку він надав під час звернення з заявою до Управління та з скаргою до Державного комітету України у справах національностей та релігій, а також підтвердив в процесі проведення відповідних співбесід щодо ситуації в країні попереднього проживання - Іраці і причин, через які він не може повернутися, всупереч вимогам законодавства, проводилася вкрай поверхово та не об'єктивно, ситуація у країні його походження належним чином не вивчалась. Позивач вважає, що має всі підстави для набуття статусу біженця, оскільки, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може і не бажає повертатися до неї, так само як користуватися допомогою зазначеної країни, оскільки має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань. Стверджує, що відповідач взагалі не збирав та не аналізував загальновідому інформацію про країну походження, а тому його рішення, яке впливає на долю людини й піддає її життя ризику, є необґрунтованим і незаконним. Позивач впевнений, що він буде зазнавати переслідувань в Іраці, якщо туди повернеться, отже, відмова в наданні йому статусу біженця порушує чинні в Україні норми матеріального права.
Один із елементів, що викликає обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування, у разі повернення до Іраку, пов'язаний з його віросповіданням. Відмічає, що коли він повернеться до Іраку, він не зможе жити, як раніше. Як Свідок Єгови, він має проголошувати християнське вчення і його одразу ідентифікують як не мусульманина. Хоча документальне підтвердження своєї активної участі в даній релігійній громаді з січня 2011 року ОСОБА_1. на момент звернення з заявою до Управління міграційної служби в Сумській області не мав, але він вже змінив свій релігійний світогляд, спосіб життя та ідентичність, що також, вважає, було підставою для наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні його громадянської приналежності за ознаками релігійної приналежності. Ще перебуваючи в Іраку, коли він був мусульманином, він замислювався над тим, чому християни живуть у злагоді між собою, а мусульмани воюють. Під час перебування в Україні позивач познайомився зі Свідками Єгови, які остаточно впевнили його змінити релігію.
Приймаючи до уваги викладене, позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалами суду, занесеними до журналу судового засідання від 21.02.2012р. (а.с.16), до участі у розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Управління Державної міграційної служби України в Сумській області.
Представник відповідача Державного комітету України у справах національностей та релігій в судове засідання не з'явився, повістка про виклик в судове засідання була надіслана за останнім відомим місцем реєстрації та згідно вимог ст. 35 КАС України вважається врученою (а.с.8,129).
Представник відповідача -Державної міграційної служби України в судове з засідання не з'явився, надав заяву (а.с.133), повістка про виклик в судове засідання була надіслана за останнім відомим місцем реєстрації та згідно вимог ст. 35 КАС України вважається врученою (а.с.24,133).
Представники третьої особи - управління Державної міграційної служби України в Сумській області, Дробязко Є.В. та Овруцький О.О. в судовому засіданні проти позову заперечили.
Враховуючи вказане, колегія суддів, на підставі ст. 128 КАС України, вважала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідачів за наявними у справі доказами.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги з підстав, викладених у позові та доповненнях до адміністративного позову (а.с.3-6,22-24,26-30,69-70-36), підтримав та просив їх задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, з підстав, викладених у позові та доповненнях до адміністративного позову і додаткових поясненнях (а.с.3-6,22-24,26-30,69-70-36) підтримала та просила їх задовольнити. Доповнила, що приймаючи оскаржуване рішення 1-й відповідач, всупереч вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI, не вирішив питання про застосування додаткового захисту позивача. Крім того, 1-м відповідачем не була використана інформація про країну походження у повній мірі, не взято до уваги, що Свідки Єгови зазнають переслідування як і християни. При цьому, у висновку визнається що позивач є християнином, однак, безпідставно орган міграційної служби стверджував, що відсутні будь-які побоювання щодо переслідування позивача. Крім того, представник позивача вказує на існування двох різних суперечливих рішень, оскільки Сектором міграційної служби у Сумській області при прийнятті рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця особу позивача було встановлено як християнина та побоювання щодо переслідування Сектор вважав обґрунтованими, а Державний комітет України у справах національностей та релігій за тих же обставин вважав, що такі побоювання відсутні. З урахуванням викладеного, представник позивача просила позовні вимоги задовольнити.
Представники третьої особи - управління Державної міграційної служби України у Сумській області проти позову заперечували. Вважали що оскаржуване рішення є обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства та просили відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши позивача, представника позивача, представників третьої особи -управління Державної міграційної служби України у Сумській області, свідків ОСОБА_9 (далі -ОСОБА_9.), ОСОБА_10 (далі -ОСОБА_10.), перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, який є громадянином Іраку, що підтверджується копією паспорту (а.с.57-62), 23.11.2010р. легально перетнув Державний кордон України. В Україну прибув з Іраку за своїм паспортом та офіційною навчальною візою (а.с.62).
Згідно ч.6 ст. 9 Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців" (який діяв на час подання заяви), особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абзаці другому статті 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.
Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців" (який діяв на час подання заяви), оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
21.03.2011 року відповідно до вказаних приписів позивач особисто звернувся до завідувача сектору міграційної служби у Сумській області з заявою про надання статусу біженця (а.с.87). В даній заяві позивач посилався на те, що в Україні почуває себе в безпеці, тоді як в Ірак повертатися небезпечно, оскільки в Україні став християнином. Вважав, що його життя в небезпеці, так як він змінив віру з ісламу на християнство і якщо він повернеться до Іраку, його сім'я вб'є його.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців" (який діяв на час подачі позивачем заяви про надання статусу біженця та прийняття Сектором міграційної служби у Сумській області висновку 30.05.2011р.), орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Варто відмітити, що схожі приписи при попередньому розгляду заяв містяться і в ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI (що діяв на час прийняття оскаржуваного рішення).
21.03.2011р. Сектором міграційної служби у Сумській області відповідно до ст. 9 Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців"(який діяв на час подання заяви), було прийнято наказ за №04-о "Про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця"(а.с.90) та 21.03.2011р. позивача було ознайомлено з вказаним наказом та правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця (а.с.91).
З метою більш досконалого вивчення обставин, за яких позивач звернувся з заявою про надання йому статусу біженця 21.03.2011 року позивач заповнив анкету, де він зазначив особисті дані (а.с.92-93) та 23.03.2011р. була проведена перша співбесіда з позивачем, в ході якої ОСОБА_1 повідомляв, що він не дотримується ісламських традицій, що він змінив віру, однак, ще офіційно не прийняв християнство, та вважає, що в Іраку йому загрожує смертельна небезпека, тому він просить надати статус біженця в Україні (а.с.99,98-101). В подальших співбесідах, проведених, зокрема, 08.04.2011р. позивач надав схожі пояснення (а.с.117-118).
Крім того, 07.04.2011р. працівником Сектору міграційної служби у Сумській області було складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину ОСОБА_1, в якому провідний спеціаліст Сектору міграційної служби у Сумській області Валюх Т.В. прийшов до висновку за доцільне прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину ОСОБА_1, у зв'язку з тим, що на його думку, життя заявника може бути піддано ризику стати жертвою фізичного насилля чи дискримінації за ознаками віросповідання, визначених абзацом другим ст.1 Закону України "Про біженців"(а.с.107).
Відповідно до ст.13 Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців"(який діяв на час подачі позивачем заяви про надання статусу біженця та її розгляду і прийняття Сектором міграційної служби у Сумській області висновку 30.05.2011р.), орган міграційної служби разом з органами внутрішніх справ, служби безпеки здійснює перевірку наявності обставин, за якими статус біженця не надається відповідно до абзаців другого, третього і четвертого статті 10 цього Закону. У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є підробленими або фальшивими, для встановлення особи заявника органом міграційної служби разом з відповідними органами внутрішніх справ і служби безпеки згідно з законодавством України проводиться ідентифікація особи. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, на медичне обстеження, що проводиться у порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви, долучаються до особової справи заявника. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо надання або відмови у наданні статусу біженця. Особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
Варто відмітити, що схожі приписи щодо порядку розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем містяться і в ч.ч.6-12 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"від 8 липня 2011 року №3671-VI (що діяв на час прийняття оскаржуваного рішення).
З матеріалів справи вбачається (а.с.114-116), що в ході розгляду заяви, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, працівником Сектору міграційної служби у Сумській області на виконання вимог діючого на час розгляду заяви Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців"було зроблено ряд запитів на які, зокрема, відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (а.с.113) надано відповідь, що за банками даних Українського бюро Інтерполу відомості щодо позивача станом на 20.04.2011р. відсутні. Управління Служби безпеки України в Сумській області листом від 10.05.2011р. (а.с.112) повідомило, що в результаті проведеної перевірки громадянина Іраку ОСОБА_1, обставин, за яких статус біженця не надається, не виявлено.
Крім того, 07.04.2011р. працівником Сектору міграційної служби у Сумській області було зроблено запит до відділу Інформації по країнах походженнях Департаменту у справах біженців та притулку (а.с.109-111).
08.04.2012р. була проведена ще одна співбесіда з позивачем, в ході якої він підтримав надані раніше пояснення (а.с.117-118).
30.05.2011р. відповідно до ст.13 Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців" (який діяв на час подачі позивачем заяви про надання статусу біженця та її розгляду і прийняття Сектором міграційної служби у Сумській області висновку 30.05.2011р.) завідувачем Сектору міграційної служби у Сумській області Овруцьким О.О., за результатами вивчення матеріалів справи та ситуації в Іраку, було складено висновок, за яким Сектор міграційної служби у Сумській області вважав за доцільне відмовити ОСОБА_1 у наданні статусу біженця в Україні, у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абзацом другим ст.1 Закону України "Про біженців"(а.с.123-125).
31.10.2011р. Державним комітетом України у справах національностей та релігій було прийнято рішення за №573-11, яким за результатами розгляду особової справи Аль-КаттіАлаа Ріядх, було підтримано вказаний вище висновок Сектору міграційної служби у Сумській області (а.с.12-125) та відмовлено позивачу у визнанні біженцем, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 ч.1 п.1 ст. 1 цього Закону відсутні (а.с.8).
23.01.2012р. за повідомленням управління міграційної служби в Сумській області №2 (а.с.7) позивача повідомлено про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні умови, передбачені п.п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій за №573-11 від 31.10.2011року про відмову у визнанні біженцем.
Як вбачається з встановлених вище обставин справи, правовою підставою для винесення оскаржуваного рішення №573-11 від 31.10.2011року (а.с.8), є обставини зазначені у висновку завідувача Сектору міграційної служби у Сумській області від 30.05.2011 року (а.с.123--125), відповідно яких встановлено відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознаками віросповідання, визначених абз. другим ст.1 Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців" (який діяв на час подачі позивачем заяви про надання статусу біженця та прийняття Сектором міграційної служби у Сумській області висновку 30.05.2011р.).
При цьому, згідно абз.2 ч.1 ст.1, Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"від 8 липня 2011 року №3671-VI, на який перший відповідач посилався у своєму рішенні, містить схожі критерії віднесення особи до категорії біженців, згідно якого, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань, на переконання суду, є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила не повертатись в країну походження і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також ст.1 Закону України від 21.06.2001р. №2557-III "Про біженців" поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
При цьому позивач, надаючи лист Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців від 20.03.2012р. за №02/143 (а.с.72-73), посилається на той факт, що маючи інформацію про переслідування християн в Іраці, перевірку інформації по країні походження позивача відповідачем було здійснено неповно, та не враховано, що члени релігійних та етнічних меншин відноситься до ключових груп, які перебувають під ризиком зазнати шкоду. УВКБ ООН дотримується тієї позиції, що Свідки Єгови зазнають таких самих обмежень, як християни або юдеї.
Однак, доводи позивача про не врахування органом міграційної служби ситуації у країні походження спростовується наявними в матеріалах справи доказами, що містились в особовій справі ОСОБА_1 (а.с.87-122). Вказані докази засвідчують, що органом міграційної служби було перевірено та надана відповідна та належна оцінка ситуації в країні походження позивача - Іраку, і лише в сукупності з іншими обставинами особової справи, в тому числі за результатами проведених співбесід, через те, що заявник не мав цілком обґрунтованих підстав для його ймовірного переслідування в країні громадянської належності, за час розгляду заяви заявником не надано документів про проведення обряду хрещення, хоча заявляв, що пройде його найближчим часом, та в матеріалах особової справи були відсутні документальні докази того, що ОСОБА_1 дійсно змінив віру, Сектором міграційної служби у Сумській області було зроблено висновок, (який підтриманий в оскаржуваному рішенні) про необхідність відмовити ОСОБА_1 у наданні статусу біженця - через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознаками віросповідання.
Тобто, орган міграційної служби дійшов такого висновку не через не врахуванням (чи не повного врахування) інформації про країну походження позивача, а через відсутність належних доказів того, що позивач дійсно став християнином. Письмові докази в особовій справі ОСОБА_1, яка розглядалась 1-м відповідачем про те, що позивач став християнином, дійсно буди відсутні, що визнає і сам позивач у протоколі співбесіди від 23.03.2011 року (а.с.99). Лише до суду надано довідку, видану Центру Свідків Єгови від 19.01.2012р. за №37, яка засвідчувала той факт, що позивач вивчає Біблію з одним із Свідків Єгови, регулярно відвідує християнській зібрання релігійної громади і починаючи з листопада 2011р., під наглядом, безоплатно бере участь у проголошенні доброї новини, а з грудня 2011р. є неохрещеним вісником Релігійної організації Свідків Єгови в Україні (а.с.31). Той факт, що позивач дійсно відвідує дані зібрання підтвердили в судовому засіданні і свідок ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_9, який зазначив, що саме з ним ОСОБА_1 вивчає Біблію.
Разом з тим пояснення свідків і вказана довідка (а.с.31), не можуть, на переконання суду, засвідчити той факт, що станом на момент звернення з відповідною заявою до Сектору міграційної служби у Сумській області, позивач був повноправним членом релігійної громади Свідків Єгови в Україні, яка, згідно листа Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців від 20.03.2012р. за №02/143 (а.с.72-73), може перебувати під ризиком зазнати шкоду в країні походження - в Іраці, а тому на час прийняття оскаржуваного рішення (жовтень 2011р.), на переконання суду, був відсутній один з обов'язкових критеріїв, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця -побоювання стати жертвою переслідувань пов'язане з релігією.
Також необхідно звернути увагу на те, що як вбачається з пояснень свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9, для того, щоб стати Свідком Єгови необхідно пройти декілька етапів. На першому етапі особа починає відвідувати зібрання даної громади і є фактично просто слухачем. При цьому свідки не могли, з впевненістю відповісти, що вже на даному етапі особа може вважатись християнином, це є лише внутрішнє усвідомлення особи. Саме на даному етапі позивач і звернувся з заявою про надання йому статусу біженця до Сектору міграційної служби у Сумській області. На другому етапі, після тривалого вивчення Біблії, проведеної співбесіди, а також поданого звіту, в якому особа, яка хоче стати Свідком Єгови, ставить відмітку, що вона в певний час проповідувала вчення Свідків Єгови - особі надається статус неохрещеного вісника Релігійної організації Свідків Єгови. Саме після проведеної співбесіди та поданого відповідного звіту, позивачу в грудні 2011р. було надано статус не охрещеного вісника Релігійної організації Свідків Єгови в Україні. Разом з тим, жодний з свідків не міг підтвердити, що позивач комусь розповідав про віру Свідків Єгови, сам позивач також зазначив, що поки нікому її не проповідував, а лише вивчає Біблію. Приймаючи то факт, що згідно пояснень свідків, не охрещеним вісником можливо стати лише після проведеної проповіді певній особі, чого позивач, як він зазначив в судовому засіданні, ще не робив, довідка від 19.01.2012р., подана позивачем, (а.с.31), не може бути розцінена судом як належний доказ на підтвердження позиції позивача в тому, що є побоювання стати жертвою переслідувань пов'язане з релігією.
Крім того, ОСОБА_1 вказує на те, як на одну з підстав для задоволення його позовних вимог, що першим відповідачем оскаржуване рішення було прийнято на підставі висновку, який був прийнятий відповідно до положень «старого» Закону України "Про біженців", в той час як на час прийняття Державним комітетом України у справах національностей та релігій рішення діяв вже Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"від 8 липня 2011 року №3671-VI.
Однак, вказані доводи суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до п.4, п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI, заяви про надання статусу біженця, що були подані до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, встановленому ним для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
При цьому, порядок розгляду заяви про визнання біженці та прийняття відповідного висновку, як встановлено в судовому засіданні та про що зазначено вище, був здійснений Сектором міграційної служби у Сумській області у відповідності до норм, діючого на той час Закону України "Про біженців", вказаний порядок схожий з порядком, що визначений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"від 8 липня 2011 року №3671-VI. При цьому Прикінцеві положення Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI не містять застережень, що розгляд заяви про надання статусу біженця, що були подані до набрання чинності цим Законом, повинно проводитись спочатку. У зв'язку з цим, суд не вбачає порушення прав та законних інтересів позивача в даному випадку.
Також, ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачем, всупереч норм Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"від 8 липня 2011 року №3671-VI, який діяв вже на час прийняття оскаржуваного рішення, не було вирішено питання щодо визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту. Такою особою, згідно п.13 частини 1 статті 1 вказаного Закону, є особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
На зазначені доводи позивача, суд зазначає, що станом на момент звернення позивача з завою до Сектору міграційної служби у Сумській області, діяв Закон України "Про біженці", який не визначав порядку вирішення та звернення особи до органу міграційної служби з заявою про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Даний Закон України "Про біженці" визначав право на звернення особи з заявою лише про визнання біженцем та порядок розгляду саме вказаних заяв -і саме з такою заявою про визнання біженцем звернувся позивач (а.с.87). Порядок визнання особи такою, що потребує додаткового захисту було визначено вже в Законі України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року №3671-VI, який набрав чинності після подачі позивачем заяви про визнання біженців. Відповідно до ч.5 ст.5 вказаного закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Тобто, за приписами даної норми, особа за наявності перелічених обставин, повинна звернутися саме з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і саме вказану заяву відповідач мав би розглянути. Такої заяви позивач, як встановлено в судовому засіданні, до органу міграційної служби, не подавав, а тому судом не приймаються доводи позивача і з даного приводу, тим паче, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості подати таку заяву і станом на сьогодні.
Також, суд вважає безпідставним посилання представника позивача на існування двох різних рішень органу міграційної служби, зокрема, на висновок від 07.04.2011р., відповідно до якого Сектор міграційної служби у Сумській області при прийнятті рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця вважав обґрунтованими побоювання щодо переслідування позивача (а.с.107), та висновок від 30.05.2011р. та оскаржуване рішення (а.с.123-125,8) відповідно до яких за тих же обставин було встановлено, що такі побоювання відсутні. Так, за приписами як ст. 12 Закону України "Про біженців" так і ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"від 8 липня 2011 року №3671-VI (що діяв на час прийняття оскаржуваного рішення) рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця є лише необхідним (попереднім) етапом попереднього розгляду поданої заяви, за наявності якого і розпочинається розгляд заяви. І лише після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо надання або відмови у наданні статусу біженця, після чого особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції для прийняття остаточного рішення за заявою (ст.13 Закону України від 21.06.2001 №2557-III "Про біженців", який діяв на час подачі позивачем заяви про надання статусу біженця та її розгляду і прийняття Сектором міграційної служби у Сумській області висновку 30.05.2011р.).
Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, судова колегія дійшла до висновку, що Сектором міграційної служби у Сумській області було вжито всіх заходів для встановлення обставин, за якими ОСОБА_1 звернувся з заявою про надання статусу біженця та прийнято обґрунтований висновок, а рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 31.01.2011р. №573-11 про відмову у визнанні біженцем ОСОБА_1, яке прийняте за результатами розгляду його особової справи, є правомірним, відповідає приписам ч.3 ст.2 КАС України, прийняте, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а тому суд не знаходить підстав для його скасування та задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи що рішення прийняте на користь відповідачів судові витрати на користь позивача згідно ст. 94 КАС України поверненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного комітет України у справах національностей та релігій, Державна міграційна служба України, третя особа: управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії -відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений 08.05.2012 року.
Суддя (підпис) О.М. Кунець
Судді (підпис) С.М. Глазько
(підпис) І.Г. Шевченко
З оригіналом згідно
Суддя О.М. Кунець