27 вересня 2006 року м. Хмельницький
Апеляційний суд Хмельницької області
в складі: головуючого судді Харчука В.М.
суддів Карпусь С.А. та Кізюн О.Ю.
при секретарі Тимощук М.В. з участю: представників сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22 ц-1666 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайсуду від 13 липня 2006 року за її ж позовом до ВАТ "Хмельницький завод ковальсько-пресового устаткування «Пригма-прес" про захист її трудових прав, заслухавши доповідача пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судова колегія,
ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 16 жовтня 2001 року працювала секретарем на ВАТ ХЗКПУ «Пригма-прес". Не дивлячись на те, що її робота носила постійний характер, адміністрація підприємства кожен рік укладала з нею строковий трудовий договір. На початку березня 2006 року вона звернулась до генерального директора підприємства з проханням виплатити їй заборгованість по заробітній платі,так як їй необхідно погасити кредит у банку. Однак їй було запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням. Наступного дня вона захворіла, а по виходу на роботу 13 квітня 2006 року на її робочому місці працювала інший працівник. їй розпорядились перебувати в канцелярії. Тоді вона написала заяву за власним бажанням за ст.39 КЗпП України через невиконання адміністрацією підприємства своїх обов"язків, порушення її трудових прав, законодавства про працю, колективного та трудового договорів. Однак її не звільнили і 14.03.2006 вона знову захворіла,
Головуючий у першій інстанції Мазурок О.В. Справа № 22-ц-1666
Доповідач Харчук В.М. Категорія № 39
1
перебувала, перебувала на лікуванні до 02.04.2006. З квітня 2006 року вийшла на роботу, де її повідомили, що на її місці прийнятий інший працівник, а по її заяві її звільняти не будуть. Тому просила визнати дії адміністрації підприємства незаконними, зобов"язати провести її звільнення за ч.З ст.38 КЗпК України, стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по звільненню до часу постановлення рішення суду, стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки на час постановлення рішення суду та вихідну допомогу в розмірі тримісячного заробітку.
В процесі розгляду справи ОСОБА_1 збільшила свої позовні вимоги, послалась на те, що наказом відповідача від 26 квітня 2006 року її звільнено незаконно з роботи за прогули за п.4, ст.40 КЗпП України з 3 по 26 квітня 2006 року , так як порушення її трудових прав були поважною причиною її відсутності на роботі, крім того, з 17 по 22 квітня 2006 року вона знову хворіла. Тому просить визнати своє звільнення незаконним, визнати недійсним запис в трудовій книжці про своє звільнення за прогули, зобов"язати відповідача провести її звільнення відповідно до її заяви за ст.39 КЗпП України, про що внести записи в трудову книжку, зазначити дату звільнення дату постановлення рішення суду, стягнути заробіток за весь час затримки розрахунку та видачі трудової книжки, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 квітня 2006 року, стягнути вихідну допомогу в розмірі тримісячної зарплати, державне мито і судові витрати.
Представник відповідача позовних вимог ОСОБА_1 не визнав, пояснив, що ніхтоОСОБА_1 не примушував писати заяву про розрахунок, заробітня плата їй виплачувалась регулярно на її рахунок в банку, по графіку відпусток її відпустка запланована на липень 2006 року. 13 березня 2006 рокуОСОБА_1 пішла з роботи і на роботу більш не виходила, вимагала звільнення її за ст.39 КЗпП України через порушення адміністрацією підприємства трудового законодавства. Так як не було таких підстав до звільнення, то їй у цьому було відмовлено, про що її повідомили. ОднакОСОБА_1 шляхом направлення поштою заяв знову вимагала свого звільнення саме з цих підстав, залишила самовільно роботу і з 3 квітня 2006 року здійснила прогул. Тому за згодою профкомуОСОБА_1 звільнена з роботи за допущений прогул.
Рішенням Хмельницького міськрайсуду від 13 липня 2006 рокуОСОБА_1 у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на ті ж обставини, що і у позовній заяві, на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, посилається на порушення судом ст.ст.23, ч.2, 115, 39, 46, 21 КЗпП України, ст..24 Закону України «Про оплату праці", ст.ст.213,131 ЦПК України, так як суд не взяв до уваги доказів про порушення трудових прав позивачки, необгрунтовано допитав і взяв до уваги покази свідків, які не заявлялись при попередньому розгляді справи. Тому просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, задоволивши позовні вимоги позивачки.
Судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скаргаОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу апелянта і залишає рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що за строковим трудовим договором від З жовтня 2005 року ОСОБА_1 з 16 жовтня 2005 року по 16 жовтня 2006 року прийнята на посаду секретаря в канцелярію ВАТ "Хмельницький завод по випуску КПУ "Пригма - прес".
13 березня 2006 року ОСОБА_1 подала адміністрації підприємств дві заяви про звільненням її з роботи за ст.39 КЗпП України за власним бажанням через примушення до написання заяви про звільнення та через порушення адміністрацією трудового законодавства, порушення її трудових прав - ненадання оплатної відпустки, нерегулярну та неповну виплату їй заробітної плати.
Наведені обставини повністю підтверджуються дослідженими доказами: трудовим договором ( а.с.7 ), лікарняним листом ( а.с.9 ), заявами ОСОБА_1 ( а.с. 11-13 ), листами підприємства про викликОСОБА_1 на роботу та надання документів і пояснень по поводу відсутності на роботі ( а.с. 10 ), графіком відпусток працівників, з якого вбачається, що ОСОБА_1 відпустку запланована на липень 2006 року (а.с.10 ), актами про залишення адміністрації на звільнення ОСОБА_1 з роботи та протоколом засідання профкому ( а.с.23-24 ), наказом про звільнення та листом про проведений розрахунок та пропозицію отримати трудову книжку ( а.с.25-26 ), іншими доказами.
Довідками підприємства та Хмельницької філії «Укрінбанку" спростовуються доводами позивачки в частині систематичної невиплати та неповної виплати заробітної плати ( а.с.32 ).
Жодними доказами не підтверджуються доводи позивачкив тій частині, що її примушували до написання заяви про звільнення за власним бажанням, що її відсторонили від роботи, що їй відмовили у наданні чергової оплачуваної відпустки, про наявну у неї невиплачену заборговану заробітну плату, про не розгляд адміністрацією її заяв про звільнення, про прийняття на її робоче місце на роботу іншого працівника.
Відповідно до ст.39 ч.2 КЗпП України спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
Тому ОСОБА_1 не вправі була з 3 квітня 2004 року самовільно залишати роботу, зобов'язана була виконувати свої трудові обов'язки і звернутися до комісії по трудових спорах або до суду за вирішенням спору. Самовільне ж залишення роботи при таких обставинах є порушенням трудової дисципліни. Із позовної заяви ОСОБА_1 (а.с.2 )
вбачається, що 3 квітня 2006 року її повідомили, що звільняти по її заяві не будуть, що її заява розглянута, ці ж обставини підтверджені свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Посилання позивачки на порушення її трудових прав шляхом неодноразового укладання з нею строкових трудових договорів також не давало їй права на самовільне залишення роботи. Крім того, укладаючи такі договори з 2001 року ОСОБА_1 їх добровільно підписувала і не оспорювала, не пояснила, яким чином це порушило її трудові права, вплинуло на них.
На підставі досліджених належних доказів суд першої інстанції постановив законне і обгрнтоване рішення і підстав до його скасування в межах доводів апеляційної скарги апелянта судова колегія не вбачає.
Відповідно до ст.40, ч.І, п.4 КЗпП України безстроковий трудовий договір та строковий трудовий договір до закінчення строку його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку допущеного працівником прогулу без поважних причин.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Тому, керуючись ст.ст.303, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України,судова колегія,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Хмельницького міськрайсуду від 13 липня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
Копія вірна:
Суддя апеляційного суду Харчук В.М.