Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0604/2-444/12
Категорія 27
22 травня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів Миніч Т.І., Забродського М.І.
при секретарі Ямковій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про визнання умов кредитного договору недійсними
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 9 квітня 2012 року, -
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом. В обґрунтування вимог зазначав, що 14 березня 2007 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено кредитний договір №24-411/07-ШД, згідно якого йому було надано у тимчасове користування кредитні ресурси в сумі 15000 грн. Оскільки відповідач вимагає необґрунтовано велику суму компенсацій у зв»язку з несвоєчасною сплатою кредитних коштів, яка значно перевищує суму кредиту, просив на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» визнати недійсним кредитний договір.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 9 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Зазначає, що рішення суду є необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи і порушує його права та інтереси. Зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи не врахував положення постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», не дав оцінки завідомо несправедливим умовам кредитного договору, не врахував те, що вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 грудня 2009 року спростовує відношення потерпілих до цивільно-правових відносин щодо погашення кредитного боргу. Вказує, що судом не враховано те, що відповідно до ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 14.03.2007 року між ТОВ „Банк „Фінанси та кредит" / нині АТ „Банк „Фінанси та кредит"/ та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №24-411/07-ШД /а.с.4-7/, за умовами якого позичальнику були надані кредитні кошти в сумі 15000грн. з оплатою по процентній ставці 0,0001 процента річних на строк 36 місяців /п.2.1. Договору/.
Пунктом 3.3. названого договору визначено, що позичальник зобов"язується щомісячно, в термін з 1 по 10 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами в розмірі 417 грн. та нарахованими процентами відповідно до графіку зниження розміру заборгованості. Останню оплату щомісячного платежу по погашенню заборгованості позичальник зобов"язується здійснити не пізніше 13 березня 2010 року /а.с.4/.
Банк виконав свої зобов"язання, перерахувавши кошти в сумі 15 000грн. на картковий рахунок ОСОБА_1, про що останній написав розписку /а.с.31/.
Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 порушив умови договору та не сплачував грошові кошти згідно графіку повернення кредиту, тобто порушив п.п. 3.3, 4.3, 4.7 кредитного договору.
Саме названі пункти та п. 6.1 кредитного договору ОСОБА_1 просить визнати недійними.
Пунктами 3.3. та 4.3. кредитного договору визначено обов"язок позивача щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом , в термін з 1 по 10 число кожного місяця /а.с.4,6/.
Згідно п. 4.7 позивач зобов"язався у такий же строк /з 1 по 10 число кожного місяця/ сплачувати комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 262грн.50 коп. за попередній календарний місяць /а.с.6/.
Пунктом 6.1 договору передбачено сплату пені позичальником за прострочення повернення кредитних ресурсів з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення /а.с.7/.
Відповідно до ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.ст. 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання. Відповідно до ст. 548 ЦК України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов"язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Як вбачається з кредитного договору пунктом 4.3 передбачено сплату процентів за користування кредитом, пунктом 4.7 - сплату комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів, пунктом 6.1 - сплату пені за прострочення повернення кредиту. Платежі та неустойка мають різну правову природу і різний розмір, можливість їх нарахування не суперечить діючому законодавству.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі про несправедливість умов кредитного договору суд вважає безпідставними також виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст.11 Закону „Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються, зокрема, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Вартість кредиту може складатися з: процентів за користування кредитом; комісійної винагороди; інших платежів, які зобов'язаний сплатити Позичальник при отриманні кредиту. Сукупність зазначених платежів становить загальну вартість кредиту.
Укладаючи договір, сторона з'ясовує, на яких умовах він укладається, а відтак, з власної ініціативи приймає його умови.
Під час укладання кредитного договору позивач був ознайомлений з умовами договору, зокрема з кредитними умовами, метою, для якої споживчий кредит може бути витрачений, формами його забезпечення та кредитування, типом відсоткової ставки, сумою, на яку кредит виданий, варіантами повернення кредиту, відповідальністю сторін за невиконання або порушення умов договору.
А тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач не відмовився від одержання кредиту, він підтвердив свою згоду на укладення договору своїм підписом, його ніхто не примушував до вчинення таких дій, а відтак він погодився з викладеними в ньому умовами, є обґрунтованим.
Посилання в апеляційній скарзі на необхідності застосування спеціальної позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки та про зменшення суми пені не заслуговують на увагу при розгляді зазначеного позову. Такі доводи можуть бути підставою для заперечень при розгляді цивільної справи, яка за словами сторін перебуває на розгляді в суді першої інстанції, за позовом банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 209,218,303,307,308,313,314,315,317,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 9 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді
Справа №0604/2-444/12 Головуючий у суді 1 інст. Болейко А.П.
Категорія 27 Доповідач Трояновська Г.С.