Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 22-а/0690/256/11
Категорія 10.3.3.
03 березня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Зарицької Г.В.
суддів: Рафальської І.М., Кашапової Л.М.
при секретарі Ганько Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м. Києва про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м.Києва на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 18 вересня 2009 року,-
У липні 2009 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м. Києва та просила визнати дії управління щодо виплати коштів в розмірах менших ніж передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - неправомірними, стягнути з відповідача на її користь 17 677,16 грн. доплати, як громадянину, який працює на території радіоактивного забруднення, передбаченої ст.39 вищевказаного Закону.
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 18 вересня 2009 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м. Києва просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вважає, що відповідно до вимог ст. 99 та ч.1 ст. 100 КАС України позов не підлягає до задоволення з підстав пропуску строку звернення до суду.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач є потерпілою 3-ої категорії від Чорнобильської катастрофи. Починаючи з 07.06.2004 року працює в Овруцькому відділенні №1 Житомирської обласної дирекції „Райфазен Банк Аваль" (а.с.2,4). Відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №106 від 23.07.1991 року та розпорядженням КМ України №17-р від 12.01.1993 р., м. Овруч Житомирської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Позивачу виплачувалися кошти, передбачені ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але у меншому розмірі, ніж визначено Законом (а.с.2).
Згідно зі ст. 39 вищезазначеного Закону громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення провадиться доплата у розмірі дві мінімальні заробітні плати;
Дія вказаної норми була зупинена Законом України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2008 року.
У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення щодо зупинення дії ст.39 вищевказаного Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Доводи апелянта щодо правомірності його дій у зв'язку з відсутністю джерел фінансування на вказані виплати та необхідність їх встановлення бюджетним законодавством, є безпідставними, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Безпідставними є також доводи апелянта про те, що при обрахунку заборгованості по компенсаційних виплатах судом не враховано фактичний час, відпрацьований позивачем в певний місяць. Так, з розрахунку, доданого до позовної заяви, видно, що він проведений саме з урахуванням фактично відпрацьованого позивачем часу (а.с.6). Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд при обрахунку суми заборгованості також виходив з фактично відпрацьованого позивачем часу.
Разом з тим, стягуючи з управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м. Києва на користь позивача доплату, як громадянину, який працює на території радіоактивного забруднення за період з 01.07.2007 року по 31.05.2009 року, суд не врахував вимог ч.2 ст.99 КАС України, відповідно до якої, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод, та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як видно з матеріалів справи, у запереченнях на позовну заяву, поданих до суду першої інстанції, відповідач порушував питання щодо застосування ч.1 ст.100 КАС України, проте суд на це уваги не звернув та безпідставно стягнув з відповідача кошти без врахування строку, передбаченого ч.2 ст.99 КАС України.
Враховуючи наведене, постанова суду першої інстанції в частині стягнення коштів, передбачених ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 207, 211, 212 КАС України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м. Києва - задовольнити частково.
Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 18 вересня 2009 року в частині вимог про стягнення коштів змінити.
Зменшити розмір стягуваних коштів з управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м. Києва на користь ОСОБА_1 з 17 677, 16 грн. до 10 674, 33 грн. за період з 01.07.2008 року по 31.05.2009 року.
У решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуюча Судді: