Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 22-а/0690/42/11
Категорія 10.3.3.
03 березня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Зарицької Г.В.
суддів: Рафальської І.М., Кашапової Л.М.
при секретарі Ганько Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 17 серпня 2009 року,-
У червні 2009 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира та просив визнати дії управління щодо виплати коштів в розмірах менших ніж передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - неправомірними, стягнути з відповідача на його користь 12063,10 грн. доплати, як громадянину, який працює на території радіоактивного забруднення, передбаченої ст.39 вищевказаного Закону.
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 17 серпня 2009 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач є потерпілим 3-ої категорії від Чорнобильської катастрофи. У період з 01.05.1996 року по 28.02.2003 року він працював в ППЧ-54 с.Словечно. Відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №106 від 23.07.1991 року та розпорядженням КМ України №17-р від 12.01.1993 р., с.Словечно Овруцького району відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Позивачу управлінням праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації виплачувалися кошти, передбачені ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але у меншому розмірі, ніж визначено Законом (а.с.5).
Згідно зі ст. 39 вищезазначеного Закону громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата у таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Доводи апелянта щодо правомірності його дій у зв'язку з відсутністю джерел фінансування на вказані виплати та необхідність їх встановлення бюджетним законодавством, є безпідставними, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Разом з тим, стягуючи з управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації на користь позивача доплату, як громадянину, який працює на території радіоактивного забруднення без обмежень будь-яким строком, суд першої інстанції виходив з того, що дана виплата є заробітною платою і відповідно до ст.233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з таким позовом без обмежень будь-яким строком.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки вищенаведена доплата не є заробітною платою в розумінні ст. 2 Закону України „Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, а є соціальною виплатою.
Враховуючи наведене, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нової постанови - про відмову в задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 207, 211, 212 КАС України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира - задовольнити.
Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 17 серпня 2009 року скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за пропуском строку звернення до суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуюча Судді: