79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.05.12 Справа№ 5015/1463/12
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Скірі М.О., розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛОКС ЛТД», м. Львів;
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів;
про: визнання недійсними договору.
В судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився.
Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 10.04.2012 року порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛОКС ЛТД»до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк»про визнання недійсними договору. Розгляд справи призначено на 07.05.2012 року.
В судове засідання 07.05.2012 року представники сторін в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали. Cуд відклав розгляд справи на 16.05.2012 року з підстав, наведених в ухвалі.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Суд вважає подані позивачем матеріали достатніми для вирішення спору по суті.
16.05.2012 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 18.05.2012 року.
В процесі розгляду справи суд встановив наступне.
04.06.2008 року між ВАТ «Кредобанк»(банк) та ТзОВ «Компанія «Гама 2005»(позичальник) укладено кредитний договір № 130, згідно п. 1.1. якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти (надалі - кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісії.
В забезпечення зобов'язань по кредитному договору, 04.06.2008 року між позивачем (іпотекодавець) та відповідачем (іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2064. Пунктом 1.1. вказаного передбачено, що цей договір забезпечує виконання зобов'язань ТзОВ «Компанія «Гама 2005»(надалі позичальник) та вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 130 від 04.06.2008 р, окуякий укладений між ТзОВ «Компанія «Гама 2005»та іпотекодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, як можуть бути укладені в майбутньому (далі «кредитний договір»), стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі («основне зобов'язання»). Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається позичальнику кредитором-іпотекодержателем на наступних умовах: сума кредиту 450 000,00 доларів США; строк повернення кредиту -03.06.2009р.; розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором в розмірі -згідно умов кредитного договору.
Відповідно до п. 1.3. договору, предметом іпотеки є нерухоме майно: цегляні нежитлові приміщення магазину в цілому: від ІХ по ХІV; ХVІ по ХХ; від 39 по 49, загальною площею 511,60 м. кв., за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Садівнича, буд. № 27, які належать іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва № ЛР0216 про право власності на приміщення магазину, виданого 30.04.2003 року Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради згідно з розпорядженням Личаківської районної адміністрації № 606 від 30.04.2003 року, зареєстрованого 18.05.2004 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно Львівським обласним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.05.2004 року, реєстраційний номер 5865132.
В подальшому, до іпотечного договору в частині суми кредиту, строку його повернення та заставної вартості предмету іпотеки вносились зміни, про що сторонами укладались нотаріально посвідчені договори: додаткова угода № 1 від 28.05.2009 року, зареєстрована в реєстрі за № 842, додаткова угода № 2 від 23.02.2010 року, зареєстрована в реєстрі за № 293, додаткова угода № 3 від 23.05.2011 року, зареєстрована за № 891.
Позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд визнати недійсним іпотечний договір та додаткові угоди до нього покликаючись на те, що оспорюваним договором забезпечено недійсне зобов'язання. Зазначає, що кредитний договір виражений в іноземній валюті -доларах США. Згідно приписів ст. ст. 192, 524, 533 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 198, ст. 229 Господарського кодексу України, ч. 3.3 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного контролю регулювання та валютного контролю», видача і повернення кредиту мало б відбуватись у національній грошовій одиниці України -гривні, або обов'язково повинен був би зазначатися грошовий еквівалент суми кредиту у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день видачі/повернення кредиту. Відтак, зобов'язання виражене в іноземній валюті -в доларах США, є недійсним.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Окрім цього, стверджує, що оцінка приміщення магазину, обумовлена у п. 1.5. іпотечного договору, згідно якого, відповідно до Висновку про вартість майна приміщення магазину станом на 14.05.2008 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності ПП ОСОБА_1 ринкова вартість предмета іпотеки становить 4 149 080,00 грн., без ПДВ., суперечить Національному стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440.
В підставу для визнання недійсним оскаржуваного договору позивач також покликається на те, що п. 5.3. іпотечного договору, згідно якого іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення третейського суду, суперечить ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», за якою звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, рішення суду. Згідно ч. 3 ст. 124, ст. 125 Конституції України, ч. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 17, ч. ч. 1-3 ст. 21, ч. ч. 1-3 ст. 26 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 року № 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008 (справа про завдання третейського суду), третейські суди не віднесенні до системи судів загальної юрисдикції, є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин, тому їх рішення не є актами правосуддя. Тобто, звернення стягнення на предмет іпотеки не може відбуватись за рішенням третейського суду, згоди про що у п. 5.3. іпотечного договору досягнуто сторонами.
Крім цього, п. 8.8. оспорюваного договору передбачено, що будь-який спір, що виникає щодо цього договору або у зв'язку з ним, підлягає на розгляд і остаточне вирішення до постійно діючого Третейського суду при корпорації «Юртранссервіс». Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі трьох третейських суддів. Місце проведення засідань Третейського суду м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21, поштовий індекс 04107. Мова третейського розгляду -українська.
Відповідно до п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду, яка укладена сторонами до порушення провадження у справі, то у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім (п. п. 4.2.3. п. 4.2.).
Відповідач не скористався своїми процесуальними правами сторони у процесі, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, письмових заперечень щодо заявленого до нього позову у формі відзиву на позов в матеріали справи не подав.
Відповідно до присів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором, у відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочином, згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Судом встановлено, що 04.06.2008р. між ВАТ «Кредобанк»(банк) та ТзОВ «Компанія «Гама 2005»(позичальник) укладено кредитний договір №130, згідно п.1.1. якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти (надалі - кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісії.
Виконання зобов'язання, згідно ч. ст. 546 Цивільного кодексу України, може забезпечуватися, зокрема, заставою. В силу застави, згідно, ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ч. 3 ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (ч. 3 ст. 575 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Матеріалами справи підтверджено, що 04.06.2008р. між позивачем (іпотекодавець) та відповідачем (іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2064. Пунктом 1.1. вказаного договру передбачено, що цей договір забезпечує виконання зобов'язань ТзОВ «Компанія «Гама 2005»(надалі позичальник) та вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 130 від 04.06.2008 року, який укладений між ТзОВ «Компанія «Гама 2005»та іпотекодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, як можуть бути укладені в майбутньому (далі «кредитний договір»), стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі («основне зобов'язання»). Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається позичальнику кредитором-іпотекодержателем на наступних умовах: сума кредиту 450 000,00 доларів США; строк повернення кредиту -03.06.2009 року; розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором в розмірі -згідно умов кредитного договору.
Позивач стверджує, що іпотечний договір підлягає визнанню судом недійсним оскільки такий забезпечує недійсне основне зобов'язання. Недійсність основного зобов'язання (кредитного договору від 04.06.2008 року № 130), за переконанням позивача, засвідчується тим, що останнє виражене в іноземній валюті, а це, в свою чергу, суперечить приписам ст. ст. 192, 524, 533 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 198, ст. 229 Господарського кодексу України, ч. 3.3 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного контролю регулювання та валютного контролю».
Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а в силу приписів ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не представлено, в матеріалах справи відсутнє рішення суду, що набуло законної сили, яким би кредитний договір від 04.06.2008 року № 130 (основне зобов'язання) було визнано недійним, що, в свою чергу, дало б підстави суду встановити недійсність іпотечного договору від 04.06.2008 року, з покликання на приписи ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим, судом відхиляються за безпідставністю твердження позивача про недійсність іпотечного договору, як такого, що забезпечує недійсне основне зобов'язання.
Не беруться до уваги судом також доводи позивача про невідповідність оцінки предмету іпотеки, що вказана у п. 1.5. оспорюваного договору, приписам Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, оскільки позивачем, в порушення приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, таку невідповідність перед судом не доведено, належними та допустимими доказами не підтверджено.
Окрім цього, відхиляються також судом за безпідставністю доводи позивача про недійсність оскаржуваного договору з покликання на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки, в силу ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», не може відбуватись за рішенням третейського суду, згоди про що у п. 5.3. іпотечного договору досягнуто сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Крім цього, п. 8.8. оспорюваного договору передбачено, що будь-який спір, що виникає щодо цього договору або у зв'язку з ним, підлягає на розгляд і остаточне вирішення до постійно діючого Третейського суду при корпорації «Юртранссервіс». Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі трьох третейських суддів. Місце проведення засідань Третейського суду м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21, поштовий індекс 04107. Мова третейського розгляду -українська.
Оцінюючи положення п. 5.3. та п. 8.8. іпотечного договору від 04.06.2008 року, суд відзначає, що такі перебувають у правовому зв'язку між собою та визначають один з можливих способів захисту порушених прав відповідача.
В силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України). Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Матеріалами справи спростовується, судом не встановлено, а позивачем не доведено та належними і допустимим доказами не підтверджено наявності обставин, які, у відповідності до вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, є підставами для визнання недійсним іпотечного договору від 04.06.2008 року, зареєстрованого за № 2064, та також для визнання недійсними: додаткової угоди № 1 від 28.05.2009 року, зареєстрованої в реєстрі за № 842, додаткової угоди № 2 від 23.02.2010 року, зареєстрованої в реєстрі за № 293, додаткової угоди № 3 від 23.05.2011 року, зареєстрованої за № 891.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи, у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.
Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 192, 202, 203, 204, 215, 524, 533, 546, 572, 575, 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 189, 198, 229 Господарського кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р. Матвіїв