21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
14 травня 2012 р. Справа 2/18/2012/5003
за позовом: Військової частини А 0549 21007, м.Вінниця, вул.Червоноармійська, 105
до: Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник" Вінницька область, м.Хмільник, вул.1- го Травня, 39
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Військова частина А 4516 (Регіональний санітарно - епідеміологічний загін) 21000, м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105
про стягнення заборгованості в сумі 7 083,16 грн.
Головуючий суддя Мельник П.А.
Cекретар судового засідання Вознюк К.В.
Представники
позивача, ОСОБА_2 - за довіреністю;
відповідача: не з"явився;
третьої особи, ОСОБА_3 - за довіреністю.
Заявлено позов Військової частини А 0549 до Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник" про стягнення заборгованості в сумі 7 083,16 грн.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 13.04.12 р. порушено провадження у справі №2/18/2012/5003 з залученням до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Військової частина А 4516 (Регіональний санітарно - епідеміологічний загін). Вказаною ухвалою суду призначено справу до розгляду на 14.05.12 р.
14.05.12 р. в судове засідання з'явились представники позивача та третьої особи.
Представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, витребуваних ухвалою суду документів не надав.
Суд врахував а п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в якому вказано, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
02.09.2010 року між Військовою частиною А0549 (далі-розпорядник), військовою частиною А4516 (Регіональний санітарно-епідеміологічний загін надалі - виконавець) та Центральним військовим клінічним санаторієм "Хмільник" (надалі - замовник) було укладено договір про надання послуг №170.
Згідно з п.1.1. договору виконавець на замовлення замовника надає такі послуги: профілактичне дослідження на носійство збудників кишкових інфекцій та паразитологічне обстеження працівників на яйця, личинки, фрагменти гельмінтів. Виконавець зобов'язується в термін до 11 вересня 2010 року виконати бактеріологічне та паразитологічне дослідження результатів обстеження і видати акти виконаних робіт.
Відповідно до п.1.2 договору замовник зобов'язується прийняти за актом виконаних робіт роботи (послуги) та своєчасно здійснити їх оплату на умовах даного договору.
П.3.1. договору передбачено, що замовник зобов'язується перерахувати (оплатити) за виконані виконавцем зобов'язання згідно з Постановою КМУ від 27 березня 2003 року №1351 зі змінами та доповненнями.
Загальна сума договору становить 6115,50 грн. (п.3.2. договору).
Розрахунки за виконані послуги здійснюються протягом 5-ти календарних днів шляхом оплати належним чином прийнятих виконаних послуг після надання виконавцем замовнику в установленому порядку наступних документів: рахунку-фактури, акту виконаних робіт. (п.3.3. договору).
Як встановлено п.4.1. договору за недотримання строків оплати зазначеної в п.3 цього договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, за кожен день прострочення.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, що стверджується обопільно підписаним актом здачі-приймання роботи №3 від 08.09.2010 року на суму 6115, 50 грн., рахунком-фактурою №03/170 від 11 вересня 2010 року на суму 6115,50 грн.
Однак, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повного та своєчасного розрахунку з позивачем внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 6115,50 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було заявлено відповідачу претензію вих. №973 від 11.04.2011 р. про погашення виниклої заборгованості, яка була отримана відповідачем 15.04.2011 року, що стверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення, однак зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді.
Крім того, за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення 467,46 грн. - пені, 90,47 - 3% річних, 409,73 грн. - інфляційних збитків.
У зв'язку з тим, що в добровільному порядку відповідач відмовляється сплачувати борг, позивач був змушений звернутися до суду із вказаним позовом.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню послуг належним чином, що стверджується актом здачі-приймання роботи №3 від 08.09.2010 року та рахунок-фактура №03/170 від 11.09.2010 року.
Однак, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги згідно умов укладеного договору у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 6115,50 грн., про що свідчить відсутність доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на зазначену суму.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення 6115,50 грн. заборгованості за надані послуги підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 467,46 грн. пені за період з 13.09.2010 року по 13.03.2011 року, 409,73 грн. інфляційних збитків за період з жовтня 2010 року по березень 2012 року та 90,47 грн. - 3 % річних (період розрахунку не зазначено) за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з пунктом п.4.1. договору за недотримання строків оплати зазначеної в п.3 цього договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на момент прострочки, за кожен день прострочення.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 467,46 грн. пені за період з 13.09.2010 року по 13.03.2011 року, 409,73 грн. інфляційних збитків за період з жовтня 2010 року по березень 2012 року та 90,47 грн. - 3 % річних заявлені позивачем правомірно.
Перевіркою розрахунку пені судом виявлено помилки, а саме позивачем при розрахунку пені не застосував визначений договором розмір 0,1%, а обрахував пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ - 15,5%, що є більше визначеного договором розміру.
Крім того, п.3.3. договору розрахунки за виконані послуги здійснюються протягом 5-ти календарних днів шляхом оплати належним чином прийнятих виконаних послуг після надання виконавцем замовнику в установленому порядку наступних документів: рахунку-фактури, акту виконаних робіт.
Акт здачі-приймання роботи №3 був підписаний сторонами 08.09.2010 року, однак, рахунок фактуру №03/170 було виставлено відповідачеві лише 11.09.2010 року, отже нарахування пені починаючи з 13.09.2010 р., не є правомірним, оскільки у боржника виник обов'язок здійснити оплату з 17.09.2010 року (11.09.2010 року + 5 календарних днів).
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням виявлених помилок судом отримано 296,55 грн., які підлягають до стягнення. В стягненні 170,91 грн. слід відмовити як безпідставно заявлених.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача 90,47 грн. - 3 % річних суд зазначає наступне. Позивачем ні в тексті позовної заяви ні в додатку до позовної заяви "Розрахунок" не визначено період нарахування 3% річних з зазначенням конкретних дат, лише зазначено, що вказана вимога нараховується за 180 днів.
Таким чином, за відсутності визначеного позивачем періоду прострочення не вбачається за можливе перевірити відповідність позовної вимоги обставинам справи, умовам договору та законодавству, тому позовна вимога про стягнення 3% річних є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Здійснивши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних збитків, судом отримано 407,71 грн., які підлягають до стягнення. В стягненні 2,02 грн. слід відмовити як безпідставно заявлених.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Витрати на судовий збір покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 546, 549, 551, 610, 611, 625, 629, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовільнити частково.
2. Стягнути з Центрального військового клінічного санаторію "Хмільник" (Вінницька область, м.Хмільник, вул.1- го Травня, 39, код ЄДРПОУ 08482599) на користь Військової частини А 0549 (21007, м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105, код 08540799) - 6115,50 грн. - заборгованості за виконані послуги, 407,71 грн. - інфляційних втрат, 296,55 грн. - пені, 1549,64 грн. - витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення надіслати сторонам та третій особі.
Повне рішення складено 17 травня 2012 р.
Суддя Мельник П.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу 21007, м.Вінниця, вул.Червоноармійська, 105
3 - відповідачу Вінницька область, м.Хмільник, вул.1- го Травня, 39
4 - третій особі 21000, м.Вінниця, вул.Червоноармійська, 105