____________ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛА СТЇ
69000 м. Запоріжжя, пр. Леніна, 162
Справа № 22 - 4832 / 2006р. Головуючий у І інстанції: Стратій Е.І.
Суддя - доповідач: Каракуша К.В.
06 вересня 2006 року м. Запоріжжя
Колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Денисенко Т.С.,
Суддів: Каракуші К.В.,
Коваленко А.І., При секретарі: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від "04" липня 2006року по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Запорізький електровозоремонтний завод", третя особа ОСОБА_2про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -
У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що він працював слюсарем-ремонтником ВАТ "ЗЕРЗ" і був протиправно звільнений з роботи наказом №252/ос від 25.03.2006р. за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме правил охорони праці. Вважає, що не порушував правил охорони праці, навпаки саме керівництво заводу припустилось порушення оскільки у передбаченому закону порядку не видало наряду-допуску на виконання робіт, своє звільнення з роботи пов'язує з політичними поглядами, які не збігаються з поглядами керівництва. Посилаючись на вказані обставини просив суд скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі на посаді слюсаря - ремонтника 6 розряду складального цеху ВАТ "ЗЕРЗ", стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі 10000грн., судові витрати. Пізніше позивач доповнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заробітну плату за підсумками роботи за 2005 р. (так звану 13 зарплату).
В судовому засіданні першої інстанції позивач підтримав свої вимоги, наполягав на їх задоволенні. Представники відповідача та третьої особи проти позову заперечили.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від "04" липня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в який посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав скаргу з підстав викладених в ній.
Представники відповідача та третьої особи проти позову заперечили, наполягали що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна, скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1. в поновленні на роботі суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено з роботи правомірно і підстав для поновлення його на роботі не має, оскільки позивачу 28.10.2005р. була оголошена догана за порушення правил охорони праці, а наказом від 25.03.2006р. його було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі п.З ст.40 КЗпП України.
Однак погодитись з такими висновками районного суду не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи і судом не правильно застосовані норми матеріального права.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за наказом відповідача від 25.03.2006р. за №252 ОСОБА_1. було звільнено з роботи в зв'язку з тим, що виконуючи монтажні роботи 28.02.2006р. о 13 годині ЗО хвилин, він, порушуючи вимоги ст.14 Закону України "Про охорону праці" та Інструкцію по охороні праці слюсаря-ремонтника, скинув з риштовання 4 метрової висоти на землю відрізок труби довжиною 2 метри у вхідної хвіртки воріт депо складального цеху, при цьому випадково не травмував працівницю, що у цей час заходила в депо через хвіртку. Таким чином, адміністрація підприємства, посилаючись на попереднє дисциплінарне стягнення позивача від 28.10.2005р., та те, що і в цей раз під час роботи ОСОБА_1 порушив правила охорони праці, а саме: місце виконання робіт не відгородив, знаки безпеки не встановив, ОСОБА_1 скоїв систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Між тим, порушення правил охорони праці позивачем при виконанні монтажних робіт 29.02.2006 року стало можливим в зв'язку з тим, що адміністрація ВАТ "ЗЕРЗ", порушуючи вимоги пунктів 1.6, 1.7, 1.8, "Будівельних норм та правил. Правил виробництва і приймання робіт. Техніки безпеки в будівництві (СНІП 111-4-80* частина 111 глава 4) та пунктів 8.1.18, 8.1.21 "Правил безпечної роботи з інструментом та пристроями" не видала на виконання робіт Погребному Е.Г. наряд-допуск, згідно до якого працівник повинен був пройти попередній інструктаж щодо виконання цих робіт та повинна була бути встановлена посадова особа, яка є відповідальною за дотримання правил з охорони праці.
Посилання відповідача на те, що зазначеного наряду-допуску на роботи, що виконував позивач 28.02.2006р., не потрібно було видавати є такими, що не відповідають вимогам закону та роз'ясненням спеціаліста в галузі охорони праці.
Такі обставини - вину адміністрації підприємства в зазначеному випадку порушення правил охорони праці, фактично визнав відповідач, оскільки, як пояснював представник відповідача, до дисциплінарної відповідальності за таке порушення правил охорони праці була притягнута і посадова особа - виконуючий обов'язки механіка складального цеху.
Таким чином, зважуючи на те, що адміністрації ВАТ "ЗЕРЗ" не виконала свої обов'язки щодо належного допуску до виконання робіт та не забезпечила належного рівня контролю за їх проведенням, судова колегія, вважає незаконним переносити всю провину за недотримання вимог з охорони праці на слюсаря - ремонтника ОСОБА_1. Тому наказ відповідача від 25.03.200бр. за №252 про звільнення ОСОБА_1. підлягає скасуванню.
Посилання представників відповідача та третьої особи в судовому засіданні апеляційного суду про те, що навіть якщо адміністрація підприємства і порушила деякі норми з охорони праці в частині видачі нарядів допусків, то це не звільняє позивача від дотримання своєї інструкції для слюсаря - ремонтника, заслутовує на увагу. Проте в даному випадку - коли мали місце порушення законодавства з охорони праці не тільки працівника, а й з боку адміністрації підприємства, останній, відповідно до вимог ч.З ст.149 КЗпП України, мав би утриматись від застосовування до працівника крайнього заходу дисциплінарного стягнення - звільнення. Тому, відповідач не мав достатніх підстав для звільнення з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Оскільки ОСОБА_1. звільнено за п.З ст.40 КЗпП України без законних підстав, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з постановою нового рішення про поновлення його на роботі згідно зі ст.235 цього Кодексу з оплатою часу вимушеного прогулу, який складає 5 місяців і 9 робочих днів Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1. складає 1051 грн. 36 коп., середньоденна - 50 грн. 56 коп.(а.с.137) Таким чином, заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 5 711 грн. 84 коп. (1051 грн.36коп. * 5 місяців + (9* 50грн.56коп.).
При вирішенні вимог позивача про відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного.
ОСОБА_1 заявив вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10тис. грн. Проте належним чином не обґрунтував вибрану ним грошову форму компенсації, спосіб підрахування, не надав жодних доказів про характер і наслідки моральних страждань.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування працівникові моральної шкоди у разі порушення законних прав. Однак ця норма не передбачає компенсацію моральної шкоди тільки у грошовій формі.
За характером своєї діяльності та зважаючи на багаторічний досвід роботи ОСОБА_1. він мав би більш ретельно ставитись до безпеки оточуючих при виконанні робіт.
З огляду на ці обставини і на те, що визнання звільнення незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить справедливу компенсацію за будь-яку моральну шкоду та врахувавши такі принципи як справедливість, збалансованість між інтересами працівника та роботодавця, колегія суддів прийшла до висновку не присуджувати компенсацію моральної шкоди у грошовій формі.
Висновки суду першої інстанції про відмову в стягненні на користь позивача заробітної плати за підсумками 2005 року є правомірними і доводи апеляції їх не спростовують, оскільки зазначена виплата є заохочувальною та однією з умов для її виплати є відсутність дисциплінарного стягнення. Позивачу наказом від 28.10.2005р. за № 173 було оголошено догану. Таким чином, рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст.40 п.З, 149, 235, 237-1 КЗпП України, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду М.Запоріжжя від "04" липня 2006 року скасувати частково. Постановити нове рішення такого змісту:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати наказ голови правління ВАТ "ЗЕРЗ" від 25.03.200бр. за №252/ос про звільнення з роботи ОСОБА_1
Поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря - ремонтника складального цеху ВАТ "ЗЕРЗ".
Стягнути з ВАТ "ЗЕРЗ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5 711 грн. 84 коп. (п'ять тисяч сімсот одинадцять)
Визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Визнати компенсацію моральної шкоди достатньою у формі визнання звільнення незаконним та поновлення ОСОБА_1. на роботі.
Стягнути з ВАТ "ЗЕРЗ" на користь ОСОБА_1., сплачені ним судові витрати (збір на інформаційне технічне забезпечення) у розмірі 30 грн. та в доход держави 57 грн.судового збору.
Рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати в сумі 1 051 грн. (одні тисяча п'ятдесят одна) 36 коп. підлягає негайному виконанню.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.