справа № 0670/11782/11
категорія 8.2.1
16 лютого 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Черноліхова С.В. ,
при секретарі - Талько А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Конструкція" до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СТС-Конструкція" звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Малинської міжрайонної державної податкової інспекції від 24 листопада 2011 року № 0000192301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 184711,00 грн., у тому числі: 184710, 00 грн. основного платежу і 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Позивач вказав на те, що податковим органом безпідставно зазначено, що операції по формуванню податкового кредиту не мають реального товарного характеру, вбачається проведення фінансових транзитних потоків, спрямованих на надання податкової вигоди певним контрагентам. З такими висновками Малинської міжрайонної державної податкової інспекції не погоджується, оскільки вважає, що факт відсутності товарно-транспортних накладних та відсутність відомостей про місцезнаходження постачальників контрагента не дає підстав податковому органу стверджувати про те, що договір укладений між позивачем та ТОВ "Будівельне управління 26" не тягне за собою настання реальних наслідків та є нікчемним. Зазначив, що податкова накладна сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, а саме: нормам ст.198, ст.201 Податкового Кодексу України та наказу ДПА України "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядок її заповнення" від 21.12.2010 року №969.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила, вказавши на те, що в ході проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ "СТС-Конструкція" з питань правових відносин з ТОВ "Будівельне управління 26", податковим органом не встановлено факт передачі товару від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують факт транспортування товару постачальником та первинні документи, які підтверджують виконання робіт по договору від 30.07.2011 р. Також зазначила, що на запит Малинської МДПІ ДПІ у Деснянському районі м. Києва надіслано акт від 24.10.2011 року № 419/23/36192653 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ "Будівельне управління 26" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "СТС-Конструкція" у зв'язку з тим, що вказаний контрагент згідно бази даних ДПС має стан платника "23" - місцезнаходження не встановлено. На підставі вказаного порушення, було винесене податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, та таким, що не підлягає скасуванню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Встановлено, що в період з 01.11.2011 року по 07.11.2011 року посадовими особами Малинської МДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "СТС-Кнструкція" з питання правових відносин з ТОВ "Будівельне управління 26" за серпень 2011 року, про що складено акт № 198/23-12/34534654 від 14.11.2011 року.
В результаті проведеної перевірки встановлено наступні порушення ТОВ "СТС-Конструкція", а саме:
- відсутність надання ТОВ "Будівельне управління 26" товарів платнику податків ТОВ "СТС-Конструкція" у серпні 2011 року, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідно до п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зазначені правочини є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
- порушення п.п. 14.1.181, п. 14.1. ст. 14, п. 201.4 ст. 201, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VІ від 02.12.2010 року, що призвело до завищення податкового кредиту у серпні 2011 року в сумі 184709,83 грн.
Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки позивач надіслав до податкового органу заперечення на акт № 82 від 23.11.2011 року, на яке Малинська МДПІ за №9650/23-15 від 24.11.2011 року надала відповідь про залишення без розгляду заперечень ТОВ "СТС-Конструкція", оскільки вони надійшли на шостий робочий день, після отримання акту перевірки.
За результатами проведеної перевірки Малинською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 000192301 від 24.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 184711,00грн., у тому числі: 184710, 00 грн. основного платежу і 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Суд не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.
В акті перевірки податковим органом зазначено, що вчинені позивачем правочини, а саме, укладений з ТОВ "Будівельне управління 26" договір, відповідно до статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, є нікчемним, не спричинив реального настання юридичних наслідків, поставка товарно-матеріальних цінностей мала нетоварний характер, не супроводжувалася всіма необхідними документами, які б підтверджували її дійсність, відсутній факт перевезення і прийому-передачі продукції, оскільки підприємством товарно-транспортні накладні надані не були. У зв'язку з цим, ТОВ "СТС-Конструкція", на думку податкового органу, до складу податкового кредиту безпідставно віднесено ПДВ у сумі 184709,83, 00 грн. із ціни придбаного у ТОВ "Будівельне управління 26" товару.
Такий висновок Малинської міжрайонної державної податкової інспекції суд вважає безпідставним, оскільки частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до статей 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку статті 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Також, відповідно до статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені правові норми, суд прийшов до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладений між позивачем та ТОВ "Будівельне управління 26" договір підряду № 30.07бмр від 30 липня 201 року не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до статті 71 КАС України, він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність свого рішення.
За таких обставин, висновки податкового органу щодо фіктивності (нікчемності) вказаного договору не підкріплені належними доказами та рішенням суду про визнання його таким.
Крім того, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 розділу V вказаного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому відповідно до пункту 201.4 статті 201 розділу V ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
З аналізу вказаних статей Податкового кодексу України видно лише один випадок не включення до податкового кредиту сплаченої суми ПДВ в ціні товару - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений кодекс не передбачає.
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Будівельне управління 26" 30.07.2011 року укладено договір підряду №30.07.бмр на виконання будівельних робіт.
Пунктом 6.1 Договору встановлено, що приймання закінчених робіт оформлюється актом приймання виконаних робіт (форма КБ-2В) та довідкою про вартість виконаних робіт (форма КБ-3).
На виконання умов даного договору ТОВ "Будівельне управління 26" було проведено будівельно - монтажні роботи на загальну суму 1000000,00 грн. про, що 29.09.2011 року сторонами складено акт приймання виконаних робіт (форма КБ-2В) та довідку про вартість виконаних робіт (форма КБ-3). Позивач за виконані роботи здійснив оплату в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними №378 від 23.08.2011 року і №382 від 25.08.2011 року.
Крім того, згідно видаткової накладної № 413 від 30.08.2011 та податкової накладної № 386 від 30.08.2011 року ТОВ "Будівельне управління 26" було поставлено ТОВ "СТС-Конструкція" лист гладкий 05,*1,25 поліестр 9006 на загальну суму 108259,00 грн., з яких ПДВ становить 18043,17 грн.
Факт отримання ТОВ "СТС-Конструкція" вказаного листа та послуг за договором підряду за вказаний період підтверджується видатковими, податковими накладними, актом приймання виконаних робіт (форма КБ-2В), довідкою про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), а також відповідними розрахунковими документами, які містяться в матеріалах справи і є підставою для формування позивачем податкового кредиту з ПДВ .
Посилання в акті перевірки на порушення наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95р. № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми №1-ТН, яка, на думку відповідача, є документом, що підтверджує факт поставки товару, є неправомірним, оскільки вищезазначений наказ в порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади від 03.10.92р. №493/92 не було зареєстровано у Міністерстві юстиції України.
Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, щодо необхідності надання належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, як доказу реальності операції з придбання листа, відповідач посилається на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568 (далі - Правила перевезення вантажів).
В преамбулі Правил перевезення вантажів, зазначено, що ці правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. Тобто сферою правового регулювання даного нормативного акту є саме правовідносини в сфері автомобільних перевезень вантажним транспортом, а не сфера податкових правовідносин.
Разом з тим, відповідно до цих же правил, товарно-транспортна накладна не є документом суворої звітності, оскільки наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. N 493 було виключено пункт 11.2. Правил, який передбачав, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.
Дані обставини, на переконання суду, виключають можливість посилання на відсутність належно оформленої товарно-транспортної накладної як підставу для висновків про безтоварність операції з придбання листа, що перевозився позивачем.
Із змісту п. 201.10 ст. 201 ПК України видно, що єдиною підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна.
Чинне законодавство не містить переліку інших документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою формування податкового кредиту, а тому, жодний інший документ не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим податковий кредит. Товарно-транспортна накладна не може бути виключним документом серед засобів доказування обставин правомірності (неправомірності) включення в склад податкового кредиту сум ПДВ сплачених в ціні товару постачальнику, оскільки не ґрунтується на нормах законодавства.
Таким чином, суд вважає, що для перевірки відповідачу було надано належні документи: договори, видаткові, податкові накладні, а також відповідні платіжні документи. Всі документи оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства і сумнівів в їх достовірності не має.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ТОВ "СТС-Конструкція" правомірно було віднесено до складу податкового кредиту 184709,83 грн. ПДВ по податковим накладним, отриманим від ТОВ "Будівельне управління 26", тому податкове повідомлення-рішення Малинської міжрайонної державної податкової інспекції є протиправним і підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Малинської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000192301 від 24.11.2011 р.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.
У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: С.В. Черноліхов
Повний текст постанови виготовлено: 21 лютого 2012 р.