справа № 0670/7816/11
категорія 3.9.1
19 грудня 2011 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Чернова Г.В. ,
при секретарі - Шакалову А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства фірми "Санітас"
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі
про скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 16.05.2011 р. № 0001572301, № 0001582301 та від 16.05.2011 р. № 0001572301,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень форми "Р" від 16.05.2011 року №0001572301, №0001592301, №0001582301.
В обгрунтування позову зазначив, що податкова декларація з ПДВ за квітень 2010 року була подана вчасно, а отже правових підстав для самостійного визначення суми грошового зобов"язання у відповідача відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 ПКУ не має, а тому не може бути застосовано фінансову санкцію. Крім того зазначив, що задекларована сума податку у розмірі 8736,00грн. сплачена позивачем в повному обсязі.
Разом з тим, зазначив, що позивачем правомірно включено транспортні послуги до валових витрат, оскільки відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства є витратами на збут. Вважає, що податковий облік маркетингових послуг, наданих підприємству згідно договорів про надання маркетингово-консалтингових послуг з фізичними особами підприємцями було здійснено у відповідності до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Також, вважає, правомірним віднесення до складу валових витрат оплату експедиційних послуг, відповідно до договору транспортного експедирування з ТОВ "Гермес", витрат за договором страхування, укладеного з ТОВ "Страхова компанія "Відродження України" та відшкодування вартості електроенергії за договорами оренди. Отже, вважає, що підприємством сума грошового зобов"язання по податку на прибуток визначена відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги уточнили, просили скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 05.08.2011 року №0002572301, податкове повідомлення-рішення №0001592301 від 16.05.2011 року та податкове повідомлення-рішення № 0001582301 від 16.05.2011 року.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, вказавши на те, що оскаржувані рішення ДПІ в м. Житомирі винесені правомірно, на підставі і в межах чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Як встановлено судом, у період з 09.03.2011 року по 18.04.2011 року посадовими особами ДПІ у м.Житомирі проведено планову виїзну документальну перевірку ПП Фірми "Санітас" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, про що складено акт №1931/23-01/22065477/0110 від 26.04.2011 року.
В ходу перевірки встановлено наступні порушення:
- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11, п.1.32 ст.1, п.п.7.4.2, 7.4.3 п.7.4 ст.7, п.5.1 ст.5, п.5.9 п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 966129,00грн., у т.ч. за 2009 рік - 229973,00грн., І квартал 2010 року - 224082,00грн., півріччя 2010 року - 361466,00грн., з квартали 2010 року - 488596,00грн., за 2010 рік - 736156,00грн.;
- п.4.1 ст.4, п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 10681,00грн., в т.ч. за квітень 2010 року - на 8736,00грн., за жовтень 2010 року - на 596,00грн., за листопада 2010 року - на 725,00грн., за грудень 2010 року - на 624,00грн.
За результатами проведеної перевірки прийнято податкові повідомлення рішення форми "Р" від 16 травня 2011 року №0001582301, яким позивачу збільшено суму грошвого зобов"язання за платежем податок на прибуток в розмірі 966129,00грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 241532,00грн.; №0001572301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 10681,00грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 2670,00грн.; № 0001592301, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість у розмірі 170,00грн.
Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач в порядку адміністративного узгодження оскаржив їх до ДПА у Житомирській області, яка за результатами розгляду скарги залишила без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Житомирі від 16.05.2011 року №0001582301 про визначення суми податкового зобов"язання з податку на прибуток у розмірі 966129,00грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 241532,00грн., №0001592301 про визначення грошового зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 170,00грн. та скасувала податкове повідомлення-рішення №0001572301 в частині визначення грошового зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 2431,00грн. (1945,00грн. основного платежу та 486,00грн. штрафної санкції), а в іншій частині в сумі 10920,00грн. (8736,00грн. основного платежу та 2184,00грн. штрафної санкції) залишила без змін, в зв"язку з чим винесено податкове повідомлення-рішення №0002572301 від 05.08.2011 року.
Що стосується податкового повідомлення-рішення №0001582301 від 16.05.2011 року суд зазначає наступне.
Згідно п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з врахуванням обмежень установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
При цьому, згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях.
Правила ведення податкового обліку встановлені ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 даного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
В ході перевірки встановлено та відображено в акті про те, що при проведенні розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів платником не включено до складу первинної вартості товарів вартість затрат на їх транспортування до місця їх використання, а саме: вартість отриманих послуг транспортно-експедиційного обслуговування при транспортуванні товарів від центрального складу платника до власних торгівельних точок (аптечних пунктів) у м.Житомирі та Житомирській області, що надавалися фізичними особами - підприємцями за договорами транспортно-експедиційного обслуговування та в бухгалтерському обліку відображалися кореспонденцією рахунків Д-т 93/К-т377.
В акті зазначено, що товарно-транспортні накладні, які підтверджують послуги транспортно-експедиційного обслуговування, в розділі "Відомості про вантаж" містять реквізити накладних на внутрішнє переміщення та в рядку "Вантаж отримав проставлено печатки ПП "Фірми "Санітас", що на думку, податкового органу, доводить факт транспортування товарів від центрального складу платника до власних торгівельних точок (аптечних пунктів) у м.Житомирі та Житомирській області.
Отже, ДПІ у м.Житомирі вважає, що в порушення п.5.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платником при проведенні розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів не враховано вартість транспортно-заготівельних витрат, що призвело до заниження балансової вартості запасів і, як слідство, до заниження валових доходів за перевіряємий період на 57858,00грн., в т.ч. за 2009 рік на 57858,00грн.
Судом встановлено, що транспортні послуги, отримані ПП "Фірмою "Санітас" від фізичних осіб - підприємців за договорами товарно-експедиційного обслуговування за перевіряємий період в сумі 2299638,40грн. включені до валових витрат, як затрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємств. Аптеки, аптечні пункти та кіоски, що входять в мережу ПП Фірми "Санітас" є структурними підрозділами підприємства, тому вказані витрати є затратами на внутрішнє переміщення товару.
Із наданих суду, товарно-транспортних накладних вбачається, що в розділі "Відомості про вантаж" містяться реквізити накладних на внутрішнє переміщення та в рядку "Вантаж отримав" проставлено печатки ПП Фірма "Санітас", що доводить факт транспортування товарів від центрального складу платника до власних торгівельних точок (аптечних пунктів) у м.Житомирі та Житомирській області.
Також перевіркою встановлено, що платником у перевіряємому періоді включено до складу валових витрат вартість маркетингово-консалтингових послуг, наданих фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
В акті перевірки зазначено, що аналіз наданих для перевірки актів виконаних робіт свідчить, що в перевіряємому періоді акти кожного виконавця щомісячно складаються однотипно із зазначенням в додатку до актів із місяця в місяць одних і тих же покупців, на адресу яких позивач відвантажує продукцію. Податковим органом зроблено висновок про те, що платник в перевіряємому періоді здійснює оптову торгівлю продукцією постійним покупцям, як на підставі укладених раніше договорів купівлі-продажу, так і укладених в перевіряємому періоді із такими покупцями (у випадку закінчення терміну попереднього договору). Так вважає, що платником не надано жодних документальних доказів причетності виконавців до укладених угод з покупцями та виписаних на їх користь накладних.
Податковий орган вважає, що платником не надано жодних документальних доказів, які б підтверджували причетність виконавців маркетингово-консалтингових послуг до укладення та супроводження договорів, оскільки поставка та оплата вартості продукції між позивачем та його оптовими покупцями згідно з видатковими накладними і платіжними дорученнями, здійснювалася не на виконання договорів про надання маркетингово-консалтингових послуг, а на виконання договорів купівлі-продажу продукції, укладених між ПП Фірмою "Санітас" та покупцями. З даними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до абз.1 п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат платника податку включаються витртаи на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
З акту вбачається, що позивачем в перевіряємому періоді віднесено до складу валових витрат вартість отриманих маркетингово-консалтингових послуг, наданих фізичними особами - підприємцями в сумі 2495000,00грн. та в бухгалтерському обліку підприємства відображено кореспонденцією рахунків Д-т 93/К-т 377. На думку ДПІ, надані на підтвердження факту надання послуг, акти не містять будь-яких відомостей про те, яку саме роботу із сприяння Замовнику в укладенні договорів купівлі-продажу; моніторингу цін на медикаменти в аптеках, аналізу діяльності фармацевтичних фірм-конкурентів, дослідження фармацевтичного ринку, вживання заходів щодо своєчасного отримання Замовником коштів від покупця, супроводження укладених договорів проведено виконавцем за вищевказаними договорами, адже з наданих для перевірки актів виконаних робіт не вбачається, які саме роботи маркетиново-консалтингового характеру та у якому обсязі виконано виконавцями.
Як вбачається з укладених договорів про надання маркетингово-консалтингових послуг, основними обов"язками виконавців було саме: проведення маркетингових досліджень, здійснення системи заходів по пошуку, збору, обробці та аналізу інформації на фармацевтичному ринку Житомирського регіону, що включає в себе дослідження ринку продукції, вивчення попиту, питань ціноутворення, пошук платоспроможних покупців, прогноз стану кон"юктури фармацевтичного ринку, здійснення рекламної компанії та розповсюдження інформації про товар, що реалізує ПП Фірма "Санітас".
Судом встановлено, що зазначені договори відповідають вимогам закону та є чинними.
На виконання наведених вище договорів, фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 були надані зазначені послуги. На думку суду, надання таких послуг мало реальний характер та пов"язано саме з господарською діяльністю товариства.
Встановлено, що основним видом діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівельна діяльність фармацевтичними товарами, виробництво фармацевтичних препаратів, роздрібна торгівля медичними та ортопедичними виробами, та інші види оптової торгівлі, то понесені витрати безпосередньо пов'язані з реалізацією наведеної вище групи товарів та направлені на максимізацію доходів та мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку, тому мають пряме відношення до здійснення позивачем господарської діяльності.
Встановлено, що підприємство є прибутковим.
Економічна доцільність витрат, зокрема на маркетингові, визначається не тільки за фактично отриманим прибутком в конкретному податковому періоді, а тим, чи направлені такі витрати на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому.
Виконання, та відповідно отримання послуг підтверджуються актами виконаних робіт, які за своїм змістом та формою відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Оплата на виконання вказаних договорів проведена у повному обсязі, що не заперечується представниками податкового органу. Отже, на думку суду маркетингова діяльність підприємства направлена на отримання доходу та безпосередньо пов"язана з господарською діяльністю ПП "Фірма "Санітас".
Крім того, встановлено що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг з транспортного експедирування, отриманих від ТОВ "Гермес" згідно з договором транспортного експедирування від 01.10.2010 року в сумі 195260,00грн., оскільки в ході перевірки встановлено, що операції по взаємовідносинах ПП фірмою "Санітас" та ТОВ "Гермес" не мали реального характеру, послуги експедирування не надавалися та не отримувалися.
Вищевказане, на думку податкового органу, свідчить про "нікчемність" договорів, які не створили для сторін будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з їх недійсністю, в результаті чого не повинні створити будь-яких наслідків і в податковому обліку підприємства-покупця.
Податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються відповідно до частини другої ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку.
Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату і місце складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Згідно ст.316 Господарського Кодексу України та статті 929 Цивільного Кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Предметом договору транспортного експедирування від 01.10.2010 року з ТОВ "Гермес" є надання послуг з контролю з відправки, здійснення супроводження вантажу та контролю одержання вантажу Замовника згідно замовлень останнього, тобто послуги, пов"язані з перевезенням (п.1.1 договору).
Судом встановлено, що експедиторські послуги були надані в повному обсязі та підтверджено їх виконання актами виконаних робіт, підписаними позивачем та експедиторами, щомісячними звітами про виконання умов договору, які є додатками до виконаних робіт.
Відповідні акти виконаних робіт є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та вони відповідають вимогам зазначеної статті Закону, так як містять назву документа, дату і місце його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, зазначено маршрут і терміни перевезення, акти підписані замовником та експедитором, поставлені печатки, що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій.
Посилання податкового органу, на те, що у наданих позивачем актах здачі-приймання наданих йому послуг не зазначено обсягів та конкретних видів робіт, та що у зазначених актах не розкрито зміст проведених господарських операцій, не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій, а будь-яких інших доказів відповідачем надано не було.
Таким, чином, транспортно-експедиційні послуги в сумі 195260,00грн., отримані ПП Фірмою "Санітас" відповідно до договору транспортного експедирування з ТОВ "Гермес" було правомірно віднесено до складу валових витрат у перевіряємому періоді.
Крім того, у період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року ППФ "Санітас" здійснювало компенсацію (відшкодування) витрат по електроенергії по орендованим суб"єктам господарювання. В ході перевірки було встановлено, що договори про постачання електричної енергії та про спільне використання технологічних електричних мереж в орендованих приміщеннях між позивачем, електропередавальними організаціями та суд"єктами господарювання не укладені.
Згідно ст.58 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов"язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. З наведеного вбачається, що орендна плата не може змінюватися щомісячно в залежності від суми комунальних послуг (в т.ч. витрат на електроенергію). Порядок та спосіб оплати комунальних послуг (в т.ч. за електроенергію), спожитих орендарем за договорами, укладеними між суб"єктами недержавної форми власності визначається за згодою сторін договором оренди.
Так, за договором оренди (найму), укладених між позивачем з суб"єктами господарської діяльності, недержавної форми власності, орендар відшкодовує Орендодавцеві вартість комунальних послуг за окремим розрахунком відповідно до фактичних даних про спожиті послуги, що передбачено в кожному з договорів оренди. Якщо в орендованому приміщенні немає окремих лічильників, орендодавець робить економічно обгрунтований розрахунок вартості послуг, який узгоджується з орендарем.
Пунктом 3 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 передбачено, що до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов"язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на яких перебуває це майно. Тобто, комунальні платежі, у тому числі вартість електроенергії, не включаються до плати за користування майном (орендної плати), визначеної в договорі найму (оренди).
Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Щодо посилання відповідача в акті перевірки на необхідність укладення договору позивачем з електропередавальницькою організацією згідно "Правил користування електричною енергією", то ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами та ніяким чином не стосуються бухгалтерського чи податкового обліку платників податків.
Правилами ведення податкового обліку не передбачена наявність прямих договорів з постачальниками електроенергії і інших комунальних послуг, а також наявність виданих саме ними розрахункових і інших документів.
Для включення таких витрат до складу валових витрат орендаря необхідно, щоб їх сума відповідно до підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підтверджувалася відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення й зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Самостійна оплата орендарями комунальних послуг має своїм юридичним результатом захищеність їх прав на споживання цих послуг навіть у випадку, коли орендодавець може бути відключений від системи забезпечення через заборгованість перед комунальними службами.
Вартість комунальних послуг може бути віднесена орендарями на валові витрати по рахунках орендодавців (погодженим з орендарями відносно кількості спожитих послуг). Така ж позиція викладена в листі ДПА України від 05.01.2000 року за № 34/6-15-1116 "Про деякі питання сплати за використання орендованого майна".
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що витрати, понесені як компенсація за спожиту електроенергію, підтверджені всіма необхідними належним чином оформленими первинними документами, ведення яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Дані витрати пов'язані з господарською діяльністю ПП Фірма "Санітас", а тому правомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат.
Також, перевіркою позивача встановлено неправомірне віднесення до складу валових витрат витрати за договором страхування від 01.10.2010 року, укладеного з ТОВ "Страхова компанія "Відродження України".
Предметом генерального договору страхування фінансових ризиків, укладеного між позивачем та СК "Відродження" є майнові інтереси Страхувальника, пов"язані з фінансовими ризиками при здійсненні підприємницької (господарської діяльності), внаслідок невиконання контрагентами своїх зобов"язань за договорами, які укладаються ПП Фірмою "Санітас".
Документальним підтвердженням отримання послуг є акти виконаних робіт, оформлені згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.
Таким чином, при віднесенні витрат на страхування до складу валових витрат чинне законодавство не розподіляє страхові ризики за видами, але пов'язує їх здійсненням господарської діяльності та обмежує їх в розмірі 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.
Крім того, суд зазначає, що статтею 42 Господарського кодексу України підприємницьку діяльність визначено як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, ознакою підприємницької діяльності є те, що вона є ризикованою. При цьому, ризик передбачає наявність не тільки cуб'єктивних, але й об'єктивних факторів ризику, які не залежать від волі особи, що проводить підприємницьку діяльність (форс-мажор).
Суд зазначає, що єдиним первинним документом, що підтверджує факт надання страховиком послуги зі страхування, є страховий договір. Оформлення будь-яких інших документів чинним законодавством не передбачено.
Таким чином, страхова послуга вважається наданою з моменту набуття чинності страховим договором, а право на включення витрат за таким договором до складу валових витрат виникатиме у платника податків на дату відображення їх у складі витрат поточного періоду в бухгалтерському обліку.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач правомірно, у відповідності до вимог пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону № 334/94-ВР відніс до складу валових витрат вартість страхових послуг за договором укладеним позивачем із СК "Відродження України".
Отже, на думку суду, здійснення операцій з придбання фармацевтичних товарів, лікарських засобів та виробів медичного призначення, отримання транпсортних, маркетингово-консалтингових послуг, послуг страхування фінансових ризиків та ін. пов"язаних з здійсненням господарської діяльності послуг позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи актами виконаних робіт та податковими накладними. Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про правомірність формування валових витрат за вказаний період, в зв"язку з чим податкове повідомлення-рішення №0001582301 вважає протиправним.
Що стосується податкового повідомлення-рішення №0001592301 від 16.05.2011 року суд зазначає наступне.
Як відображено в акті, перевіркою відображеного показника за період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року в сумі 2825783,00грн. на підставі наданих документів, встановлено заниження задекларованих платником у рядку 1 Декларації "Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20%" показників на загальну суму 183850,00грн. за квітень 2010 року, а саме: в ході перевірки встановлено, що відповідно до Протоколу №2 від 20.05.2010 року засідання робочої комісії групи ДПІ у м.Житомирі по проведенню операції "Бюджет" вирішено не визнавати податкову звітність по податку на додану вартість за квітень 2010 року про що листом від 25.05.2010 року №28990/10115-2 нібито повідомлено керівника ППФ "Санітас".
Як встановлено судом, позивачем укладено договір про визнання електронних документів з ДПІ у м.Житомирі. Відповідно до п.3 розділу 3 договору, орган ДПС зобов"язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків, їх комп"ютерну обробку та забезпечити відправлення квитанції на електронну адресу платника податків.
19.05.2010 року позивачем в електронному вигляді направлено до відповідача податкову декларацію з ПДВ за квітень 2010 року. Податковою декларацією задекларовано суму податкових зобов"язань в сумі 184116,00 грн. та на суму податкового кредиту в розмірі 175380,00грн. Дані суми податкового зобов"язання та податкового кредиту підтверджені актом перевірки. Згідно декларації за квітень 2010 року сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду становить 8736,00грн.
Факт отримання податкової декларації з ПДВ за квітень підтверджується повідомленням про отримання звітності. Звітність позивача було доставлено та збережено на центральному рівні в ДПА України (квитанція №1) та прийнято на районному рівні (квитанція №2 від 19.05.2010 року, реєстраційний номер 9001832003).
Будь-яких доказів про те, що позивача було повідомлено про невизнання податкової звітності зі квітень 2010 року та отримання останнім листа №28990/10115-2 від 25.05.2011 року відповідачем суду не надано.
Відповідно до п.49.3 ст.49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається до органу державної податкової служби за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, засобами електронного зв"язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Прийняття податкової декларації є обов"язком органу державної податкової служби (п.49.8 Податкового кодексу України).
З викладеного вбачається, що податкова декларація з ПДВ за квітень 2010 року була подано вчасно, правових підстав для самостійного визначення суми грошового зобов"язання у відповідача відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 Податкового кодексу України не має, а тому не має підстав для застосовування фінансової санкції відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.
Що стосується податкового повідомлення-рішення №0002572301 від 05 серпня 2011 року суд зазначає наступне.
Перевіркою встановлено, що внаслідок невизнання декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року податковою звітністю та неподання платником нової декларації підприємством порушено п.4.1 ст.4 та п.п.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: занижено податкові зобов"язання з податку на додану вартість за квітень 2010 року на суму 8736,00грн., з врахуванням розглянутої ДПА у Житомирській області скарги позивача.
Суд не погоджується з таким висновком податкового органу та зазначає.
Так, відповідно до р.4.1.1 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов"язання, яку зазначає в податковій декларації, що подається контролюючому органу.
Зобов"язання контролюючого органу на самостійне визначення суми грошових зобов"язань платника податків виникає у разі неподання платником податків в установлені строки податкової декларації (п.4.2.2 Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"). Оскільки, як встановлено судом, податкова декларація з ПДВ за квітень 2010 року була подана вчасно, правових підстав для самостійного визначення суми грошового зобов"язання у відповідача не має, а тому не може бути застосовано фінансову санкцію.
Закон України "Про податок на додану вартість" (дійсний на момент виникнення спірних податкових відносин) визначає платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що самостійно задекларована позивачем у податковій декларації сума за квітень 2010 року у розмірі 8736,00грн. сплачена у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Заперечення відповідача проти позову зібраними по справі доказами не доведені та спростовані наявними у справі матеріалами.
Оцінивши наявні в справі докази суд вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення не відповідають фактичним обставинам справи, винесені всупереч нормам чинного законодавства, а тому порушують права позивача, що є підставою для їх скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд. -
постановив:
Позовні вимоги задовільнити.
Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у м. Житомирі 16.05.2011року № 0001572301, №0001582301 та 05.08.2011року № 0002572301.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
Уразі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: Г.В. Чернова
Повний текст постанови виготовлено: 23 грудня 2011 р.