Справа № 2-1484/12
08 травня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Новак А.В. при секретарі Тасенко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання частково недійсним договору кредиту,-
встановив:
позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивує свої позовні вимоги тим, що 01 листопада 2007 року між ним та ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк»було укладено кредитний договір № ML-201/341/2007, згідно якого йому було надано грошові коштів у кредит в розмірі 43350 доларів США на строк до 01.11.2017 року. Також згідно кредитного договору він зобов'язався сплачувати відповідачу відсотки за користування кредитом у розмірі 3.99% річних+ FIDR та здійснювати платежі згідно графіку погашення кредиту, що є Додатком 1 до договору та являється його невід'ємною частиною(а.с. 14-18).
Позивач вважає, що в даному кредитному договорі не визначено річну відсоткову ставку за користування кредитом, оскільки застосовано ставку FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом і така за своєю природою передбачає зміну розміру процентів впродовж усієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для нього, як позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб, клієнтів відповідача, що розмістили вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. Він вважає таку умову договору несправедливою і такою, що встановлює дискримінаційні стосовно нього, як споживача правил зміни відсоткової ставки.
Крім того позивач вважає, що в зв'язку з тим, що ставка FIDR є плаваючою ставкою, він не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом, а також обмежений в способах отримання інформації про ставку FIDR, що в свою чергу позбавляє його можливості вплинути на формування ставки.
Як зазначає позивач, використання відповідачем у кредитному договорі плаваючої процентної ставки FIDR з фіксованим відсотком є несправедливою умовою, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком, а в конкретному випадку це застосування процентної ставки FIDR, є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Така умова кредитного договору, на думку позивача є несправедливими, а тому суперечить принципам, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що таким чином порушуються його права, як споживача. в зв'язку з чим він і звернувся до суду за захистом свого порушеного права та з посиланням на статті 215, 203 ЦК України просить суд визнати п. 3 ч. 1 та п. 1.4 частини 2 кредитного договору № ML-201/341/2007 від 01 листопада 2007 року недійсними, з моменту його укладення, оскільки такі суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд ухвалити рішення, яким визнати п. 3 ч. 1 та п. 1.4 частини 2 кредитного договору № ML-201/341/2007 від 01 листопада 2007 року недійсними, з моменту його укладення. Крім того, просив суд зобов'язати відповідача здійснити зарахування начислених та сплачених відсотків в рахунок погашення основного боргу.
Представник відповідача в судовому засіданні з посиланням на письмові заперечення проти позову, що долучені до матеріалів справи, просив суд ухвалити рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю у зв'язку з його безпідставністю.
Заслухавши сторони, представників, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 3 частини № 1 кредитного договору № ML-201/341/2007 від 01 листопада 2007 року, сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка.
З матеріалів кредитного договору № ML-201/341/2007 від 01 листопада 2007 року вбачається, що плаваюча процентна ставка складається з фіксованого відсотку(3.99%) + FIDR(процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній Валюті Кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR може змінюватись Банком(зменшуватись чи збільшуватись) в порядку передбаченому цим Договором.)
В той же час в даному пункті договору зазначено де саме розміщена інформація щодо розміру ставки FIDR.
Судом не приймається до уваги твердження позивача про те, що умови кредитного договору в частині використання Плаваючої процентної ставки є несправедливими.
Дане твердження не може бути прийняте судом до уваги за наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
З матеріалів кредитного договору № ML-201/341/2007 від 01 листопада 2007 року та обставин справи не вбачається будь-яких змін обставин при використанні Плаваючої процентної ставки, проценти за користування Кредитом розраховувалися як FIDR+Фіксований відсоток з розрахунку Річної бази нарахування процентів, що сторонами спору не заперечувалося.
В даному випадку, надаючи оцінку доводам позивача, суд вважає, що позивач перед укладенням договору кредиту оцінював можливі ризики і мав реальну можливість передбачити зміну ставки FIDR, як в сторону зменшення, так і в сторону збільшення, що прямо визначено кредитним договором.
Крім того, суд бере до уваги наявність у позивача можливості отримання кредиту в іншому банку та на інших умовах, що було підтверджено ним в ході судового розгляду у своїх поясненнях.
Тобто суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що під час укладення договору волевиявлення ОСОБА_1 було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Беручи до уваги вищенаведені мотиви та проаналізувавши доводи сторін, суд у сукупності з дослідженими доказами дійшов висновку про безпідставність вимог позивача з посиланням на норми статті 215 та частину 1 статті 203 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним договору кредиту № ML-201/341/2007 від 01 листопада 2007 року, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати нараховані та сплачені відсотки в рахунок погашення основного боргу, оскільки така вимога не ґрунтується на вимогах Закону та призведе до порушення умов, діючого на момент ухвалення рішення кредитного договору.
Посилання позивача на порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів»не береться судом до уваги, оскільки в ході судового розгляду було достовірно встановлено, що, як при укладенні договору, так і у його тексті конкретно визначено предмет договору, інформацію про умови отримання кредиту, розмір відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру пов'язану з виконанням умов договору, та інші відомості, які передують укладенню договору.
В конкретному випадку, суд вважає, що при відсутності будь-яких доказів про ненадання такої інформації відповідачем та наявності вільного волевиявлення позивача на підписання оспорюваного договору, дана обставина є недоведеною, а договір було підписано позивачем добровільно з врахуванням усіх його умов, наявності повної інформації по процедурі кредитування, та відповідно оцінкою можливих ризиків, що можуть настати в майбутньому.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову повністю.
Розподіл судових витрат між сторонами вирішити в за правилами ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 212-215, 223, 294-296 ЦПК України,суд,-
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання частково недійсним договору кредиту - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.
Суддя А.Новак