Справа № 2а/1570/3474/2011
23 квітня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Катаєвої Е.В.
суддів Бжассо В.В.
Марина П.П.
секретаря Юзефович Ю.А.
за участю перекладача Хамдард Непа
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішень про відмову в наданні статусу біженця нечинними та зобов'язання надати статус біженців в Україні,
До суду з позовом звернувся ОСОБА_8 до Державного комітету України у справах національностей та релігій (далі Комітет), за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області (далі Управління) в якому зазначив, що він є громадянином Афганістану, та разом зі своєю родиною проживав в місті Пулі-Хумрі. З 2004 року ОСОБА_8 працював у міжнародній організації Italian Cooperation на посаді менеджера, впродовж роботи в даній організації його неодноразово попереджали, що він повинен припинити співпрацю з міжнародною організацією. У квітні 2010 року ОСОБА_8 був викрадений представниками руху Талібан, після викупу він був звільнений. Приблизно через місяць після інциденту до дому ОСОБА_8 завітали сторонні люди, які пограбували домівку. Після цього ОСОБА_8 разом з родиною був вимушений покинути Афганістан.
Внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, був вимушений в пошуках притулку 04.08.2010 року звернутись до Управління з заявою про надання статусу біженця в Україні, однак 29.03.2011 року позивач отримав повідомлення про відмову у наданні статусу біженця.
Вважаючи рішення необґрунтованим та незаконним, ОСОБА_8 просив визнати його нечинним з моменту прийняття та зобов'язати відповідача надати статус біженця в Україні, оскільки рішення прийнято у порушення статті 1 Закону України «Про біженців», так як переслідування осіб, які працюють у міжнародних організаціях в Афганістані підтверджуються висновками міжнародних організацій.
Крім того, 11.05.2011 року, до суду з позовом звернулась ОСОБА_9 до Комітету, за участю третьої особи на стороні відповідача Управління в якому зазначила, що вона є громадянкою Афганістану, та разом зі своєю родиною проживала в місті Пулі-Хумрі. 3 2004 року ОСОБА_9 працювала у міжнародній організації Aga Khan Foundation викладачем. У квітні 2010 року її чоловік ОСОБА_8 був викрадений представниками руху Талібан через те, що співпрацював у міжнародній організації Italian Cooperation. Після передачі викупу чоловіка було звільнено, через місяць після звільнення будинок родини пограбували, при пограбуванні озброєні люди наголосили на тому, що афганська жінка не повинна співпрацювати з іноземними компаніями. Тому разом з чоловіком вся родина залишила країну Афганістан.
Внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, була вимушена в пошуках притулку 09.08.2010 року звернутись до Управління з заявою про надання статусу біженця в Україні, однак 29.03.2011 року ОСОБА_9 отримала повідомлення про відмову у наданні статусу біженця.
Вважаючи рішення необґрунтованими та незаконними, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просили визнати їх нечинними з моменту прийняття та зобов'язати відповідача надати статус біженця в Україні, оскільки рішення прийняті у порушення статті 1 Закону України «Про біженців», так як переслідування осіб, які працюють у міжнародних організаціях в Афганістані підтверджуються висновками міжнародних організацій.
Ухвалою суду від 25.10.2011 року справи за позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до Комітету об'єднані в одне провадження (т.1 а.с. 110-111).
Ухвалою суду від 19.12.2011 року до участі у справі у якості співвідповідача притягнуто Державну міграційну службу України (т.1 а.с.228).
Ухвалою суду від 20.04.2012 року, по справі правонаступником Управління міграційної служби в Одеській області притягнуто Управління Державної міграційної служби в Одеській області (далі Управління) (т.2 а.с.35).
У судовому засіданні, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та їх представник підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві та додатково пояснили, що у керівних принципах Верховного комісара ООН для оцінювання необхідності у міжнародному захисті осіб із Афганістану, які шукають притулку, конкретно зазначається, що особи, які працювали в іноземних гуманітарних організаціях, перебувають під ризиком зазнати нападів з боку сил Талібану. Так само, необхідно врахувати ситуацію у конкретній провінції, де вони проживали, оскільки викрадення афганців з метою отримання викупу є звичайним явищем, зокрема викрадення співробітників неурядових організацій.
Представники відповідачів та третьої особи до судового засідання не з'явились, були повідомлені про день, час та місце судового засідання належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомили. Суд визнав їх неявку до суду неповажною та вважав за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів та третьої особи.
Вислухавши пояснення позивачів, представника позивачів, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є громадянами Афганістану, за національністю -хазари, за віросповіданням - мусульмани-шиїти (направлення ісмаїліти), постійно проживали у провінції Баглан, район Душі, с.Сейкаум. З країни походження виїхали 16.07.2010 року літаком з аеропорту м.Кабул транзитом через Туреччину (Стамбул) до м.Одеси, офіційно - за туристичною візою, 17.07.2010 року прибули до України. До виїзду з Афганістану отримали вищу освіту, ОСОБА_8 з 2004 року працював у корпорації «Italian Cooperation», ОСОБА_9 з тієї ж дати в Благодійному фонді «Aga Khan». Мають чотирьох дітей.
Зазначенні обставини судом достовірно вставленні та підтверджуються матеріалами особових справ заявників (т.1 а.с.16-80, 140-194).
04.08.2010 року та 09.08.2010 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулись до Управління з заявою про надання їм статусу біженців, обґрунтував причини виїзду з країни походження тим, що у квітні 2010 року ОСОБА_8 був викрадений представниками руху Талібан, та через декілька днів після сплати викупу переданий родичам. Проте, під час затримання, Таліби знайшли посвідку працівника компанії «Italian Cooperation»та попередили його, що якщо він та його дружина не припинять роботу у міжнародній організації, вони знищать всю родину. Так як в Україні проживає рідний брат дружини, позивачі вирішили бігти саме в цю країну.
27 серпня 2010 року розпочата процедура оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянам Афганістану ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т.1 а.с.40, 165).
20.12.2010 року та 15.12.2010 року, за результатами розгляду особових справ заявників, Управління дійшло до висновку, що громадянини Афганістану ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не підпадають під критерії визначення «біженця»у відповідності статті 1 Закону України «Про біженців».
Вказані рішення Управління обґрунтовані тим, що заявники не переслідувались за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Аналіз інформації, яка надана заявниками, свідчить, що справжньою причиною виїзду з країни походження є погіршення в районі, де проживала родина, криміногенної ситуації (т.1 а.с.74-80, 188-194).
Рішеннями Комітету №309-11 та №294-11 від 23.03.2011 року, з посиланням на статті 1, абзац 5 статті 10 Закону України «Про біженців», висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця в Україні громадянам Афганістану ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовлено (т.2 а.с.23,26).
29.04.2011 року, позивачі отримали повідомлення від 29.03.2011 року про відмову у наданні статусу біженця (т.1 а.с.5, 123).
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України „Про біженців" (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
При цьому, суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН „Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з п.66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Проте, суд не прийняв до уваги пояснення позивачів в обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.
Дійсно, у відповідності до інформації по країні Афганістан викрадення афганців з метою отримання викупу є звичайним явищем, зокрема викрадення співробітників неурядових організацій, а також бізнесменів і їхніх дітей. Найбільш активні райони розташовані на півдні, сході та в центральній частині, де викрадення значно вплинули на рівень небезпеки в цих регіонах, що зокрема, призвело до різкого обмеження пересування жінок і дітей. Викрадення здійснюються злочинними угрупуваннями, а також використовуються повстанськими групами з метою отримання грошей і як важіль в ході перемовин про звільнення ув'язнених. Здається, що поліція здебільшого нездатна або не бажає вирішувати проблему викрадень або інших порушень, пов'язаних з потужними інтересами. У багатьох районах країни місцеві ватажки і колишні польові командири продовжують чинити суттєвий вплив на громадян, використовуючи залякування й насильство, щоб утримати контроль. Афганський уряд продовжує втрачати суспільну легітимність через порушення, широке розповсюдження корупції, нездатність покращити рівень життя і відсутність прогресу у встановленні верховенства права навіть у районах, що перебувають під його контролем. Зазначене підтверджується Всесвітньою доповіддю за 2010 рік «Хьюман Райте Вотч», а також доповідями міжнародних організацій (т.2 а.с.41-59)
Однак, на думку суду, вся інформація свідчить про погіршення криміногенної ситуації, економічного спаду в крайні, а також наявності порушення прав людини в країні Афганістан.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяв ОСОБА_8, ОСОБА_9 про надання їм статусу біженця в Україні відповідачем та третьою особою здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому Комітет та Управління діяли в межах Закону України "Про біженців", прийняли рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивачів задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86,159-164 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України за участю третьої особи на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання рішень №309-11 та №294-11 від 23.03.2011 року про відмову в наданні статусу біженця нечинними та зобов'язання надати статус біженців в Україні -відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167 КАС України.
Головуючий
Судді
28 квітня 2012 року
.