ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
07 травня 2012 р. № 2а-13965/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Сакалоша В.М.,
за участю секретаря судового засідання -Семеряк М.І.,
представника позивача -ОСОБА_1, представника відповідача -ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Начальника військово-медичного клінічного центру Західного регіону Гайди Івана Михайловича про визнання дій неправомірними та стягнення грошової компенсації -
ОСОБА_3 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом про визнання дій Начальника військово-медичного клінічного центру Західного регіону Гайди Івана Михайловича неправомірними і такими, що порушують умови контракту про проходження військової служби у Збройних силах України і сторонами якого є ОСОБА_3 та Міністерство оборони України, стягнення з військово-медичного клінічного центру Західного регіону як структурного підрозділу Міністерства оборони України на користь капітана медичної служби ОСОБА_3 грошової компенсації у сумі 438 грн. як коштів, пов'язаних з витратами при слідуванні її та членів її сім'ї до місця проведення відпустки та у зворотному напрямку, виплата яких передбачена умовами контракту, а також стягнення з військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь капітана медичної служби ОСОБА_3 поштові витрати в сумі 15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов укладеного із роботодавцем контракту та положень чинного законодавства ОСОБА_3 та члени її сім'ї мають право на відшкодування витрат, понесених при слідуванні до місця проведення відпустки та у зворотному напрямку, однак відповідачем було відмовлено у реалізації цього права. У зв'язку з цим, позивачка звернулась до суду.
Ухвалою суду від 13.12.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні, яке відбулось 07.05.2012 року, відповідно до положень ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав наведених у позові.
Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що підстав для нарахування та виплати грошової компенсації на витрати пов'язані з оплатою проїзду у відпустку та у зворотному напряму у позивачки немає, оскільки чинними є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», якими призупинено дію пільг вказаних у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Представник відповідача зазначив, що Начальником військово-медичного клінічного центру Західного регіону Гайдою Іваном Михайловичем не вчинялись дії, що порушують умови контракту, укладеного між Міністерством оборони України та ОСОБА_3, оскільки у пункті 2 контракту, на якій посилається позивачка зазначено: «включаючи отримання пільг установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України», а пільга безоплатного проїзду у відпустку була призупинена Законом України № 1459 від 17.02.2000 року. Крім того, видатки Міністерства оборони України для забезпечення безоплатного проїзду військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) та членів їх сімей у відпустку не передбачені. Враховуючи викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_3 проходить військову службу у Збройних Силах України з 16.02.1995 року. Наказом заступника Міністра оборони України від 23.07.2008 року № 140 ОСОБА_3 була призначена на посаду офіцера організаційно-планового відділу Оперативно-медичного Управління Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (м. Львів) та за наказом командира військової частини А1126 від 19.08.2008 року №182 була виключена із списків особового складу частини, як така що здала справи та посаду.
З метою продовження проходження військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_3 30.04.2008 року уклала контракт з командиром військової частини А 1314 (6 Армійський корпус), який набрав чинності 17.07.2008 року. Контракт укладено строком на п'ять років.
Відповідно до п. 3.2 наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону Гайди І.М. № 123 від 05.07.2011 року капітан медичної служби ОСОБА_3, офіцер організаційно-планового відділу оперативно-медичного управління, вважається такою, що вибула в основну відпустку за 2011 рік терміном 35 календарних днів з 18.07.2011 року по 21.08.2011 року з виїздом в м. Тростянець Сумської області.
Прохання ОСОБА_3 до командування Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про видачу їй військових перевізних документів форми №1 (ф-1) для безоплатного проїзду та проїзду членів її сім'ї до місця проведення відпустки та у зворотному напрямку не було задоволено.
01.09.2011 року ОСОБА_3 у письмовій формі шляхом відправлення рекомендованого листа надала до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону звітні документи для проведення компенсаційних виплат, пов'язаних з витратами на слідування до місця проведення відпустки та у зворотному напрямку, однак відповідач не здійснив оплату понесених витрат.
З метою досудового вирішення спору 03.10.2011 року ОСОБА_3 звернулась у письмовій формі до начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з проханням прийняти до розгляду звітні документи щодо компенсаційних виплат коштів, пов'язаних з її витратами частини заробітної плати на оплату проїзду до місця проведення відпустки та у зворотному напрямку та прийняти рішення щодо здійснення цих виплат.
13.11.2011 року ОСОБА_3 отримала повідомлення начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону Гайди І.М. від 03.11.2011 року за №2482 про відмову у прийнятті документів до розгляду та здійсненні виплат.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховував наступні норми діючого законодавства.
З огляду на приписи пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України, в яких дається поняття публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, всі правовідносини між капітаном медичної служби ОСОБА_3В та Військово-медичним клінічним центром Західного регіону, відносяться до публічної служби.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відтак виниклий між сторонами спір є справою адміністративною юрисдикції.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (надалі -Закону), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 10-1 Закону, військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 частини 1 та пунктом 2 частини 3 статті 14 цього Закону передбачено право військовослужбовців та членів сімей військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом до місця проведення відпустки військовослужбовцем в межах України.
Разом з тим, суд зауважує, що частиною 2 Закону Україну «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 р. № 1459-III, було призупинено дію абзацу першого частини першої статті 14 зазначеного Закону в частині забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку.
Зазначений Закон не скасований, у встановленому порядку не визнаний неконституційним, а відтак є чинним та обов'язковим до виконання на всій території України.
Призупинення дії Закону, так само як і його скасування, не дає підстав для його застосування, про що зазначив Верховний Суд України в рішенні від 20.12.2006 року у справі до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропіллі про відшкодування моральної шкоди та в рішенні від 18.04.2007 року у справі за позовом Р. до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кіровоградському районі м. Донецька.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не має право на стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації вартості проїзду до місця проведення щорічної основної відпустки і назад у розмірі 438 грн., оскільки призупинено дію норм Закону, що передбачали це право, а відтак дії відповідача відповідають вимогам законодавства України та є правомірними.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2011 р. у справі № К-3421/08, від 30 червня 2011 р. у справі № К-50666/09.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати по справі зі сторін не стягуються.
Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 11 травня 2012 року.
Суддя Сакалош В.М.