ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
24 квітня 2012 р. № 2а-1254/12/1370
о 15 год., 08 хв. м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Кавка Н.І., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним
позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
до Управління у справах захисту прав споживачів у Львівській області, представники -ОСОБА_2 (доручення від 03.04.2012 року)
про скасування рішення № 0261 від 07.10.2011 року про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу
Позивач -Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління у справах захисту прав споживачів у Львівській області в якому просить визнати протиправним і скасувати рішення № 0261 від 07.10.2011 року про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.
Позивач позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірне рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем жодними належними та допустимими доказами не підтверджено порушення позивачем законодавства про рекламу. Позивач стверджує, що по АДРЕСА_1 орендував нежитлове приміщення для розміщення продуктового магазину. У зв'язку з чим розмістив на електроопорі по вул. Кн. Ольги рекламу, про що було укладено договір № 463 від 01.11.2010 року про тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, між позивачем, Департаментом економічної політики Львівської міської ради та КП «Адміністративно-технічне управління». Згодом договір оренди приміщення було розірвано шляхом укладення Додаткової угоди від 30.05.2011 року. У зв'язку з чим позивач припинив здійснювати підприємницьку діяльність по АДРЕСА_1, вивіз товар, обладнання з приміщення. Частина обладнання, в тому числі рекламна конструкція позивачем залишена власнику приміщення у рахунок погашення заборгованості по орендній платі. Відтак, враховуючи вищенаведене, позивач вважає спірне рішення протиправним з підстав, що рекламну конструкцію по АДРЕСА_1 на момент проведення перевірки не розміщував.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задоволити позов повністю з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, вказавши на правомірність прийняття рішення про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про рекламу, оскільки на момент розгляду справи та прийняття спірного рішення у відповідача не було документів, що спростовують порушення позивачем вимог законодавства про рекламу, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:
01.05.2009 року між позивачем (як орендарем) та ФОП ОСОБА_3 (як орендодавцем) укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення, за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення продуктового магазину (п. 1.1.). Об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 73,8 кв.м. на 1 (першому) поверсі, згідно викопіювання з по поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору (п. 2.1.).
01.11.2010 року між позивачем, Департаментом економічної політики Львівської міської ради та КП «Адміністративно-технічне управління»укладено договір № 463 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів по АДРЕСА_1.
30.05.2011 року між ФОП ОСОБА_3 (як орендодавцем) та позивачем (як орендарем) укладено Додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2009 року, згідно якої сторони домовилися про припинення дії вищевказаного договору з 01.06.2011 року.
22.06.2011 року Департаментом економічної політики Львівської міської ради винесено ФОП ОСОБА_1 вимогу № 23/Р-7-2146 із пропозицією в термін до 07.07.2011 року усунути порушення вимог ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу».
03.08.2011 року Департаментом економічної політики Львівської міської ради внесено начальнику Управління у справах захисту прав споживачів у Львівській області подання № 23/Р-7-2712 про порушення Закону України «Про рекламу»щодо порушення вимог ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», а саме, самовільного встановлення спеціальної конструкції зовнішньої реклами на інженерній споруд по АДРЕСА_1.
29.08.2011 року Управління у справах захисту прав споживачів у Львівській області звернулося до позивача з листом № 2704 у якому просив позивача надати інформацію про вартість розміщеної реклами, розповсюдженої з порушенням вимог рекламного законодавства (копії розрахунків, платіжних доручень) та пояснення по факту розміщення рекламної конструкції з дорученням підтверджуючих документів.
29.08.2011 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у Львівській області складено протокол № 0333 про порушення законодавства про рекламу, у якому зазначено, що в порушення вимог п. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу»ФО-П ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, юридична адреса: АДРЕСА_3) прийнято рішення про самовільно встановлення зовнішньої реклами на інженерній споруді за адресою: АДРЕСА_1 без погодженої з органами місцевого самоврядування, про що управління поінформував Департамент економічної політики Львівської міської ради поданням від 03.08.2011 року за № 23/р-7-2712.
02.09.2011 року позивач надав відповідь на лист від 29.08.2011 року, згідно якої останній стверджував, що жодної зовнішньої реклами за адресою по АДРЕСА_1 на момент проведення перевірки не встановлював.
Згідно повідомлення Управління у справах захисту прав споживачів у Львівській області № 2946 від 20.09.2011 року розгляд справи про порушення законодавства про рекламу відносно ФО-П ОСОБА_1 відбувався 07.10.2011 року.
20.09.2011 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у Львівській області прийнято рішення № 0308 про початок розгляду справи про порушення законодавства про рекламу, згідно якого на підставі протоколу про порушення законодавства про рекламу від 29.08.2011 року № 0333 вирішено розпочати справу про порушення законодавства про рекламу відносно ФО-П ОСОБА_1
07.10.2011 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у Львівській області складено протокол № 0261 засідання стосовно справи про порушення законодавства про рекламу. У вказаному протоколі зазначено, що за результатами розгляду справи встановлено, що в порушення вимог п. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, юридична адреса: АДРЕСА_3) прийнято рішення про самовільне встановлення зовнішньої реклами на інженерній споруді за адресою: АДРЕСА_1, без погодження з органами місцевого самоврядування. В порушення вимог п. 6 ст. 27 Закону України «Про рекламу»не подано інформації щодо вартості розповсюдженої реклами або виготовлення реклами.
07.10.2011 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у Львівській області прийнято рішення № 0261 про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, яким до ФО-П ОСОБА_1 застосовано штраф в розмірі 1700,00 грн. Вказане рішення направлено позивачу супровідним листом № 3150 від 07.10.2011 року.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про рекламу»№ 270/96-ВР від 03.07.1996 року із змінами і доповненнями, Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно преамбули Закону України «Про рекламу», цей Закон визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
Згідно ст. 1 цього ж Закону, зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 9 цього ж Закону, реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.
Вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.
Згідно ч. 1 ст. 16 цього ж Закону, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 цього ж Закону, контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.
Згідно ст. 27 цього ж Закону, особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за поданням органів державної влади, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, накладають штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на розповсюджувачів реклами за вчинення дій, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження реклами.
Рішення у справах про порушення законодавства про рекламу можуть бути оскаржені до суду.
Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Стаття 9 Закону України «Про рекламу»встановлює, що реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, а саме інформація про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності, час роботи.
Судом враховуються обґрунтування позивачем позовних вимог та не враховуються заперечення представника відповідача щодо предмету спору, оскільки в матеріалах справи міститься копія Додаткової угоди від 30.05.2011 року до договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2009 року, яка свідчить про припинення позивачем права користування нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 для розміщення продуктового магазину, а відтак і використання зовнішньої реклами з 30.05.2011 року за вказаною адресою, що спростовує порушення п. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу».
Судом не враховуються пояснення представника відповідача щодо правомірності накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про рекламу, оскільки позивачем належними та допустимими доказами доведено протиправність прийнятого спірного рішення.
Представник відповідача, на запитання суду, також вказав, що оскільки на час проведення розгляду справи та прийняття спірного рішення про порушення позивачем законодавства про рекламу, тобто у період з червня по жовтень 2011 року, у відповідача були відсутні будь-які документи, що підтверджують розірвання договору оренди нежитлового приміщення та припинення здійснення позивачем підприємницької діяльності за адресою - АДРЕСА_1. Представник відповідача також зазначив, що за наявності у вищевказаних документів, а саме Додаткової угоди від 30.05.2011 року до договору оренди нежитлового приміщення від 01.05.2009 року якою припинено дію договору від 01.05.2009 року, спірне рішення відповідачем би не приймалося через відсутність правових підстав.
Таким чином, з врахуванням положень ст. 162 КАС України, позовні вимоги Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Управління у справах захисту прав споживачів у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення № 0261 від 07.10.2011 року про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу, підлягають задоволенню повністю.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем зроблено не було.
Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задоволити повністю.
2. Визнати протиправними і скасувати рішення № 0261 від 07.10.2011 року про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_4) 107,19 грн. судового збору.
Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.
Постанова складена у повному обсязі 03.05.2012 року.
Суддя Гавдик З.В.