15 травня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого: Шишка А.І.,
суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,
секретаря : Гринчак В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування будинку та земельних ділянок за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 29 березня 2012 року, -
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 29 березня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт зазначає, що суд прийняв до уваги рішення судів у справі про поділ спільного майна подружжя, ухвалені в 2011 році. Однак, судом не наведено жодних посилань на те, що Калуським міськрайонним судом на даний час слухається ще одна цивільна справа до відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу спірного будинковолодіння. В зв'язку з цим, суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення зазначеного позову та в той же день ухвалив рішення чим позбавив апелянта права на оскарження ухвали.
Крім того, суд не врахував, що ні в рішенні Калуського міськрайонного суду від 16.02.2011 року, ні в рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.04.2011 року не визнавалось право власності на спірне будинковолодіння за ОСОБА_2, оскільки такі позовні вимоги не заявлялись, а земельні ділянки взагалі не були предметом позову. Це доводиться тим, що їх оцінка не проводилась, правовстановлюючі документи на них не долучались. А тому, суд мав вирішити справу за нормами ст. 61, 68 СК України,
ст.369 ЦК України, якими передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, а розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, яка має бути посвідчена в нотаріальному порядку.
У зв'язку з вищенаведеним, спірні договори дарування мають бути визнані недійсними.
Вислухавши суддю-доповідача, доводи апелянта та її представника, заперечення відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.
Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановив суд першої інстанції, 30.08.2008 року шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, було розірвано. Під час спільного проживання ними за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1, будинок з господарськими спорудами та земельною ділянкою в розмірі 0,2531 га по АДРЕСА_2.
10.11.2009 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про поділ майна подружжя до Калуського міськрайонного суду.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 16.02.2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано за нею право власності на квартиру. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 224429,15 грн. - різницю між вартістю спільно нажитого майна за час шлюбу, а саме: будинковолодіння та квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спільно нажите майно, а саме: ліжко дубове, комод дубовий та інше. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 3610 грн. судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.04.2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Калуського міськрайонного суду від 16.02.2011 року в частині стягнення грошової компенсації - скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 224429,15 грн. різниці між вартістю спільно нажитого майна за час шлюбу. В решті рішення залишено без зміни.
В зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки спільне майно сторін розділено рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому, на вчинення будь-яких правочинів щодо розпорядження майном, яке правомірно перебуває у власності ОСОБА_2, згода ОСОБА_1 не потрібна.
Що стосується доводів апелянта з приводу того, що за ОСОБА_2 не визнавалось право власності на будинковолодіння, а питання з приводу земельних ділянок взагалі не входило до предмету позову, то дані твердження є голослівними та не заслуговують на увагу. Рішення Калуського міськрайонного суду від 16.02.2011 року та рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.04.2011 року проведено розподіл всього спільно нажитого майна подружжя. При цьому, чітко зазначено, що за ОСОБА_1 слід визнати право власності на квартиру, а за ОСОБА_2 залишити право власності на будинковолодіння, яке розташоване на відповідних земельних ділянках. А тому, ОСОБА_1, яка отримала відповідну частку майна, не має права повторно претендувати на поділ майна, яке перейшло у власність ОСОБА_2
Також, правомірною була відмова суду першої інстанції щодо задоволення клопотання про зупинення провадження в справі, оскільки позивач не надав доказів того, що розгляд іншої цивільної справи може вплинути або зробити неможливим вирішення даного спору по суті.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.
Керуючись ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Калуського міськрайонного суду від 29 березня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: А.І. Шишко
Судді: О.Ю.Беркій
О.В. Пнівчук