29.12.2011 Справа №2-4492/11
Справа № 2-4492/11р.
29 грудня 2011 року м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
- головуючої судді Черніцької І.М.
- за участю секретаря Бурячинської Д.Д.
- за участю позивача ОСОБА_1,
представників - ОСОБА_2,
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", третьої особи -закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ»про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та незаконним одностороннє збільшення процентної ставки,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі банк), третьої особи - закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та незаконним одностороннє збільшення процентної ставки за користування кредитом.
Позивач вказав, що 27 вересня 2007 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір TEMLGA 00000062, згідно якого банк надав йому кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 36105 доларів США, на наступні цілі: на споживчі цілі -29000 доларів США, 7150 доларів США- для сплати страхових платежів, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0,92% на місяць, на строк з 27 вересня 2007 року по 26 вересня 2027 року. В забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами спору було укладено договір іпотеки.
Однак, банк в порушення вимог закону, уклав оспорюваний договір кредиту в іноземній валюті та використовує іноземну валюту в якості платежу, нараховуючи в іноземній валюті відсотки за користування кредитом, що є порушенням пунктів ''в'' та ''г'' статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України ''Про систему валютного регулювання і валютного контролю''.
Крім того, фактично банк видав кредит на суму 29000 доларів США, у той час коли у договорі вказано розмір кредиту 36105 доларів США та не надав графік погашення кредиту, що є підставлю для визнання недійсним договору кредиту.
Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність договору іпотеки укладеного між сторонами спору в забезпечення визнання зобов'язання за кредитним договором.
Також позивач вказує, що відповідач в односторонньому порядку збільшив процентну ставку за користування кредитом, а тому вважає такі дії банку неправомірними.
Посилаючись на наведене, позивач просить позов задовольнити.
В судовому засідання позивач та його представники позовні вимоги підтримали, посилаючись на мотиви, викладені у позові.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце його був повідомлений належним чином. У попередніх судових засіданнях був присутній та позову не визнав. Пояснив, що при укладені договору сторони погодили всі істотні умови договору, зокрема, щодо валюти, суми та строку дії договору. Надаючи кредит позивачу в іноземній валюті банк діяв на підставі ліцензії та дозволів. Збільшення процентної ставку в односторонньому порядку відбулось до 10 січня 2009 року та така умова договору була обумовлена сторонами у кредитному договорі від 27 вересня 2007 року. Позивач виконував умови договору протягом 2007 року по грудень 2008 року та із позовом про визнання недійсним договору не звертався, а тому вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності. Крім того, рішенням суду від 17 березня 2009 року стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість по оспорюваному договору кредиту, яке позивачем не оскаржувалось. Посилаючись на наведене у задоволені позову просив відмовити.
Судом встановлено, що між сторонами спору 27 вересня 2007 року було укладено кредитний договір TEMLGA 00000062, згідно умов якого банк надав позивачу кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 36105 доларів США, на наступні цілі: на споживчі цілі -29000 доларів США, для сплати страхових платежів -7150 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0,92% на місяць, на строк з 27 вересня 2007 року по 26 вересня 2027 року.
27 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 в забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Збаразького районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 2589.
Відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку будинковолодіння по АДРЕСА_1.
Згідно умов п. 2.3.1 кредитного договору від 27.09.2007 року сторони погодили, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
Листом банку за вихідним № 20.1.3.2/6-22855/8799 від 03.10.2008 року банк повідомив ОСОБА_1 про зміну процентної ставки за кредитом з 11,4 % річних до 13,8 % річних починаючи із 02 листопада 2008 року,що підтверджується реєстром поштових відправлень за №425 USD 01792084 від 01.11.2008 року.
02 листопада 2008 року банком збільшено проценту ставку за користування кредитними коштами із 11,04 відсотків річних до 13,08 відсотків річних, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором кредиту та визнається сторонами по справі.
Із представлених суду роздруківок сум проплати позивачем по кредитному договору вбачається, що ОСОБА_1 здійснював щомісячне погашення кредиту починаючи з листопада 2007 року по листопада 2008 року включно, у іноземній валюті.
Сторонами спору не заперечується той факт, що договір укладався та виконувався сторонами в іноземній валюті -долар США.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 березня 2009 року, яке вступило у закону силу, позов банку задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 в користь банку заборгованість за договором кредиту № TEMLGA 00000062 від 27 вересня 2007 року в сумі 242790 грн. 90 коп. шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, а саме, на земельну ділянку пл.0,25 га та розміщене на ній будинковолодіння по АДРЕСА_1. Надано банку право продажу та укладення договорів купівлі-продажу з будь-якими покупцями та право отримання в будь-яких установах, підприємствах та організаціях витягів державних реєстраторів та довідок необхідних для продажу майна. Рішення суду позивачем не оскаржувалось.
Згідно представленного статуту ПАТ КБ «ПриватБанк»погодженого Національним банком України від 20.04.2010 року відбулась зміна найменування ЗАТ на ПАТ, яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ КБ «ПриватБанк».
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи із наступного.
В силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з вимогами ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановленні ч.ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України: зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Нормою ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до вимог ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із вимогами ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Таким чином, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету міністрів України ''Про систему валютного регулювання і валютного контролю''.
Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому, згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Вимоги ст.ст. 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до вимог ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до умов п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21, серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;
- веденні рахунків - клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнта-нерезидента у грошовій одиниці України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
Отже, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до умов п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк(ця норма стосується тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Встановлено, що 27 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір TEMLGA 00000062, згідно умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 36105 доларів США, на наступні цілі: на споживчі цілі -29000 доларів США, 7150 доларів США- для сплати страхових платежів, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0,92% на місяць, на строк з 27 вересня 2007 року по 26 вересня 2027 року.
ПАТ «ПриватБанк» отримав 04 грудня 2001 року та 29 липня 2009 від Національного банку України ліцензію за №22 та письмові дозвола та додатки від 04.12.2001 року за №22-1 та від 21.09.2009 року за № 22-3, а тому здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Під час укладення договору кредиту ОСОБА_1 був ознайомлений в повному обсязі з умовами кредитного договору, в тому числі із інформацією про умови кредитування та сплату процентів за користування коштами та висловив своє волевиявлення на укладення договору шляхом його підписання.
ОСОБА_1 був вільний в своєму виборі щодо укладення або не укладення договору від 27.09.2007 року на визначених умовах, в тому числі і стосовно валюти кредитування, суми, відсотків, строку кредитування та не був позбавлений права отримати кредит на інших умовах та у національній валюті.
Крім того, позивач протягом строку дії договору 2007-2008 року вчиняв дії на виконання оспорюваного договору, сплачував щомісячні платежі в іноземній валюті, що свідчить про визнання ним умов договору.
Враховуючи вищенаведенні вимоги закону та встановленні обставин справи, суд вважає, що при укладенні договору кредиту банком було дотримано вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»та підстав для визнання недійсним кредитного договору від 27.09.2007 року виходячи із доводів позову не має.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Беручи до уваги те, що суд відмовляє в задоволенні вимог позивача з приводу визнання недійсним кредитного договору, вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, яким було забезпечене виконання зобов'язання за вказаним договором також до задоволення не підлягають.
Разом з тим безпідставними є позовні вимоги позивача про визнання неправомірними дій банк щодо одностороннього збільшення процентної ставки, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.1056-1 ЦК України, яка набрала чинності з 10 січня 2009 року, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
Судом встановлено, що згідно умов кредитного договору від 27.09.2007 року сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінювати процентну ставку. Банк 02 листопада 2008 року, відповідно до умов п. 2.3.1 кредитного договору, в односторонньому порядку збільшив розмір процентів за кредитним договором з 11,04 до 13,8 відсотків річних, повідомивши про це позивача.
Заборона збільшувати в односторонньому порядку процентну ставку за кредитним договором передбачена ст. 1056-1 ЦК України, введена в дію 10 січня 2009 року, тобто після укладення оспорюваного договору кредиту та збільшення банком процентної ставки.
З огляду на викладене, банк мав право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів за користування кредитом.
Встановлено, що боржник сплатив у листопаді 2008 року відсотки за користування кредитом за новою ставкою та не вчиняв інших дій щодо не прийняття пропозиції банку.
Крім того, як пояснив позивач у судовому засіданні з грудня 2008 року він припинив сплату кредиту через відсутність коштів.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17.03.2009 року, яке вступило у законну силу та яким стягнуто з ОСОБА_1 в користь банку заборгованість за договором кредиту виходячи із суми отриманого кредиту 29000 доларів США та процентної ставки у розмірі 11,04 % річних до листопада 2008 року та 13,8 відсотків річних починаючи з листопада 2008 року, ОСОБА_1 не оскаржував.
Враховуючи те, що кредитний договір між сторонами було укладено у 2007 році і в ньому сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити процентну ставку, а також те, що одностороннє збільшення відсоткової ставки відбулось 02 листопада 2008 року, тобто до 10 січня 2009 року -дати набрання чинності Законом України за №661 від 12 грудня 2008 року, яким було доповнено ЦК України статтею 1056-1, що містить заборону збільшення банком в односторонньому порядку встановленого договором розміру процентів, суд приходить до висновку, що дії банку зі збільшення розміру процентної ставки є правомірними, а тому позовні вимоги в цій частині також є безпідставними.
Зважаючи на встановлені обставини справи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач в добровільному порядку укладав договір кредиту та іпотеки, і протягом 2007 -2011 років не заявляв жодних претензій з приводу діяльності банку, звернення з даними позовними вимогами свідчить лише про небажання позивача щодо подальшого виконання взятих на себе зобов'язань по оспорюваних договорах.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на порушення банком ст.ст. 11,18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 1056-1 ЦК України, оскільки договір в якому передбачено можливість зміни з ініціативи банку розміру процентів за користування кредитом, сторони уклали 27.09.2007 року, тобто до набрання чинності ст. 1056-1 ЦК України. Зміна процентної ставки з ініціативи банку відбулась у листопаді 2008 року -також до набрання чинності цим Законом.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року по справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), оскільки вказане тлумачення стосуються зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правих актів, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.
Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, є встановленою договором платою за користування грошовими коштами і до видів цивільно-правової відповідальності особи не відноситься.
Безпідставними є вимоги позивача про не отримання ним всієї суми кредиту у розмірі 36 105,00 доларів США, оскільки згідно умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 36105 доларів США, на наступні цілі: на споживчі цілі - 29000 доларів США, 7150 доларів США- для сплати страхових платежів. Згідно рішення суду від 17.03.2009 року заборгованість яка стягувалась із ОСОБА_1 нараховувалась на суму кредиту виходячи із 29000 доларів США. Відповідно до заяви на видачу готівки за №1 від 03.10.2007 року ОСОБА_1 через касу банку отримав кредит готівкою у розмірі 29000 доларів США.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 213, 215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 11,509, 526, 627 ЦК України, Законом України «Про банківську діяльність»суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третьої особи -закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ»про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та незаконним одностороннє збільшення процентної ставки відмовити.
Витрати по оплаті судового збору компенсувати за рахунок коштів державного бюджету.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом .
Головуюча