Провадження №2/1522/1024/12
Справа №2-1007 / 11
26 квітня 2012 р. м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді -Домусчі Л.В.,
при секретарі - Макаренко Я.С..,
розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи: ОСОБА_3 про визнання фактично укладеним договору купівлі -продажу та визнання права власності на квартиру,
У лютому 2009р. ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 про визнання фактично укладеним договору купівлі-продажу квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та про визнання права власності на вказану квартиру.
В обґрунтування свої вимог позивач, посилався на те, що 09.09.2008р. він передав відповідачу 80 000 доларів США для збору необхідних документів для оформлення договору купівлі-продажу квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1. В момент передачі коштів між сторонами був кладений договір займу. Оскільки відповідач відмовляється укласти належним чином договір купівлі-продажу позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Під час розгляду судової справи відповідач помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 10 листопада 2009р. (а.с.40) та його спадкоємцем стала ОСОБА_2, яка була залучена до справи у якості правонаступник відповідача.
20.01.2010р. на адресу суду надійшла заява з боку Прокуратури Приморського району м. Одеси про допуск до участі у справі в інтересах ОСОБА_2
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2010р. справу до свого провадження було прийнято суддею Домусчі Л.В.
07.09.2010р. на адресу суду з боку Прокуратури Приморського району м. Одеси на адресу суду надійшла заява, згідно якої суд було сповіщено вихід зі справи.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2010р. було зупинено провадження по справі до розгляду справи №2-9250/10 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, усунення від права на спадкування та визнання права власності.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2011р. провадження по справі було поновлено, оскільки по справі №2-9250/10 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, усунення від права на спадкування та визнання права власності, 07 грудня 2010р. було винесено Ухвалу, якою позовну заяву залишено без розгляду.
Під час розгляду судової справи стало відомо, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 вересня 2011р. продала спірне нерухома майно ОСОБА_6, яка була залучена до участі у справі у якості третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору.
У судовому засіданні, представник позивача- ОСОБА_7 який діє на підставі довіреності (а.с.87), підтримав свої позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник відповідача- ОСОБА_8 заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що не існує такого способу захисту як визнання фактично укладеним договору та додав, що договір на який посилається позивач, як на підставу визнання права власності, є не договором купівлі-продажу, а договором позики.
Третя особа ОСОБА_3, у судове засідання не з'явилася, проте надала суду заяву про розгляд справи без її участі.
В порядку ст. 169 ЦПК України, суд вирішує проводити розгляд справи без участь третьої особи, ОСОБА_3, оскільки її неявка не є перешкодою для розгляду справи.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимогах про визнання фактично укладеним договору купівлі -продажу та визнання права власності на квартиру слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.09.2008р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір (а.с.4), який сторони назвали позикою, згідно умов якого ОСОБА_4 отримав від позивача 80 000 доларів США в рахунок продажу квартири за адресою АДРЕСА_1.
Також 24.10.2008р. ОСОБА_4 надав нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_1 (а.с.94) без права одержання присудженого йому майна чи грошей, з правом одержати в тому числі дублікатів правовстановлюючих документів.
Спірна квартира належала ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2003р.(а.с.61).
Під час розгляду судової справи відповідач помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 10 листопада 2009р. (а.с.40) та його спадкоємцем стала ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 лютого 2010р. (а.с.78).
Протягом розгляду справи, ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу квартири від 05 вересня 2011р. продала спірне нерухоме майно ОСОБА_6 (а.с.132).
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З аналізу викладених норм, суд доходить висновку, що незважаючи на назву правочину «договір позики», договір укладений між сторонами за своєю правовою природою не є договором позики, оскільки не містить всіх суттєвих умов, обов'язкова наявність яких передбачена діючим законодавством.
Також суд не знаходить законних підстав для визнання вказаного договору, як договору купівлі-продажу з наступних підстав.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зі змісту ч.3 ст. 640 ЦК України, вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Статтею 205 ЦК України, передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно до ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Керуючись ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Тобто з аналізу викладеного суд доходить висновку, що правочин укладений між позивачем та ОСОБА_4 09.09.2008р. за своєю правовою природою, не є договором в розумінні договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Згідно ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Тобто внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору, укладеного між сторонами.
Оскільки договір купівлі-продажу квартири в установленому законом порядку між сторонами укладено не було, то передані відповідачу грошові кошти у розмірі 80 000 доларів США є авансом та як наслідок, суд доходить висновку, що договір укладений між сторонами є договором авансу, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Також ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд виходить з наявності права власності у ОСОБА_3 на спірне майно, яке у неї виникло на підставі договору купівлі-продажу, який станом на час розгляду справи, сторонами не розірваний, не визнаний недійсним в судовому порядку, отже з урахуванням презумпції правомірності правочину, регламентованої ст. 204 ЦК України, є правомірним.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11,15, 31, 56, 60, 61,169, 209-210, 212- 215, 218, ЦПК України, ст.ст. 16, 177, 179,202,203,382, 386, 388,395 ЦК України, суд-
В позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи: ОСОБА_3 про визнання фактично укладеним договору купівлі -продажу та визнання права власності на квартиру - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч. 1 ст. 294 ЦПК України .
Суддя Приморського районного суду
м. Одеси Л.В. Домусчі
26.04.2012