«24» листопада 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Троїцької Л.Л.,
суддів - Каранфілової В.М., Фальчука В.П.,
при секретарі - Шевляковій О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Савранському районі Одеської області на постанову Савранського районного суду Одеської області від 29 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Савранському районі Одеської області про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни», -
17.03.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Савранському районі Одеської області (далі - УПФ), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона належить до категорії громадян, які згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на підвищення розміру пенсії. Однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку та виплати надбавки за період за 2006-2008 роки. Сума недоплати за вказаний період складає 3891,90 грн. Посилаючись на вказане, просив визнати відмову УПФ виплатити йому соціальної допомоги безпідставною, зобов'язати УПФ виплати йому недоплачену як дитині війні щомісячну державну соціальну допомогу за період за 2006-2007 роки у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та в розмірі 20% мінімальної пенсії за віком за 2008 рік у сумі 3891,90 грн. (а.с.2).
Постановою Савранського районного суду Одеської області від 29 червня 2010 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано УПФ здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням Рішення конституційного Суду України №10-рп/2008 року від 22.05.2008 року, як особі, що має статус «дитина війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22.05. по 31.12.2008 року.
В задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 в апеляційному порядку постанову суду не оскаржувала.
В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати постанову суду першої інстанції як постановлену з порушенням норм матеріального права та норм Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до ухвалення помилкового рішення, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Справу розглянути без участі представника УПФ.
Відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2748-УІ "Про внесення змін до розділу ХП "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", справа підлягає розгляду апеляційним судом загальної юрисдикції за правилами КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та постанову суду в межах апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» від 19.11.2004 року.
Зокрема, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, чинної на час розгляду справи, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. При цьому статтею 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що дії УПФ щодо невиплати позивачці підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року є протиправними, оскільки вона має правовий статус дитини війни і на неї розповсюджуються пільги та гарантії, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», діючій в редакції на час розгляду справи.
При цьому, посилався на те, що правові обмеження Закону України про Державний бюджет України на 2008 рік в зазначеній період втратив чинність з прийняттям відповідного рішення Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
Вказаним рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік».
В частині позовних вимог щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії за 2006 рік та з 01.01. по 08.07. року відмовлено по суті, оскільки в цей період дії Пенсійного фонду відповідали діючому на той час законодавству.
В задоволенні позовних вимог за період з 09.07. по 31.12.2007 року відмовлено, оскільки суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду позивачем пропущений без поважних причин і застосував вимоги ст.ст.99, 100 КАС України.
Колегія погоджується з висновками суду і вважає, що вони відповідають матеріалам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на виникнені правовідносини не розповсюджується, не можуть бути прийняті до уваги.
Порядок обчислення мінімальної пенсії за віком міститься у ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Оскільки жодним іншим законом не передбачено механізм визначення цієї державної соціальної гарантії, та з огляду на неможливість обмеження права особи на одержання соціальних пільг, компенсацій і гарантій з мотивів неповноти законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, застосування ч.1 ст.28 названого Закону під час нарахування виплат в порядку ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є обґрунтованим.
Твердження апелянта про те, що ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України на виникнені правовідносини не розповсюджується, тому правових підстав для визнання дій УПФ неправомірними у суду не було, є безпідставні.
Згідно положень Законів України про Державний бюджет України на 2007 рік та 2008 рік встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсії між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Згідно із п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного і приймаючи до уваги, що судом першої інстанції судове рішення постановлено відповідно до вказаних норм права, колегія приходить до висновку про відсутність підстав його для зміни або скасування.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Савранському районі Одеської області відхилити.
Постанову Савранського районного суду Одеської області від 29 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
В.П.Фальчук