ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № 1102/238/2012
№пр. 2/1102/58/2012
11 квітня 2012 року Вільшанський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого -судді Галицького В.В.,
зі секретарем Лалаян А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Вільшанка справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди завданої неправомірними діями, -
Позивач звернувся до Вільшанського районного суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди завданої неправомірними діями. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працював на посаді сільського голови двох скликань Плоско-Забузької сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області. В лютому 2010 року в прокуратуру Вільшанського району Кіровоградської області надійшла заява від відповідачів про те, що позивач нібито працюючи на посаді голови сільради в обмін на видачу довідки про наявність земельної ділянки, вимагав від ОСОБА_4 віддати виборчий голос за одного з кандидатів у президенти України. В ході перевірки прокуратурою району вияснилось, що звинувачення з боку відповідачів, не відповідають дійсності. Прокуратурою встановлено, що жодний факт звинувачення не знайшов свого підтвердження. Всі факти звинувачення були вигадані відповідачами для того, щоб принизити позивача перед односельчанами та жителями району. В результаті заяви відповідачів, він був змушений неодноразово з'являтись до прокуратури району надавати пояснення, оправдовуватись перед односельчанами. Позивач вважаю, що своїми діями відповідачі спричинили йому моральні страждання. Позивач просить суд винести рішення, яким зобов'язати відповідачів принести йому вибачення за приниження його честі, гідності та ділової репутації в засобах масової інформації та стягнути з відповідачів 3000 грн. моральної шкоди.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі та просили суд відмовити в їх задоволенні. Пояснили, що жодних заяв на дії позивача нікуди не писали.
Вислухавши пояснення позивача, відповідачів, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні беззаперечно встановлено, що в січні-лютому 2010 року позивач працював на посаді сільського голови Плоско-Забузької сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області.
Твердження позивача з приводу того, що до прокуратури району зі скаргою на його дії звернулись позивачі, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Як пояснили відповідачі, що також не заперечив і позивач, до штабу кандидата на пост Президента України ОСОБА_5 у Вільшанському районі Кіровоградської області, надійшла письмова скарга на дії позивача, як голови сільської ради, від громадянина ОСОБА_4. На підставі цієї скарги, начальник штабу кандидата на пост Президента України ОСОБА_5 у Вільшанському районі Кіровоградської області ОСОБА_6 звернулась до прокуратури Вільшанського району Кіровоградської області із заявою з проханням перевірити дії позивача, як голови сільської ради.
Відповідно до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 04.02.2010 року, винесеної слідчим прокуратури Вільшанського району Кіровоградської області, відмовлено у порушені кримінальної справи відносно позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 157 КК України, за відсутності події злочину.
Таким чином, твердження позивача про те, що відповідачі звертались на його дії зі скаргою до прокуратури району, в результаті чого він отримав моральні страждання, є безпідставними та не підтверджуються жодним доказом.
Крім того, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
У відповідності до роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»№ 1 від 27.02.2009 р., що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Крім того, слід розглянути положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина про офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 7 ЦК УРСР (справа № 1-9/2003 від 10 квітня 2003 року №8-рн/2003), межі допустимої інформації щодо посадових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
За змістом ст. 277 ЦК України та виходячи із роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, звернення громадян до правоохоронних органів про захист своїх прав від неправомірних дій інших осіб, не може вважатися поширенням неправдивих відомостей.
Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України. Це право закріплено також у ст. 10 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основних свобод», яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства.
Таким чином, враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. 277 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»№ 1 від 27.02.2009 року, ст.ст. 34, 40 Конституції України, ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди завданої неправомірними діями, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції (Вільшанський районний суд). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: