Справа № 22ц- 0590/2452/2012 рік Головуючий в 1 інстанції: Мірошкін О.І.
Категорія: 51 Доповідач: Краснощокова Н.С.
22 лютого 2012 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Краснощокової Н.С.
суддів: Безрученко Ю.О., Никифоряка Л.П.
при секретарі: Зоріковій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 16 січня 2012р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве про відшкодування моральної шкоди,
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 16 січня 2012р. ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ДП «Орджонікідзевугілля» про відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве (далі - Фонду) задоволено частково, стягнуто з вказаного відповідача на користь позивача у відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві 6000 грн.
У апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Єнакієве просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на порушення судом вимог матеріального і процесуального права. Зокрема, не враховано наступні обставини:
- вимоги ст. 58 Конституції України щодо дії закону у часі, адже на момент розгляду справи відсутні норми закону, які передбачають право потерпілих на відшкодування моральної шкоди з Фонду;
- довідка МСЕК не є підтвердженням факту моральної шкоди, належним доказом спричинення моральної шкоди є лише висновок МСЕК, але суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення медико - соціальної експертизи для підтвердження факту спричинення моральної шкоди позивачу;
- позивачем не надано доказів на підтвердження факту моральної шкоди; не враховано, що відділенням Фонду позивачу сплачено одноразову допомогу та виплачуються щомісячні платежі, крім того, позивач отримує пенсію за віком, також позивачу встановлена потреба у медикаментозному лікуванні, яке проводиться за рахунок фонду;
- позивач був повідомлений про шкідливі умови роботи та їх наслідки, але продовжував працювати; відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника підприємства - роботодавця, професійні захворювання виникли не з вини Фонду, тому підстав для стягнення моральної шкоди з Фонду немає;
- позивачем пропущено трьохмісячний строк на звернення до суду, встановлений ст. 233КЗпП України та трьохрічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, заяви про поновлення пропущеного строку він не подавав;
- судом дана невірна оцінка доказів, пояснення позивача були прийняті судом, а запереченням відповідача не надано належної оцінки;
- дана невірна оцінка глибини фізичних і душевних страждань позивача у зв'язку з професійними захворюваннями, не врахована залишкова працездатність.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_2 підтримувала апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні, позивач в засідання апеляційного суду не з'явився, надав заяву, у якій просить розглянути справу у його відсутності.
Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідача - відділення Фонду суму у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог діючого законодавства.
Так, судом встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що позивач працював тривалий час на підприємствах вугільної промисловості, у тому числі горноробочим підземним, забійником підземним. Під час роботи у важких та шкідливих умовах праці позивач отримав професійні захворювання, у зв'язку з чим 10 січня 1994р. висновком ВТЕК йому первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку з вібраційною хворобою, 8 серпня 1994р. висновком ВТЕК йому встановлено 3 групу інвалідності від професійного захворювання та 40% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійними захворюваннями - двосторонній хронічний кохлеоневрит та вібраційна хвороба, 1 вересня 1995р. висновком ВТЕК йому встановлено 3 групу інвалідності та 40% втрати професійної працездатності безстроково у зв'язку з тими ж професійними захворюваннями. Висновком МСЕК від 18 березня 2004р. йому підтверджено 3 групу інвалідності та встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково за сукупністю захворювань: 40% у зв'язку з кохлеоневритом та вібраційною хворобою повторно та 20% у зв'язку з пневмоконіозом вперше. 30.08.2005р. висновком МСЕК йому встановлено 2 групу інвалідності та 85% втрати професійної працездатності за сукупністю професійних захворювань: 40% у зв'язку з кохлеоневритом та вібраційною хворобою повторно та 45% у зв'язку з коніотуберкульозом ( остаточний діагноз - первинно пневмоконіоз).
Відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон України № 1105-ХІV) у разі стійкої втрати професійної працездатності право на отримання потерпілим страхових виплат, в тому числі і виплати за моральну (немайнову) шкоду, настає з дня встановлення йому медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) стійкої втрати професійної працездатності.
Станом на дату встановлення позивачу вперше 20% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням пневмоконіоз ( 18.03.2004р.) були чинними статті 1, 21, 28, 34, 35 Закону України № 1105-ХІV в редакції, яка передбачала відшкодування моральної шкоди працівнику у разі ушкодження здоров'я на виробництві за рахунок фонду.
Позивачу була вперше встановлена стійка втрата працездатності за професійним захворюванням пневмоконіоз висновком МСЕК від 18.03.2004р., таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як Законами України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", "Про Державний бюджет України на 2007 рік", так і Законом України від 23.02.2007 р. N 717-V, яким із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключені положення про відшкодування моральної шкоди.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, як страхову виплату, тому покладення на відділення Фонду обов'язку по сплаті страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
Тому доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального закону безпідставні, відсутність в Законі України № 1105-ХІV на час звернення позивача до суду чи на час розгляду справи норм, які передбачають відшкодування моральної шкоди не має правового значення для вирішення спору, оскільки матеріальний закон застосовується на час виникнення правовідносин, таким часом є дата встановлення позивачу вперше стійкої втрати працездатності, у даному випадку - 18 березня 2004р.
Необґрунтовані також доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, оскільки з гідно із п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів спричинення моральної шкоди позивачу ушкодженням здоров'я безпідставні. Позивачем надано копії висновків МСЕК щодо встановлення стійкої втрати працездатності та інвалідності безстроково, копії акту розслідування хронічного професійного захворювання, санітарно - гігієнічної характеристики умов праці, витяги з історій хвороб та висновки лікарсько - експертної комісії, якими підтверджено, що здоров'я позивача ушкоджено, він втратив частково працездатність безстроково, тобто відновити втрачене здоров'я неможливо, позивач тривалий час перебуває на лікуванні, вимушений витрачати час на лікування та обстеження, приймає значну кількість ліків. Зазначеними доказами з очевидністю підтверджені пояснення позивача про те, що він переносить моральні страждання у зв'язку із втратою здоров'я, змінились його нормальне звичайне життя та він вимушений докладати додаткових зусиль для його організації.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд врахував саме втрату здоров'я позивачем за професійним захворюванням пневмоконіоз, врахував докази, надані позивачем на підтвердження його моральних страждань та обґрунтовано задовольнив позов частково, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди у 6000 грн.,визначений судом розмір відшкодування відповідає принципам розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, Апеляційний суд
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 16 січня 2012р. залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді