20 січня 2012 р.Справа № 2а-3028/11/2020
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Жигилія С.П.
Суддів: Ральченка І.М. , Перцової Т.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.04.2011р. по справі № 2а-3028/11/2020
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова
про стягнення не нарахованої щомісячної державної соціальної допомоги,
12.03.11 р. позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом.
За результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.04.2011 року задоволено частково позов ОСОБА_1.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача по невиконанню з 12.09.2010р. по 28.04.2011р. приписів ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплпти до пенсії за період з 12.09.2010 р. по 28.04.2011 року.
Ззобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за період з 12.09.2010 р. по 28.04.2011 року, з врахуванням фактично виплачених за цей період сум.
Адміністративний позов в частині зобов6язання відповідача здійснити перерахунок, нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 01.01.2008 р. по 11.09.2010 року залишено без розгляду.
На зазначену постанову суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить оскаржувану постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує посиланням на порушення судом першої інстанції приписів ч.2 ст.87 Закону України "Про пенсійнезабезпечення" та ч.3 ст.102 Кодексу адміністративного судочинства України, необгрунтовану відмову суду першої інстанції в поновленні строку для звернення до адміністративного суду з позовом.
Виходячи з приписів абз. 4 ч. 8 ст. 183-2 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є дитиною війни та за приписами ст.6 цього закону має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позов суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права надавши перевагу ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" над постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", як нормативно-правовому акту, що має вищу юридичну силу. Також судом правильно визначено розмір мінімальної пенсії за віком, виходячи із приписів ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки іншими законами такий розмір не врегульовано.
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( в редакції Закону до 19.06.2011 р.) обмежень щодо застосування ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено не було.
Отже, за період з 12.09.2010 р. по 28.04.2011 року нарахування та виплата дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач у період з 12.09.2010 р. по 28.04.2011 року не мав підстав застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. за № 530 та був зобов'язаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок по виплаті підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено саме на управління пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача щодо необгрунтованого залишення без розгляду позовних вимог за період з 01.01.2008 р. по 11.09.2010 року, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
При цьому колегія суддів зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, порушення прав позивача відбувалося періодично -кожного місяця при отриманні ним суми пенсії, а тому кожного разу при отриманні пенсії в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).
Згідно ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, в силу приписів ч.4 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Однак позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом щодо визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії за період з 01.01.2008 р. по 11.09.2010 року .
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду за захистом своїх прав за період з 01.01.2008 р. по 11.09.2010 року , а тому обґрунтованість висновків суду першої інстанції про залишення позову в зазначеній частині без розгляду.
Керуючись ст. 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.04.2011р. по справі № 2а-3028/11/2020 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.
Судді (підпис) (підпис) Ральченко І.М. Перцова Т.С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.