13 квітня 2012 р.Справа № 1819/2-а-2460/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Катунова В.В.
Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Шостка Сумської області на постанову Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.09.2011р. по справі № 1819/2-а-2460/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Шостка Сумської області
про визнання дій протиправними, зобов'зання провести перерахунок доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення,
18.08.2011 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шосткинському районі Сумської області (далі по тексту -УПФУ в Шосткинському районі Сумської області), в якому просив суд:
1.Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Шосткинському районі Сумської області по не нарахуванню до основної пенсії та невиплаті позивачу щомісячної доплати до основної пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що постійно проживає у зоні безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат помісячно з 01.01.2007 року по 31.07.2011 року, неправомірними;
2.Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шосткинському районі нарахувати позивачу до основної пенсії щомісячну доплату як непрацюючому пенсіонеру, що постійно проживає у зоні безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, відповідно до вимог ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по день постановлення судом рішення у справі та провести відповідні виплати.
Постановою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.09.2011р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Шосткинському районі щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку доплати до пенсії відповідно ст. 39 Закону України "Про статус та соціальної захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", такими, що не відповідають діючому законодавству.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Шосткинському районі провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за 2007 рік з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, за 2008 рік з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, за 2009 рік з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, за 2010 рік з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за 2011 рік з 01.01.2011 року по 18.06.2011 року з урахуванням проведених розрахунків, згідно ст. 39 Закону України "Про статус та соціальної захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за проживання на території радіоактивного забруднення, взявши за основу розмір мінімальної заробітної плати визначений Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Судом першої інстанції справу розглянуто в порядку скороченого провадження.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій Управління Пенсійного фонду України в Шосткинському районі Сумської області, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.09.2011р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що постанову винесено з порушенням норм матеріального права. Неправомірність в діях відповідача щодо нарахування доплати до пенсії позивачу відсутня, оскільки управління при здійсненні обчислення доплати до пенсії діяло на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року. Крім того, відповідач вказує на порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 99, 100 КАС України, Бюджетного кодексу України, Законів України про Державний бюджет на відповідні роки.
Виходячи з приписів ч.8 ст.183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної адміністративної справи слід проводити в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Шосткинському районі Сумської області підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а відповідач неправомірно відмовив у проведенні перерахунку такої доплати пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 18.06.2011 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача на отримання зазначеної доплати до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 18.06.2011 року.
Колегія суддів частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції, однак вважає постанову суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 18.08.2011 року із вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце за період 09.07.2007 року.
Колегія суддів зауважує, що порушене право позивача на отримання пенсії підлягає захисту в межах шестимісячного строку. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом (18.08.2011 року), шестимісячний строк звернення до суду та період, за який позивач просить суд захистити його права (з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по день постановлення рішення у справі), колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 18.02.2011 року.
При цьому колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Зазначені положення кореспондуються з нормами ст. 162 КАС України, які визначають повноваження суду при вирішенні справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Як вбачається з приписів частин 2, 3 ст. 99 КАС України строк звернення до суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду з захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
При цьому колегія суддів зауважує, що, як вбачається з матеріалів справи, порушення прав позивача відбувалося періодично - кожного місяця при отриманні ним суми доплати до пенсії, починаючи з 09.07.2007 року, а тому кожного разу при отриманні доплати до пенсії в неналежному розмірі позивач мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч.1 ст.102 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду за захистом своїх прав за період з 09.07.2007 року по 17.02.2011 року.
У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.
Таким чином, внаслідок неправильного застосування норм ч.2 ст.99 КАС України постанова суду першої інстанції не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню, а позов в частині позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 17.02.2011 року згідно приписів ст. 100 КАС України - залишенню без розгляду.
Відносно позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 18.02.2011 року колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проживає у с. Богданівка Шосткинського району Сумської області, територія якого віднесена до зони радіоактивного забруднення території - зрони гарантованого добровільного відселення, про що свідчить довідка виконкому Богданівської сільської ради № 1281 від 16.08.2011 року, та має право на отримання доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя та здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно з вимогами частини 1 та 2 статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 46 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні позивачеві розміру доплати до пенсії застосуванню підлягає ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не наведена постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
При цьому колегія суддів зазначає, що з 18.02.2011 року по 18.06.2011 року підстави для невиплати позивачеві доплати до пенсії у відповідності до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були відсутні, зміни у зазначену статтю не вносились, а тому колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованої відмови відповідача у здійсненні перерахунку доплати до пенсії за зазначений період.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача з 18.02.2011 року по 18.06.2011 року здійснювати позивачеві виплату доплати до пенсії у відповідності до приписів ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії позивачу відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 18.02.2011 року по 18.06.2011 року суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Шостка Сумської області залишити без задоволення.
Постанову Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.09.2011р. по справі № 1819/2-а-2460/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Катунов В.В.
Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.