13 квітня 2012 р. Справа № 2025/2а-2505/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Катунова В.В.
Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області на постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20.04.2011р. по справі № 2025/2а-2505/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
16.03.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову і зобов'язати відповідача провести перерахунок позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 01.10.2010 року згідно Конституції України та ч. 1 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплатити її в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи із встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який дорівнює розміру прожиткового мінімуму відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з відповідача суму недоотриманої позивачем пенсії з 01.10.2010р.
За результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20.04.2011р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області по невиконанню приписів ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання додаткової пенсії з 01.10.2010 року.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області здійснити ОСОБА_1, як особі, яка віднесена до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у відповідності до ст.ст. 51, 67 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.10.2010 року та провести відповідні виплати з урахуванням вже виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Виходячи з приписів абз. 4 ч.8 ст. 183-2 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання додаткової пенсії в розмірі, передбаченому ч. 1 ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а відповідач неправомірно відмовив у проведенні перерахунку даної пенсій з 01.10.2010 року
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту прав позивача на отримання зазначеної пенсії з 01.10.2010 року.
Колегія суддів частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції та вважає постанову суду першої інстанції такою, що частково постановлена з порушенням норм процесуального і матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та його віднесено до 2 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 16.05.2008р.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя та здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч.1 ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (ч.2 ст.46 Конституції України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягає ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання відповідача на ч. 5 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.
При цьому колегія суддів зазначає, що з 01.10.2010 року підстави для невиплати позивачеві додаткової пенсій у відповідності до ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були відсутні, зміни у зазначену статтю не вносились, а тому колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованої відмови відповідача у здійсненні перерахунку пенсії за зазначений період.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обов'язку відповідача з 01.10.2010 року здійснювати позивачеві нарахування та виплату додаткової пенсії у відповідності до приписів ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в огляду на наступне.
Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При вирішенні спору суд першої інстанції, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, обґрунтовано визнав, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.
Однак, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції помилково зобов'язано відповідача здійснювати перерахунок та виплату пенсії в подальшому, тобто захищено його право на майбутнє.
З положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
В цьому зв'язку суд вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне обмежити зобов'язання відповідача до вчинення певних дій датою прийняття рішення судом першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції через порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197 п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області задовольнити частково.
Постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20.04.2011р. по справі № 2025/2а-2505/11 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області по невиконанню приписів ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання додаткової пенсії за період з 01.10.2010 року по 20.04.2011 року .
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області здійснити ОСОБА_1, як особі, яка віднесена до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у відповідності до ст.ст. 51, 67 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 01.10.2010 року по 20.04.2011 року та провести відповідні виплати з урахуванням вже виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Катунов В.В.
Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.