"18" квітня 2012 р. м. Київ К-23085/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
секретар судового засідання Подолянко Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2008 року
у справі № 2-16/15702-2007А
за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробничне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі»
до Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим
про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання недійсним акта перевірки, -
Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства місті Керчі»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим (далі -відповідач) про визнання недійсним акту невиїзної документальної перевірки Кримського республіканського підприємства «Виробничне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі»з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2004 року № 579/15-2/19195199 від 13 квітня 2007 року; скасування податкового повідомлення-рішення № 0000841502/3 від 16 жовтня 2007 року.
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2008 року в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2008 року постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2008 року скасовано. Прийнято нову постанову. Позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі АР Крим № 0000841502/3 від 16 жовтня 2007 року про застосування до Кримського республіканського підприємства «Виробничне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі»штрафних санкцій у розмірі 70500,00 грн. У частині вимог про визнання недійсним акту невиїзної документальної перевірки Кримського республіканського підприємства «Виробничне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі»з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2004 року № 579/15-2/19195199 від 13 квітня 2007 року у позові відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Кримського республіканського підприємства «Виробничне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі» 2,55 грн. судового збору.
В касаційній скарзі ДПІ в м. Керчі АР Крим, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2008 року і залишити без змін постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2008 року.
12 квітня 2012 року позивач направив по пошті клопотання про заміну Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим її правонаступником -Державною податковою інспекцією у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців серії ААВ № 502675 від 27 лютого 2012 року та Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ № 434952 від 28 лютого 2012 року.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила замінити ДПІ в м. Керчі АР Крим її правонаступником -ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ в м. Керчі АР Крим провела невиїзну документальну перевірку з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства місті Керчі»за грудень 2004 року, за результатами якої було складено акт № 579/15-2/19195199 від 13 квітня 2007 року.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що мало вираз у порушенні граничного терміну сплати суми узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за грудень 2004 року.
Зокрема, перевіркою було встановлено, що податкові зобов'язання позивача з податку на додану вартість за грудень 2004 року у сумі 141000,10 грн., які були узгоджені згідно податкової декларації № 50844 від 19 січня 2005 року були погашені із порушенням граничного строку сплати.
16 жовтня 2007 року на підставі вказаного акта перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження ДПІ в м. Керчі АР Крим прийняла податкове повідомлення -рішення № 0000841502/3, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за затримку на 518 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 141000,10 грн. застосувала до позивача штраф в розмірі 50 % в сумі 70500,05 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що в силу положень пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»кошти, які надійшли в рахунок погашення зобов'язань по податках і зборах (обов'язкових платежах), спрямовуються на погашення податкових зобов'язань з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що норма пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не встановлює право чи обов'язок саме органу державної податкової служби якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним акту перевірки, суд виходив з того, що акт перевірки не являється нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, який порушує права, свободи чи інтереси суб'єкта господарювання.
Однак, повністю погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.
Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, який є додатком до акту перевірки (арк. справи 25), об'єктом застосування штрафу за платежем: податок на додану вартість за грудень 2004 року згідно спірного податкового повідомлення-рішення, ДПІ в м. Керчі АР Крим визначила сплачені позивачем суми згідно платіжних доручень, копії яких знаходяться в матеріалах справи (арк. справи 6-8), які були зараховані податковим органом в рахунок погашення узгодженої суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за інші податкові періоди.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Як встановлено абзацом 1 підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.
Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник та отримувач у договорах між ними можуть установлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати в реквізиті «Призначення платежу». Посилання на суму податку на додану вартість платник робить у випадках, передбачених законодавством України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність визначення податковим органом позивачу штрафних санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням.
Разом з цим, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним акту невиїзної документальної перевірки Кримського республіканського підприємства «Виробничне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі»з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2004 року № 579/15-2/19195199 від 13 квітня 2007 року із закриттям провадження у справі в цій частині, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) -переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Таким чином, акт перевірки не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, який би породжував певні правові наслідки, був спрямований на регулювання тих чи інших відносин і мав обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, та, відповідно, міг бути предметом розгляду судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки лише фіксує факт правопорушення, у зв'язку з чим позовна вимога про скасування цього акта не підлягає розгляду в адміністративному суді
Згідно пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби підлягає частковому задоволенню, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2008 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним акту невиїзної документальної перевірки Кримського республіканського підприємства «Виробничне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі»з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2004 року № 579/15-2/19195199 від 13 квітня 2007 року із закриттям провадження у справі в цій частині, в решті постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2008 року підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 55, п.1 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 1 ст. 228, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2008 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним акту невиїзної документальної перевірки Кримського республіканського підприємства «Виробничне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі»з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2004 року № 579/15-2/19195199 від 13 квітня 2007 року із закриттям провадження у справі в цій частині.
В решті постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна
Суддя Л.І. Бившева