"08" травня 2012 р. м. Київ К/9991/30923/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.,
Ситникова О.Ф.,
провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення підвищення до пенсії,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області на постанову Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року,
У лютому 2010 року ОСОБА_4 пред'явив в суді позов до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (далі -УПФ) про стягнення підвищення до пенсії.
Зазначив, що має статус «дитини війни», у зв'язку з чим, відповідно до статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни», його пенсія з 1 січня 2006 року повинна збільшуватися на 30% мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на наведені обставини, просив відновити пропущений строк звернення до суду, визнати бездіяльність УПФ протиправною та стягнути підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 січня 2010 року в сумі 2 752 гривень 80 копійок та виплачувати таке підвищення у встановленому Законом розмірі надалі, починаючи з 1 лютого 2010 року.
Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Поновлено строк звернення до суду, визнано бездіяльність УПФ протиправною та зобов'язано здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії позивачу за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням проведених виплат, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги УПФ посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини другої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни в розумінні статті 1 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни», і має право, відповідно до статті 6 цього Закону, на підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
У 2007 році дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»була зупинена статтею 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(з урахуванням положень пункту 12 статті 71 цього закону) та визначено, що у 2007 році підвищення пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується лише особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), виплачується підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Зазначене положення рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційним.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та підпункту 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»указані правові норми втратили чинність і застосуванню не підлягали, УПФ з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року повинно нарахувати та сплатити позивачу підвищення до пенсії, передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням уже здійснених виплат.
За період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, норма, що визначала право на підвищення до пенсії, відповідно до вимог статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»не змінювалась, а тому таке підвищення нараховується та виплачується дітям війни, відповідно до вимог цього Закону.
Водночас, висновок судів попередніх інстанцій про відмову в частині позовних вимог щодо перерахунку та нарахування підвищення до пенсії у визначеній позивачем сумі є правильним, оскільки суди не можуть перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено такі повноваження.
В цій частині позовних вимог колегія суддів погоджується з висновками попередніх судів.
Втім, колегія суддів вважає необґрунтованою відмову судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог щодо перерахунку підвищення до пенсії, починаючи з 1 січня 2010 року, виходячи з такого.
У своїх позовних вимогах ОСОБА_4, окрім вимог про перерахунок підвищення до пенсії по 31 січня 2010 року, просить суд зобов'язати УПФ виплачувати йому підвищення до пенсії, як дитині війни і «надалі».
Як вбачається, із зазначеними позовними вимогами позивач звернувся 2 лютого 2010 року. Рішення у справі судом першої інстанції прийнято 28 квітня 2010 року. З урахуванням цих обставин період, що підлягав обов'язковій перевірці судом тривав з 1 січня 2010 року по 31 січня 2010 року та з 1 лютого 2010 року.
Однак, позовні вимоги за ці періоди залишилися не розглянутими, про що свідчить відсутність їх обґрунтування у рішенні, а відтак, про безпідставну відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, відповідно до резолютивної частини цих рішень.
Відповідно до статті 1 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»пенсія -щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею, передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом.
Отже, з аналізу наведеної норми випливає, що законом не встановлюється ані строковість, ані обмеженість у часі цих видів виплат. З самого визначення поняття пенсії випливає, що вони здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на якийсь строк. В цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії або підвищення до неї (чи його перерахунок). Кінцевий термін, або строк, на який призначаються такі виплати не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії.
Відтак, судам слід врахувати, що виплату підвищення пенсії позивачу не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало його право на отримання підвищення пенсії дитині війни, яке повинно виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати.
Оскільки, відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а зазначені обставини не були встановлені судами, то прийняті у справі рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період, починаючи з 1 січня 2010 року обох інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
При новому розгляді судам слід враховувати наведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення в цій частині позовних вимог.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області задовольнити частково.
Постанову Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції саме в цій частині.
В решті постанову Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.
Судді Т.Ф.Весельська
В.В.Малинін
О.Ф.Ситников