"24" квітня 2012 р. м. Київ К-28987/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову господарського суду Миколаївської області від 10.07.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2009 по справі № 11/463/07
за позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдагро",
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полюс СВ"
про застосування наслідків недійсності правочинів, -
Державна податкова інспекція звернулася до суду про застосування наслідків до відповідачів встановлених ст. 208 Господарського кодексу України, з підстав, передбачених ст. 207 цього Кодексу.
Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що наявність умислу у відповідачів при здійсненні господарського правочину ухилитися від сплати податків або наявність мети, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, належними та допустимими доказами не підтверджено.
У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдагро", за результатами якої складено акт від 19.12.2006.
Перевіркою встановлено факт отримання товару (послуг) за угодами, укладеними між відповідачами у період з березня по травень 2006 року.
Зобов'язання за угодами виконано сторонами у повному обсязі, що підтверджується бухгалтерським обліком Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрейдагро". Факту безтоварності або безоплатності за спірним правочином не встановлено.
На час укладення спірних правочинів відповідачі мали спеціальну податкову правосуб'єктність.
Фактичною підставою для звернення до суду Державної податкової інспекції про стягнення в доход держави коштів, одержаних за спірним правочином, слугував висновок податкового органа, що відповідачі укладаючи та виконуючи спірний договір, переслідували мету ухилення від сплати податків, оскільки рішенням районного суду від 05.07.2006 визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю "Полюс СВ" та свідоцтво платника податку на додану вартість з підстав реєстрації зазначеної юридичної особи на підставну особу.
Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.
Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.
Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.
Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.
Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу під час укладення угоди при здійсненні ними підприємницької діяльності.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів юридичної особи та свідоцтва платника податку самі по собі не призвели недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Таким чином, наведені позивачем у касаційній скарзі обставини є недостатніми для висновку про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Миколаївської області від 10.07.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2009 по справі № 11/463/07 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко