ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 квітня 2012 року 13:43 № 2а-4325/12/2670
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003681730, № 0003691730 від 19 грудня 2011 року
Суддя Добрянська Я.І.
Секретар судового засідання Юзина О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3 (нотаріальна довіреність від 16.11.2010 р.)
від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність № 1536/9/10-034 від 17.04.2012 р.)
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 23.04.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003681730, № 0003691730 від 19 грудня 2011 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2012 р. було відкрито провадження у справі № 2а-4325/12/2670 та призначено справу до судового розгляду на 12.04.2011 р.
В судовому засіданні 12.04.2011 р., зважаючи на зміну найменування Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва, було замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва на Державну податкову інспекцію у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби.
В судовому засіданні 23.04.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, та в судових дебатах просив суд:
- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0003681730 від 19 грудня 2011 року, про сплату податку на додану вартість у розмірі 263 444,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 65 861,00 грн., у повному обсязі;
- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0003691730 від 19 грудня 2011 року, про сплату податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності у розмірі 95 505,00 грн., у повному обсязі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№ 13-92 від 26.12.1992 р. із змінами та доповненнями, щодо заниження податку з доходів фізичних осіб за період з 01.10.2008 р. по 31.12.2010 р. у розмірі 95 505 грн., та п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.4.1, п. 4.3, ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6, п.7.1, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97 від 03.04.1997 р. із змінами та доповненнями, п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість в перевіряємому періоді у сумі 263 444 грн.
На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивач відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»в перевіряємому періоді був платником єдиного податку, та обсяг його виручки не перевищував 500 тисяч гривень за рік, а висновок контролюючого органу в Акті перевірки щодо перевищення ФОП ОСОБА_2 обсягу виручки в 500 тис. гривень від реалізації продукції у листопаді 2008 року, та обов'язку позивача з 01 січня 2009 року зареєструватися платником ПДВ з вказаної дати, - є необґрунтованим та протиправним, оскільки відповідачем помилково було віднесено суми транзитних коштів, що надходили до Експедитора (позивача) на оплату послуг третіх осіб з організації перевезення, до складу виручки позивача, проте як фактично, такі транзитні кошти виручкою позивача в перевіряємому періоді не були, а сплачувались третім особам за надання послуг з організації перевезення.
Представник відповідача позов не визнав, зазначивши, що позивачем було порушено вимоги ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№ 13-92 від 26.12.1992 р. із змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб за період з 01.10.2008 р. по 31.12.2010 р. у розмірі 95 505 грн., та п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.4.1, п. 4.3, ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6, п.7.1, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97 від 03.04.1997 р. із змінами та доповненнями, п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в перевіряємому періоді у сумі 263 444 грн. А відповідно, відповідач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними, та такими, що скасуванню не підлягають.
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У період з 21 листопада 2011 року по 29 листопада 2011 року, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва, відповідно до наказів ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 3341 від 18 листопада 2011 року, № 3400 від 25 листопада 2011 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р.
За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт № 687-17-32670702571 від 06 грудня 2011 року, в якому встановлено порушення позивачем вимог ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 р. із змінами та доповненнями, щодо заниження податку з доходів фізичних осіб за період з 01.10.2008 р. по 31.12.2010 р. у розмірі 95 505 грн., та п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.4.1, п. 4.3, ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6, п.7.1, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97 від 03.04.1997 р. із змінами та доповненнями, п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість в перевіряємому періоді у сумі 263 444 грн.
На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003681730 від 19 грудня 2011 року про сплату податку на додану вартість у розмірі 263 444,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 65 861,00 грн., та № 0003691730 від 19 грудня 2011 року, про сплату податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності у розмірі 95 505,00 грн.
Не погоджуючись і результатами проведеної перевірки, ФОП ОСОБА_2 звернувся зі скаргою до Державної податкової служби у м. Києві на вищевказані податкові повідомлення-рішення.
24 лютого 2012 року, Державною податковою службою у м. Києві винесено рішення за результатами розгляду скарги, яке отримано позивачем 05 березня 2012 р., відповідно до якого було залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 19.12.2011 р. № 0003691730 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 95 505,00 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.12.2011 р. № 0003681730 в частині грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 8 590,25 грн. за штрафними санкціями.
Зважаючи на викладене, не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у періоді, що перевірявся, та на час розгляду даної справи, позивач ФОП ОСОБА_2 перебував та перебуває на спрощеній системі оподаткування, основним видом діяльності позивача є організація перевезення вантажів (КВЕД 63.40.0).
Відповідно до п.1 ст.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів єдиним податком за ставкою 6 (шість) відсотків.
Відповідно до даного Указу, платником єдиного податку є фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб, та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
В абзаці третьому на сторінці 9 Акта перевірки, відповідачем вказується, що обсяг виручки від реалізації продукції ФОП ОСОБА_2 перевищив 500 тис. гривень у листопаді 2008 року, а отже, з 01 січня 2009 року позивач повинен був зареєструватися платником ПДВ. Відповідно, з вказаної дати відповідачем здійснено нарахування позивачу несплаченого податку на додану вартість та застосовано у зв'язку з цим штрафні санкції.
Однак, суд не погоджується з таким висновком податкового органу, оскільки, як підтверджується наявними матеріалами справи (зокрема наданими позивачем банківськими виписками за період з 01.10.2008 р. по 28.09.2011 р.), обсяг виручки ФОП ОСОБА_2 за 2008, 2009 та 2010 роки не перевищував законодавчо встановленого для платника єдиного податку граничного розміру в 500 тис. гривень щорічно, а відповідач, розраховуючи дані показники, помилково включив всі кошти, які надійшли на поточний рахунок позивача, до його виручки, не дослідивши ту обставину, що в перевіряємому періоді, позивач здійснював діяльність з надання послуг організації перевезення вантажів (транспортно-експедиторське обслуговування) із використанням для фактичного виконання такого перевезення послуг третіх осіб. Кошти, отримані позивачем за договорами транспортно-експедиторського обслуговування, були саме транзитними коштами, що надходили до Експедитора (позивача) на оплату послуг третіх осіб з організації перевезення, та відповідно не могли бути виручкою позивача в перевіряємому періоді.
Як видно з наявних матеріалів справи, та не заперечувалося відповідачем, діяльність позивача ФОП ОСОБА_2 пов'язана з тим, що він виконує транспортно-експедиторські послуги з організації вантажних міжнародних перевезень, та згідно посередницьких договорів транспортного експедування надає транспортні послуги замовникам шляхом залучення третіх осіб (перевізників).
Відповідно ч.4 ст.306 Господарського кодексу України, допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»та ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (Експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (Замовника) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до ст.931 Цивільного кодексу України, розмір плати Експедитору встановлюється договором транспортного експедування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений. Замовник повинен виплатити Експедитору розумну плату.
Як визначено ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», платою Експедитору вважаються кошти, сплачені Замовником Експедитору за належне виконання договору транспортного експедування.
У плату Експедитору не включаються витрати Експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедування.
Таким чином, що підтверджується наявними матеріалами справи, Експедитор ФОП ОСОБА_2 за дорученням та за рахунок Замовника укладав договори з транспортними компаніями-перевізниками (третіми особами) на перевезення вантажів Замовника, одержуючи винагороду за організацію перевезення. Всі витрати, безпосередньо пов'язані з послугами організації перевезення, відшкодовує Експедитору Замовник, а також виплачує Експедитору винагороду.
А отже, кошти, що надходять на оплату послуг третіх осіб є для Експедитора (позивача) транзитними, а Замовниками відображаються у формі № 1ДФ разом з експедиторською винагородою в повній сумі.
Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(ч.1) визначено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Виходячи з визначення договору транспортного експедування, виручкою слід вважати не всі кошти, що надійшли від Замовника, а лише ті, які становлять плату Експедитору у розумінні ст. 931 ЦК України.
Для контролю граничної суми виручки, отриманої з початку календарного року і для обкладання єдиним податком, підприємцем беруться суми, що належать йому на праві власності. Вони мають відповідати визначенню виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Як видно з аналізу ст.1 Указу Президента України № 727, у Експедитора (платника єдиного податку) такою може буде лише сума винагороди, тому що інша частина отриманої суми перераховується виконавцю перевезення та є базою оподаткування перевізника.
Таким чином, з наведеного вище вбачається, що кошти, які направлялися перевізникам, були транзитними і не могли стати підставою для перевищення виручки, а отже у позивача не виникло обов'язку зареєструватися платником податку на додану вартість, у зв'язку з перевищенням граничної суми річної виручки в 500 тис.грн.
А відповідно, у позивача був відсутній обов'язок сплачувати податок на додану вартість, що було встановлено відповідачем в Акті перевірки.
Такого ж висновку із аналогічного спору дійшов Верховний суд України у постанові від 19 вересня 2011 року, в якій зокрема зазначено, що Вищий адміністративний суд України, залишаючи у силі постанову Харківського окружного адміністративного суду про скасування податкових повідомлень-рішень ОДПІ, правомірно виходив із того, що, як встановив суд першої інстанції, грошові кошти, які фізична особа-підприємець отримувала від Товариства для виконання виданого їй доручення та віддавала продавцям молока, не є її виручкою. Тому перевищення позивачем граничного обсягу виручки, встановленого Указом Президента для платників єдиного податку, у період, що перевірявся, не відбулося.
Також, суд зауважує, що згідно вимог наведеного законодавства (Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»), доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Отже, стосовно донарахованого податку з доходів фізичних осіб у сумі 95 505,00 грн. з посиланням на ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»суд зазначає, що відповідно до зазначеного Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Таким чином, транзитні кошти (що не являються виручкою), які перераховувались ФОП ОСОБА_2 перевізникам, не стали його власністю, а тому такі кошти, згідно із змістом п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-4 від 22 травня 2003 року, не можуть вважатися його доходом, та відповідно до ст.3 цього Закону - не є об'єктом оподаткування.
Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що позивач ФОП ОСОБА_2 не був зобов'язаний оподатковувати кошти (що по суті були транзитними коштами), які надавалися йому для подальшого перерахування перевізникам, що здійснювали безпосереднє перевезення вантажів, і які він перераховував перевізникам.
Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-4 від 22 травня 2003 року, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), за переліком, визначеним Головною державною податковою інспекцією України і Міністерством економіки України.
Статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість і податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Оскільки, як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, дохід позивача щорічно не перевищував 500 000,00 грн. (як того вимагає Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності»), а кошти, отримані на поточні рахунки, були транзитними коштами та не належали на праві власності Експедитору (позивачу), то встановлення факту заниження позивачем валових доходів та відповідно донарахування податку з доходів фізичних осіб, за період з 01.10.2008 р. по 31.12.2010 р. у розмірі 95 505 грн. є протиправним.
Підпунктом 4.3.25 пункту 4.3 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-4 від 22 травня 2003 року визначено, що дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку і відповідно до закону.
Тобто, дані норми визначають, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком не підлягають оподаткуванню за правилами встановленими ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»і Закону України «Про податок на додану вартість».
Як видно з наявних матеріалів справи, зазначені вище обставини не були в повному обсязі та належним чином досліджені відповідачем при здійсненні перевірки позивача, а тому суд вважає податкові повідомлення-рішення № 0003681730, № 0003691730 від 19 грудня 2011 року такими, що винесені безпідставно, та підлягають скасуванню.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0003681730, № 0003691730 від 19 грудня 2011 року.
Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0003681730, № 0003691730 від 19 грудня 2011 року.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В позовній заяві позивач не заявляв вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0003681730 від 19 грудня 2011 року, про сплату податку на додану вартість у розмірі 263 444,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 65 861,00 грн., у повному обсязі.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0003691730 від 19 грудня 2011 року, про сплату податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності у розмірі 95 505,00 грн., у повному обсязі.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя: Я.І. Добрянська
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 25.04.2012 р.