ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 лютого 2012 року 13:49 № 2а-16349/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:
позивача: не з'явились.;
відповідача: Стецини І.В.
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_2
доГоловного управління контролю за благоустроєм виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
проскасування припису від 31 жовтня 2011 року №1116969 та заборону вчинення дій на його виконання
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
07 листопада 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) ОСОБА_2 (далі по тексту -позивач, ОСОБА_2.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління контролю за благоустроєм виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту -відповідач), в якому просить скасувати припис Головного управління контролю за благоустроєм від 31 жовтня 2011 року №1116969 та заборонити вчиняти будь-які дії на його виконання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-1644349/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 21 листопада 2011 року.
Розгляд справи неодноразово відкладався за обґрунтованим клопотанням позивача.
В судове засідання 13 лютого 2012 року позивач або його представник не прибули; в матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності4 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до припису Головного управління контролю за благоустроєм виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 жовтня 2011 року №1116969 встановлено порушення пунктів 20.1.1, 15.3.9 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 по вул. Старообухівській, 9, 11 та запропоновано власнику огорожі надати у 3-денний термін дозвільну документацію на розміщення огорожі та попереджено, що в разі відсутності дозвільної документації демонтувати огорожу власними вилами, відновити благоустрій, а в разі відсутності огорожа підлягає демонтажу.
Позивач вважає, що спірний припис є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки жодних порушень законодавства, які б могли стати підставою для винесення припису, ним не вчинялось, а земельні ділянки в АДРЕСА_1 та встановлена в їх межах огорожа, є власністю позивача.
Представник відповідача проти позову заперечував та зазначав, що спірний припис прийнятий на виконання приписів Київської прокуратури захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері від 04 жовтня 2011 року №62-1554 вих-11 та №62-1555 вих-11 про вжиття заходів з припинення самовільного зайняття земельних ділянок.
Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ОСОБА_2, виходячи з наступних мотивів.
Судом встановлено, що припис відповідача від 31 жовтня 2011 року №1116969 прийнятий на виконання вимог приписів Київської прокуратури захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері від 04 жовтня 2011 року №62-1554 вих-11 та №62-1555 вих-11 , в яких йде мова про самовільне зайняття земельних ділянок в АДРЕСА_1.
За визначенням статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки -це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до частини першої статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.
На підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №7933992 та серії ЯЕ №793991 від 14 травня 2010 року і договору дарування земельної ділянки від 08 вересня 2011 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи, судом встановлено, що земельні ділянки в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належать ОСОБА_2
Стаття 90 Земельного кодексу України передбачає, що власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, як власник земельних ділянок АДРЕСА_1, має право вільно ними користуватися, володіти та розпоряджатися, зокрема, зводити на них будівлі та споруди.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
Стаття 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначає, що до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам'ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
Виходячи з переліку об'єктів благоустрою та беручи до уваги належність земельних ділянок АДРЕСА_1 на праві власності позивачу, вбачається, що зазначені земельні ділянки не є об'єктами благоустрою, на які б поширювались правила благоустрою території населеного пункту.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюється порядок благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою.
Так, підпункт 15.1.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №1051/1051 (далі по тексту -Правила), визначає, що відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" дозвіл (ордер) на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення на період виконання земляних і монтажних робіт, пов'язаних з прокладанням, перекладанням, ремонтом, в тому числі ліквідації аварій інженерних мереж і споруд, будівництвом і ремонтом будинків, транспортних магістралей, доріг, площ, інженерних вишукувань, благоустроєм та озелененням територій, надається на підставі письмового звернення замовника (забудовника), в якому повинні бути вказані адреса, назва та характеристика виконуваних робіт. До листа додається заявка установленої форми (інформація про виконавця робіт і замовника).
Відповідно до підпункту 15.1.2 Правил Головне управління контролю за благоустроєм м. Києва здійснює видачу дозволів (ордерів) на тимчасове порушення благоустрою при виконанні земельних, будівельних та інших робіт та капітальних ремонтів на території м. Києва.
Згідно з підпунктом 15.3.9 Правил для отримання дозволу на встановлення тимчасових огорож (для утримання земельної ділянки в належному санітарному стані та її охорони) заявнику необхідно подати: документ на право землекористування; топоплан в М 1:500 (при наявності); акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Разом з тим, частина третя статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" встановлює, що правила не можуть передбачати обов'язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.
Відповідачем не доведено суду, що на позивача покладено обов'язок отримати дозвіл на встановлення паркану в межах земельних ділянок, які належать позивачу на праві приватної власності; та не доведено, що позивачем встановлено тимчасову огорожу.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідальність за порушення благоустрою передбачена відповідними статтями глави 11 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до частин першої та другої статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
З аналізу наведених правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що доказом вчинення позивачем порушення у сфері благоустрою є протокол, складений уповноваженою посадовою особою та відповідна постанова, винесена за результатами розгляду справи про адміністративні правопорушення.
Належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем правопорушення у сфері благоустрою, відповідачем до суду не надано.
Враховуючи викладене, на думку суду, припис Головного управління контролю за благоустроєм виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 жовтня 2011 року №1116969 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного припису з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_2 в цій частині підлягає задоволенню.
Однак, позовні вимоги щодо заборони вчиняти будь-які дії на виконання спірного припису не підлягають задоволенню, оскільки по своїй суті є заходом забезпечення адміністративного позову, а визнання протиправним та скасування вказаного припису є достатнім способом захисту порушеного права.
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління контролю за благоустроєм виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 жовтня 2011 року №1116969.
3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління контролю за благоустроєм виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 14,12 грн. (чотирнадцять гривень дванадцять копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко