ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
місто Київ
11 квітня 2012 року №2а-4872/12/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Пісоцька О.В., перевіривши матеріали
за позовною заявоюОСОБА_1
доГенеральної прокуратури України
провизнання неправомірними дій та зобов'язання розглянути заяву про злочин,
ОСОБА_1 (далі -ОСОБА_1, позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Генеральної прокуратури України (далі -відповідач), в якій просить:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо надсилання заяви про злочин, які скоєні прокуратурою Київської області та слідчими «…СБУ в Київській області, тобто в орган, дії якого оскаржуються…»;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву від 19 лютого 2012 року №1227, щодо якої винесена відповідь в листі №19-28475-12-вих в порядку статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України та надати відповідь з мотивованою постановою.
Позов та додані матеріали обліковуються Окружним адміністративним судом міста Києва за №2а-4872/12/2670 і передані на розгляд судді 11 квітня 2012 року.
Разом з тим ОСОБА_1 необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.
Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, тоді як частина друга статті 4 цього Кодексу регламентує, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Так, зі змісту вище зазначеного позову вбачається, що ОСОБА_1 не погоджується з діями відповідача стосовно реагування на заяву позивача від 19 лютого 2012 року №1227, подану в порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України, що містить прохання провести слідчі дії та надати відповідь і мотивовану постанову, оскільки зазначене звернення надіслано до прокуратури Київської області, дії якої фактично оскаржуються.
Разом з тим, зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 можуть досліджуватися та розглядатися лише місцевим судом загальної юрисдикції у порядку кримінального судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі - на виконання делегованих повноважень. Пунктом 7 частини 1 статті 3 цього Кодексу визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі -на виконання делегованих повноважень.
Стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі юрисдикції адміністративних судів, а саме, остання поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Основними ознаками правовідносин, з яких виникають публічно-правові спори, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відповідно до частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Водночас, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Так, згідно з вимогами частин 1 та 2 статті 3 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року, з урахуванням змін та доповнень на час виникнення спірних правовідносин (далі -КПК України), провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.
Завданнями кримінального судочинства, відповідно до статті 2 КПК України, є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Відповідно до вимог КПК України прокурор, слідчий або орган дізнання під час реагування на заяву про злочин є особами, які користуються правами та виконують обов'язки, передбачені вказаним Кодексом, а тому є самостійними у визначені напряму процесуальних дій та несуть повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення. Тобто, у випадку вчинення процесуальних дій (допущення бездіяльності) або прийняття відповідного рішення за КПК України, вони не виконують владні управлінські функції (вирішують питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання тощо) та не мають ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 2 статті 97 КПК України по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити у порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.
Статті 110, 234, 236 КПК України визначають можливість осіб оскаржити дії, зокрема, органів прокуратури до суду. Отже, під час дослідження обставин в межах поданої заяви про скоєння злочину прокурор керується виключно положеннями КПК України.
Дії (бездіяльність) органів прокуратури та їх посадових осіб під час перевірки заяви про злочин та її вирішення вчинюються не в площині виконання владних управлінських функцій, а стосуються лише владних процесуальних функцій.
Адміністративний суд, з'ясовуючи питання щодо правомірності вчинених дій (допущення бездіяльності) або прийняття рішень органами прокуратури під час розгляду заяви або повідомлення про злочин, має встановлювати їх відповідність КПК України, а також визначати наявність підстав для прийняття певного рішення цим органом за конкретною заявою або повідомленням, що до компетенції судів адміністративної юрисдикції не віднесено.
Захист прав і свобод людини не може вважатися надійним без надання їй можливості оскаржувати до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, але таке оскарження має здійснюватись у порядку, за яким прийняті такі рішення або вчинені дії, - тобто, - встановленим КПК України, що віднесено до юрисдикції місцевого суду загальної юрисдикції.
Отже, захист порушеного, як зазначає позивач, права під час розгляду її заяви про злочин можливий шляхом оскарження зазначених вище дій відповідача у площині кримінального судочинства.
Такий висновок суду узгоджується з пунктом 2 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, який містить обмеження юрисдикції адміністративних судів, зокрема, щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, а також з висновками, викладеними у Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року N6-рп/2001.
Аналогічна правова позиція викладена у спільному листі Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №334/8/13-11 від 12 березня 2011 року (№259/0/4-11 від 11 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтею 17, пунктом 1 частини 1 статті 109, статтями 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України суддя
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовною заявою до Генеральної прокуратури України про визнання неправомірними дій та зобов'язання розглянути заяву про злочин.
Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд даних позовних вимог має здійснюватися за правилами, встановленими Кримінально-процесуальним кодексом України, що віднесено до юрисдикції місцевого суду загальної юрисдикції.
Додатково роз'яснити, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, не допускається.
Направити копію даної ухвали, позовну заяву та додані до неї матеріали на адресу місця перебування ОСОБА_1.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) О.В. Пісоцька
З оригіналом згідно.