23.04.12
Чернігівської області
м.Чернігів тел.7-99-18
Просп.Миру,20 тел.178-853
Іменем України
17 квітня 2012р. Справа № 8/247/20/7/5/2/2/2/2/2011
За позовом: Закритого акціонерного товариства «Полікомбанк», м.Чернігів,
вул.Київська,3
До відповідачів: 1.Відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного
управління юстиції, м.Чернігів, вул..Шевченка, 118
2. Управління Державного казначейства в Чернігівській області,
м.Чернігів, вул.Київська, 9
про стягнення 2206466грн.82коп. та 93735,98дол.США збитків
Суддя Т.Г.Оленич
від позивача: ОСОБА_1- заст..нач.від., довір.пост. № 16 від 03.01.12р. (після оголошеної на 17.04.12р. перерви не з'явився)
від відповідача 1: ОСОБА_2 -заст..нач.відділу, довір.пост. від 03.01.12р.
від відповідача 2: ОСОБА_3 -зав.самостійного юр.відділу, довір.пост. №1 від 03.01.12р.
У розгляді справи прийняла участь Єреп В.В. -прокурор відділу прокуратури Чернігівської області.
У судовому засіданні на підставі ч.3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалися перерва з 27.03.12р. по 11.04.12р., з 11.04.12р. по 12.04.12р., з 12.04.12р. по 17.04.12р. Рішення приймається після оголошених перерв.
На підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з Відділу ДВС Деснянського райуправління юстиції у м.Чернігові 2206466грн.82коп. та 93735,98дол.США збитків, заподіяних внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчих написів та наказів господарського суду про стягнення на користь позивача заборгованості по кредитах з ВАТ «ЧТЦ «Дружба»та про зобов'язання Управління Державного казначейства України в Чернігівській області перерахувати відділу ДВС суму збитків для виконання рішення суду.
Після початку розгляду справи по суті позивачем в судовому засіданні 12.04.12р. надано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просить на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця Приходька Ю.М., стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області за рахунок коштів державного бюджету суму 2204351грн.99коп. та гривневий еквівалент 93677,08 доларів США, що по курсу НБУ станом на 12.04.12р. становить 748011грн.48коп., а всього 2952363грн.47коп. Приймаючи до уваги, що за своїм змістом вказана заява не є зміною ані предмету, ані підстав позову, судом приймається вказана заява до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
Відповідач-1 проти позову заперечує, посилаючись на те, що в ході здійснення виконавчого провадження позивачу передавалося в рахунок погашення боргу майно, частково було перерахованого з депозитного рахунку Деснянського суду та відділу ДВС, а також стверджує, що незаконною бездіяльність державного виконавця визнана рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова в 2002р., а тому, за думкою відповідача-1, дане рішення не має відношення до виконання наказів господарського суду від 2003р.
Відповідач-2 у відзиві на позов зазначає, що органи Державного казначейства здійснюють лише обслуговування Державного бюджету України, жодним законом органи Державного казначейства не уповноважені представляти державу під час розгляду справ судами України, а також не передбачено відповідальність казначейських органів за шкоду, завдану іншими державними органами.
Прокурор, що приймає участь у розгляді справи, підтримав заперечення відповідачів. В наданих до матеріалів справи додаткових поясненнях від 10.04.2012р. прокурор зазначає, що позивачем не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення, а саме: наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача шкоди.
Заявлене позивачем клопотання про заміну неналежного відповідача-2 -Управління Державного казначейства в Чернігівській області, на належного відповідача -Державну казначейську службу України, а відтак і про передачу справи для розгляду за виключною підсудністю до господарського суду м.Києва, судом відхиляється, виходячи з наступного:
Відповідно до ст.25 Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення здійснює суду Державна казначейська служба України. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. На момент розгляду даної справи питання відшкодування шкоди, завданої юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, законом не врегульовані. Разом з тим, відповідно до п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.
Згідно з п/п 6 п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. № 05-11/1498-2-1485/08, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює, в тому числі, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. В силу приписів Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2011 №1280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2011р.за №v8914842-11 Головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальними органами Державної казначейської служби України, підпорядковані Державній казначейській службі України, та є юридичною особою публічного права.
Як зазначено у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»у справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
За таких обставин, суд не знаходить правових підстав для заміни відповідача-2 на Державну казначейську службу України.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 17.04.12р. по даній справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідачів: відповідача-1 -Відділ Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції його правонаступником - Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції; відповідача-2 -Управління Державного казначейства в Чернігівській області його правонаступником - Головним управлінням Державної казначейської служби України у Чернігівській області.
Представниками сторін та прокурором підтримані раніше подані клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволені судом. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи представників сторін, доводи прокурора, вивчивши надані сторонами докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, встановивши юридичні факти, суд ВСТАНОВИВ:
За змістом п.п.1.1. Статуту Публічного акціонерного товариства «Полікомбанк»(т.3, а.с.5-7), в редакції, яка діє станом на час слухання справа (державна реєстрація останніх змін проведена 05.12.2011р. за номером запису 10641050022000853), згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол від 21 квітня 2009 року №51) Закрите акціонерне товариство «Полікомбанк»перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Полікомбанк». Банку належить майно, права та обов'язки Закритого акціонерного товариства «Полікомбанк».
З наведеного вбачається, що у процесі вирішення спору у господарському суді змінилося найменування позивача в частині зазначення типу акціонерного товариства з закритого на публічне, внаслідок чого станом на момент винесення рішення повним найменуванням позивача є Публічне акціонерне товариство «Полікомбанк».
На момент звернення позивача з даним позовом в провадженні відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м.Чернігова знаходилося зведене виконавче провадження № 2056/9 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Чернігівський торговий центр «Дружба»на користь держави, фізичних та юридичних осіб боргів на загальну суму 4 530 025грн.46коп., 93677,08доларів США та 411766,67швейцарських марок. В тому числі, до зведеного виконавчого провадження були приєднані виконавчі документи, стягувачем за якими є позивач, а саме:
- виконавчі написи: № 1047 від 15.04.97р. на суму 244996грн.70коп.; № 2343 від 16.06.98р. на суму 413530грн.50коп; № 2344 від 16.06.98р. на суму 317432грн.54коп.; № 1360 від 21.04.98р. на суму 112663,24дол.США та 616грн.30коп.;
- накази господарського суду Чернігівської області від 10.02.03р. № 5/225 на суму 354365грн.; від 03.03.03р. № 8/74 на суму 358270грн.54коп.; від 03.08.2000р. № 3/301 на суму 193249грн.50коп.; від 10.02.03р. № 5/226 на суму 270973грн.14коп.; від 03.03.03р. № 8/75 на суму 274561грн.70коп.
14 грудня 1998р. ухвалою голови Деснянського районного м.Чернігова з метою забезпечення виконання виконавчого провадження №2343 від 16.06.98р. та №2344 від 16.06.98р. накладено арешт на будівлю «Дитячий світ», що знаходиться за адресою: м.Чернігів, пр.Миру,30 та належав на той час ВАТ «Чернігівський торговий центр «Дружба». Ухвалою судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 06.04.99р. ухвала від 14.12.98р. залишена без змін.
29.12.98р. судовим виконавцем Деснянського районного суду складений акт опису майна, яким описано та накладено арешт на комплекс будівель «Дитячий світ»загальною площею 4683кв.м., в тому числі основна частина 4311,5кв.м., господарські будівлі 372кв.м. При складанні опису від 29.12.98р. даний об'єкт оцінений на суму 1326747грн. (т.1, а.с.24).
Стверджуючи, що саме внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця, яке полягало у неповідомленні державній нотаріальній конторі про накладення арешту на об'єкт нерухомості, боржник за виконавчим провадженням мав можливість відчужити належне йому нерухоме майно, в зв'язку з чим стало неможливим задовольнити вимоги стягувачів у зведеному виконавчому провадженні, в тому числі й вимоги позивача, а тому останній вважає, що йому заподіяно збитків у розмірі суми боргу ВАТ «ЧТЦ «Дружба»перед банком за всіма виконавчими документами, які знаходилися у зведеному виконавчому провадженні.
Позовна вимога ґрунтується на положеннях ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження», ст.11 Закону України «Про державну виконавчу служба»та ст.1174 Цивільного кодексу України, в редакціях, які діяли на момент виникнення спору, тобто 25.10.2004р.
Відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про виконавче провадження»збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню, в порядку передбаченому законом.
Згідно зі ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу»шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Отже, в межах даної справи розглядається спір, який виник між сторонами щодо відшкодування відповідачами шкоди, заподіяної внаслідок неправомірних дій посадової особи відповідача-1.
Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, в тому числі, внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту господарювання, які відносяться до позадоговірних зобов'язань.
В силу ст.11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є позадоговірними, які регулюються главою 82 Цивільного кодексу України.
Статтею 1166 Кодексу визначаються загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, відповідно до якої шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1174 передбачаються особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень. Відповідно до приписів даної статті така шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Але при цьому діють загальні правила обставин, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння майнової шкоди. Такими обставинами є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача шкоди.
Приймаючи до уваги спеціальну норму, викладену у ст.1174 Цивільного кодексу України щодо наявності чи відсутності вини, наявність вини заподіювача шкоди презумується.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Враховуючи, що у спорах про відшкодування шкоди обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на відповідача, то позивач повинен довести протиправність поведінки відповідачів, розмір заявленої до стягнення суми збитків, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та збитками (шкодою).
Позивач на підтвердження протиправності поведінки відповідача-1 посилається на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 21.08.02р. по справі № 2-3893/2002. Як встановлено вказаним рішенням, яке набрало законної сили з 29.01.03р., судовий виконавець при проведенні дій з приводу виконання ухвали судді Деснянського районного суду м.Чернігова від 14.12.98р. в порушенням вимог Інструкції про виконавче провадження, що діяла на момент складання акту опису майна, не повідомив нотаріальну контору про накладення арешту на об'єкт нерухомості, внаслідок чого будівля «Дитячий світ»була відчужена, в зв'язку з чим бездіяльність державного виконавця була визнана незаконною.
В силу ст.35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, а тому не доводиться знов в межах даної справи факт неправомірності бездіяльності державного виконавця.
Отже, факт наявності у діях відповідача-1 протиправності поведінки підтверджується матеріалами справи.
За загальними правилами під шкодою розуміється зменшення або втрата певного майнового блага, зокрема зменшення або втрата майна потерпілого, що тягне за собою виникнення майнової шкоди.
Встановлюючи на підставі ст.1192 Цивільного кодексу України спосіб відшкодування шкоди, позивач просить стягнути збитки у розмірі суми заборгованості відповідно до виконавчих документів, які знаходилися у провадженні відділу ДВС за відрахуванням сум, що надійшли в погашення заборгованості як від відділу ДВС, так і від боржника.
Як зазначає позивач у позовній заяві, ним від державної виконавчої служби за весь час здійснення виконавчого провадження отримано майно на суму 199420грн.93коп., грошові кошти в сумі 17125грн.80коп., які були направленні на часткове погашення заборгованості по виконавчому напису №1047 від 15.04.97р., а також 18986,16дол.США, які направлені на часткове погашення боргу по виконавчому напису №1360 від 21.04.98р. Після порушення провадження у даній справі від відповідача-1 надійшло банку 554грн.40коп., що підтверджується меморіальним ордером №0303 від 03.12. 04р. Отже, позивачем отримано виконання на загальну суму 217101грн.13коп. та 18986,16 дол.США.
Разом з тим, як вбачається із "акту звірки актів вилучень, проведених Деснянським районним судом на користь «Полікомбанку»від ВАТ торгового центру «Дружба»", складеного 22.10.1998р. (т.1, а.с.99-100), на погашення боргу по виконавчому напису №1047 було передано також майно по акту від 21.08.97р. на суму 22087грн. Представник банку з даним актом ознайомлений, про що свідчить його підпис на акті, будь-яких заперечень стосовно передачі майна по акту від 21.08.97р. ним не висловлено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем при визначенні суми збитків не враховано акт від 21.08.97р. по передачі майна на суму 22087грн.. При цьому позивачем не надано доказів, що майно за цим актом не реалізовано, або кошти від його реалізації не надходили.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт заподіяння шкоди саме у заявленому до стягнення розмірі.
Іншою необхідною умовою для покладення цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, який передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Тобто, протиправна поведінка особи лише тоді є причиною збитків, коли вона безпосередньо пов'язана із збитками.
В обгрунтування своїх вимог та наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою позивач стверджує, що саме внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця втрачена можливість реалізації будівлі магазину «Дитячий світ», інше майно у боржника відсутнє, в зв'язку з чим банк не отримав грошові кошти, стягнуті з боржника на підставі виконавчих написів та наказів господарського суду.
Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу»в редакції, яка діяла на момент виникнення спору, примусове виконання рішень, до яких також віднесені й виконавчі написи нотаріусів, здійснюють, в тому числі, державні виконавці відділів державної виконавчої служби районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі - державні виконавці).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження»(далі - Закон).
Відповідно до ст.1 Закону виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно зі ст.5 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент виникнення спору, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, для чого він здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Отже, при виконанні виконавчих документів державний виконавець повинен дотримуватися способу та порядку виконання, встановленого органом, що видав даний виконавчий документ.
Як встановлено судом вище, та не заперечується позивачем і відповідачем-1, станом на день подачі даного позову у зведеному виконавчому провадженні знаходилися на виконанні виконавчі написи нотаріусів №1047 від 15.04.97р., №2343 від 16.06.98р., № 2344 від 16.06.98р., №1360 від 21.04.98р. про стягнення з боржника - ВАТ «ЧТЦ «Дружба»- на користь банку за рахунок заставленого майна боргів на суму 978644грн.04коп. та 112663,24 долара США, а також накази господарського суду Чернігівської області: № 3/301 від 03.08.2000р., №5/225 від 10.02.03р., № 8/74 від 03.03.03р., № 5/226 від 10.02.03р., № 8/75 від 03.03.03р. про стягнення з цього ж боржника на користь банку заборгованості в сумі 1451419грн.88коп. саме за рахунок грошових коштів. Всього загальна сума за всіма виконавчими документами на користь позивача становила 2430063грн.92коп. та 112663,24 долара США.
Відповідно до п.5.3.2. Інструкції «Про проведення виконавчих дій», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. №74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999р. за №865/4158, в редакціях, що діяли під час знаходження виконавчих документів позивача на виконанні, при зверненні стягнення для задоволення вимог стягувача-заставодержателя на інше майно боржника, а не безпосередньо на заставлене майно, державний виконавець повинен отримати згоду заставодержателя-стягувача на задоволення його вимог за рахунок іншого майна боржника. Такі дії мають бути проведені державним виконавцем тільки в тому разі, якщо в рішенні суду або виконавчому написі нотаріуса не зазначено конкретно майно боржника, на яке має бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Аналіз виконавчих документів, які передані позивачем відповідачу-1 для примусового виконання, свідчить, що в жодному з них не встановлений такий спосіб виконання рішення, як звернення стягнення саме на будівлю магазину «Дитячий світ».
Суд звертає увагу, що ухвала Деснянського райсуда м.Чернігова від 14.12.98р. про накладення арешту на вищезазначену будівлю приймалася лише з метою забезпечення виконання двох виконавчих написів: №2343 від 16.06.98р. та №2344 від 16.06.98р. При цьому, за своїм змістом дана ухвала не є судовим рішенням про зміну встановленого нотаріусом способу виконання виконавчого напису, а стосувалася лише накладення арешту на будівлю, що належала боржнику.
В наказах господарського суду, які знаходилися на виконанні та які покладені в основу розрахунку збитків, зазначено про стягнення боргів за рахунок грошових коштів.
Суд приймає до уваги, що статтями 52, 64 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх редакціях, що діяли під час знаходження виконавчих документів про стягнення з ВАТ «ЧТЦ «Дружба»на користь позивача на виконанні у відділі ДВС, визначався порядок звернення стягнення на заставлене майно та звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи, відповідно до якого об'єкти нерухомості підлягали реалізації в останню, третю чергу, лише у разі відсутності у боржника іншого майна.
За таких обставин, реалізація будівлі магазину «Дитячий світ»могла бути проведена виконавчою службою лише у разі встановлення відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення для погашення вимог кредиторів.
Матеріалами справи підтверджується, та не заперечується позивачем і відповідачем-1, що майно, на яке звернуто стягнення за всіма виконавчими написами, було частково передано виконавчою службою позивачу в рахунок погашення боргу, частково реалізовано виконавчою службою, а кошти перераховані позивачу.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують факт відсутності іншого заставленого майна, на яке було звернуто стягнення, та факт відсутності у боржника грошових коштів. Такими доказами, відповідно до приписів Інструкції про проведення виконавчих дій, є акти про відсутність майна. А відтак, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджується можливість стягнення заборгованості на користь позивача виключно за рахунок реалізації будівлі магазину «Дитячий світ».
Крім того, суд приймає до уваги, що ст.44 Закону України «Про виконавче провадження» в редакціях, які діяли під час знаходження виконавчих документів у зведеному виконавчому провадженні, визначалася черговість задоволення вимог стягувачів. Відповідач-1 стверджує, що вимоги позивача по всіх виконавчих документах відносилися до останньої -четвертої, а з 28.11.2002р.(моменту зміни редакції ст.44 Закону) - до п'ятої черги задоволення. Аналіз наданих позивачем копій виконавчих документів, які перебували на виконанні у зведеному виконавчому провадженні, свідчить, що вимоги позивача по них підлягали задоволенню в останню (четверту/п'яту) чергу, крім забезпечених заставою вимог, які підлягали задоволенню за рахунок вартості заставленого майна. Позивачем не надано доказів, на підставі яких суд може прийти до беззаперечного висновку, що всі вимоги позивача підлягали задоволенню в першу чергу.
Як передбачається ст.44 Закону України «Про виконавче провадження»вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недостатності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі.
Із наданої до матеріалів справи відповідачем-1 довідки від 29.11.2004р. вбачається, що у зведеному виконавчому провадженні станом на момент звернення позивача з даним позовом знаходилося на виконанні 363 виконавчих документа на загальну суму 4530025грн.46коп., 93677,08дол.США та 411766,67швейцарських марок. Із них, загальна сума виконавчих документів про стягнення заробітної плати, податків і зборів до бюджету, інших вимог, віднесених до першої, а після 28.11.2002р. - другої черги, становила 509096грн.40коп., загальна сума вимог четвертої (п'ятої) черги задоволення становила 4020929грн.06коп, 93677,08дол.США та 411766,67швейцарських марок.
Як вбачається із звіту №С-175 про проведення експертної оцінки комплексу будівель «Дитячий світ»(т.2, а.с.86-88) вартість даного об'єкту станом на 31.05.2002р. становить 2228258грн.40коп.
Твердження позивача про реальну вартість даного об'єкту нерухомості станом на момент виникнення спору по даній справі (жовтень 2004р.) не менше 11684165грн. (т.2, а.с.74) судом до уваги не приймається, оскільки ґрунтується виключно на припущеннях та на даних агентств нерухомості м.Чернігова, опублікованих в місцевих засобах масової інформації (т.2,а.с.110). Будь-яких належних та допустимих доказів щодо визначення в установленому законодавством порядку вартості будівлі магазину після 31.05.2002р. позивач суду не надав.
Отже, позивач не довів належними засобами доказування можливість отримати повне задоволення всіх своїх вимог по виконавчих документах, які знаходилися на виконанні у зведеному виконавчому провадженні, відкритого щодо боржника ВАТ «ЧТЦ «Дружба», виключно за рахунок реалізації будівлі магазину «Дитячий світ».
Відтак, відсутні підстави для ствердження, що у разі належного повідомлення державним виконавцем нотаріальної контори про накладення арешту на будівлю магазину «Дитячий світ», позивач в повному обсязі отримав би всі стягнуті на його користь як за виконавчими написами, так і за наказами господарського суду, суми заборгованості.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджується наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою посадової особи відповідача-1, яка полягала у неповідомленні нотаріальної контори про накладення арешту на об'єкт нерухомості, та можливою шкодою, яка заподіяна позивачу у вигляді не отриманих сум, стягнутих з боржника на підставі виконавчих написів та наказів господарського суду.
Оскільки наявність однієї із складових цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди не доведено матеріалами справи, у суду відсутні підстави для покладення такої відповідальності на відповідача-1.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення шкоди задоволенню не підлягають.
Як зазначено позивачем у заяві про уточнення позовних вимог від 12.04.12р., його вимоги полягають у стягненні заявленої суми шкоди з Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області за рахунок коштів державного бюджету на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця.
Такі вимоги також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Частиною 2 статті 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з підпунктом 2 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до приписів ст. 43 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України, а після внесення змін до цього кодексу згідно Закону України від 07.07.2011р. (набрав чинності 07.08.2011р.) Державна казначейська служба України, а також відповідно до Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2011р. №1280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2011р. за № за №1236/19974, Головне управління Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відповідно до покладених на нього завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Матеріалами справи не підтверджується наявність між позивачем та відповідачем-2 правових відносин в частині заподіяння позивачу шкоди. А відтак, суд приходить до висновку, що відповідач-2 не може відповідати за заподіяну позивачу шкоду.
Отже, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають в повному обсязі.
В силу ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», Бюджетним кодексом України, ст.ст.1166,1174 Цивільного кодексу України, ст.ст.22,33,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Повне рішення підписано 23 квітня 2012р.
Суддя Т.Г.Оленич