04.05.12 Справа № 5021/589/12.
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Суми
до відповідача Виконавчий комітет Сумської міської ради, м. Суми
третя особа ОСОБА_3, м. Суми
про визнання права власності на нерухоме майно
суддя Заєць С. В.
секретар судового засідання Гордієнко Ж. М.
представники:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
від третьої особи не з'явився
Суть спору: позивач просить визнати за ним право приватної власності на нежитлове приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 в м. Суми, загальною площею 95,2 кв. м, яке переплановане та переобладнане у відповідності з державними будівельними нормами і правилами (колишня квартира АДРЕСА_1)
Представник позивача через канцелярію господарського суду подав засвідчену копію експертного висновку будівельно-технічного дослідження, а також просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про місце, день і час судового розгляду повідомлений належним чином.
Третя особа проти задоволення позову не заперечує і просить розглянути справу без його участі.
У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази по справі в їх сукупності, суд встановив:
20 жовтня 2011 року між позивачем - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 і третьою особою - ОСОБА_3 був укладений договір позики (а. с. 12, 13) згідно якого позикодавець (позивач) надав позичальнику (третій особі) безвідсоткову позику в сумі 200 000,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути отриману суму в строк до 30 жовтня 2011 року.
Факт отримання позики у вказаній сумі підтверджується розпискою третьої особи (а. с. 14).
У відповідності до пункту 3.4 договору позики, при невиконанні позичальником зобов'язань щодо повернення позики, позичальник зобов'язується передати позикодавцю у власність належне позичальнику нерухоме майно, а саме квартиру, що використовується як офіс та розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Також, при складанні договору позики та розписки, третя особа передала позивачу оригінали всіх документів на нерухоме майно, а саме договір купівлі-продажу квартири від 30.06.2011р. № 1294, Витяг з Державного реєстру правочинів від 30.06.2011р. № 10070339, Витяг про державну реєстрацію прав, реєстраційне посвідчення від 13.07.2011р. і технічний паспорт на нерухоме майно, виготовлений станом на 23.05.2011р. Комунальним підприємством „Сумське міське бюро технічної інвентаризації" (а. с. 19 - 25).
Як зазначає позивач, після настання терміну повернення коштів він неодноразово звертався до третьої особи з усними вимогами про повернення коштів, які вона обіцяла найближчим часом повернути. Оскільки третя особа тривалий час своїх зобов'язань щодо повернення отриманих у борг коштів не виконувала, позивач звернувся до неї з письмовою вимогою про повернення коштів (а. с. 17). На цю письмову вимогу третя особа надала відповідь про те, що не може повернути отримані в борг кошти, та запропонувала оформити передачу позивачу вказаної квартири, а також повідомила про відсутність у неї необхідний коштів та можливості для підготовки всіх документів, необхідних для оформлення такої передачі (а. с. 18).
У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 328 зазначеного Кодексу встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України, вимог Закону України „Про державну реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" і Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002р. № 7/5 та зареєстрованим в Мінюсті 18.02.2002р. за № 157/6445, з наступними змінами і доповненнями, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Як зазначає позивач, при формальному бажанні третьої особи передати йому вказану квартиру у власність у зв'язку з неповерненням боргу, але не здійсненням нею ніяких активних дій щодо оформлення такої передачі, отриманні необхідних документів і т. ін., позбавляє позивача можливості оформити право власності на зазначене нерухоме майно.
Крім того, у технічному паспорті на квартиру, виготовленому Комунальним підприємством „Сумське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 27.03.2012р. (а. с. 26, 27) мається примітка про самочинне її переобладнання та зміну функціонального призначення під нежитлове приміщення з улаштуванням окремого входу, що також робить неможливим оформлення права власності за позивачем.
У відповідності до висновку № 4 ( а. с. 35 - 41) експертного будівельно-технічного дослідження складеного 16.04.2012р. ОСОБА_4, який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення будівельно-технічних експертиз за спеціальністю дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповдних документів - переобладнане нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 відповідає державним будівельним нормам. Основні будівельні конструкції об'єкту деформацій не мають, знаходяться в доброму технічному стані, відповідають умовам міцності та стійкості, будівельні роботи пов'язані з облаштуванням окремого входу негативно не вплинули на стан основних будівельних конструкцій житлового будинку та придатні для подальшої експлуатації за призначенням.
Зважаючи на вищевикладені обставини, слід зазначити, що за приписами статті 124 Конституції України, юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. В силу положень цивільного законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які правовідносини, включаючи ті підстави, виникнення, зміна та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу загально-дозвільного принципу регулювання приватно-правових відносин породжують правові наслідки. Конституція України у статті 55 гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Конституції України). Тобто будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист.
Переліком правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, який є додатком до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно встановлено, що правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, зокрема, є рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.
Згідно ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Відповідний спосіб захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання також міститься у статті 20 Господарського кодексу України. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.
Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правопідтверджувальні документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Отже, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, повністю підтверджуються матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі, тому керуючись ст. ст. 32, 33, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ід. номер НОМЕР_1) право приватної власності на нежитлове приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 в м. Суми, загальною площею 95,2 кв. м, яке переплановане та переобладнане у відповідності з державними будівельними нормами і правилами (колишня квартира АДРЕСА_1).
СУДДЯ С. В. ЗАЄЦЬ
Повне рішення складене 07.05.2012р.