"23" квітня 2012 р.Справа № 5017/286/2012
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія"
про поновлення дії договору оренди нежитлового приміщення
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 -за довіреністю № 2896 від 17.09.2011 року;
від відповідача: ОСОБА_3 -за довіреністю б/н від 24.01.2012 року.
У судових засіданнях оголошувались перерви в порядку ст. 77 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Надія", в якій просить суд поновити дію договору оренди нежитлового приміщення №1-2009А від 15.07.2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Надія" та ФОП ОСОБА_1, на новий строк до 15.06.2012р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 15.07.2009р. між сторонами був укладений договір оренди нежитлового приміщення №1-2009А, згідно умов якого орендодавець (ТОВ "Надія") зобов'язується надати орендарю (ФОП ОСОБА_1) у строкове користування приміщення та обладнання малярно-рихтувального комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за плату.
Відповідно до п.5.1 договору оренди нежилого приміщення №1-2009А від 15.07.2009р. він вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2010р.
08.09.2010р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору, якою змінились положення договору оренди щодо об'єкта оренди -в оренду передавалося 50% виробничих приміщень і обладнання малярно-рихтовочного комплексу.
Крім того, 04.01.2011р. між сторонами було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1, згідно умов якого відповідач передав у строкове платне користування позивачу 50% малярно-рихтовочного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Проте, позивач вважає додаткову угоду №1 до договору оренди нежилого приміщення №1-2009А від 8.09.2010р. та договір оренди нежилого приміщення № 1 від 04.01.2011р. неукладеними, оскільки сторонами не було визначено предмет договору (індивідуалізовано орендоване майно), у зв'язку з чим, правовідносини сторін щодо використання приміщення малярно-рихтовочного комплексу, за думкою позивача, регулюються саме договором оренди нежилого приміщення № 1-2009А від 15.07.2009 року.
Оскільки після закінчення строку дії вказаного договору приміщення малярно-рихтувального комплексу відповідачу не передавалося, і позивач продовжував користуватися вказаним майном за відсутності заперечень відповідача як до закінчення дії договору оренди нежилого приміщення №1-2009А від 15.07.2009р., так протягом січня 2011р., позивач вважає, що дію договору оренди нежилого приміщення №1-2009А від 15.07.2009р., відповідно до ст.764 Цивільного кодексу України, було продовжено на новий строк - до 15 червня 2012 року.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.02.2012 року порушено провадження у справі №5017/286/2012 із призначенням її до розгляду у судовому засіданні.
Крім того, 02.02.2012р. до господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 02.02.2012р. заяву про забезпечення позову задоволено, заборонено ТОВ "Надія" вчиняти дії щодо передання за будь якими правочинами малярно-рихтувального комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у володіння та користування іншим особам до вирішення спору по суті; заборонено ТОВ "Надія" та будь-яким іншим особам вчиняти дії, які перешкоджатимуть здійсненню Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 господарської діяльності у приміщення малярно-рихтувального комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, до вирішення спору по суті.
19.03.2012р. розпорядженням голови господарського суду Одеської області, у зв'язку з перебуванням судді Щавинської Ю.М. у відрядженні, справу №5017/286/2012 було передано на розгляд судді господарського суду Демешина О.А.
У зв'язку із закінченням терміну перебування судді Щавинської Ю.М. у відрядженні, розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 26.03.2012р. вищезазначена справа передана на розгляд судді господарського суду Одеської області Щавинської Ю.М.
23.04.2012р. у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.04.2012р. просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.50-51).
В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилався на те, що договір від 15.07.2009р. припинився за закінченням строку 31.12.2010р., натомість, сторонами було укладено новий договір від 4.01.2011р. і при попередньому зверненні до суду з позовом про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні майном (справа №3/17-4006-2011) позивач повністю визнавав факт укладення договору від 4.01.2011р. та посилався на його наявність.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних і фізичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності із ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як встановлено судом, нежитлові будівлі спеціалізованої станції технічного обслуговування легкових автомобілів на чотири пости, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 43/12 та вул. Дальницька, буд. 43/13, належать на праві власності ТОВ „Надія" на підставі договору купівлі-продажу № 1046 від 19.09.2006р., про що зазначено у витягу № 11951404 від 26.09.2006р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.68).
15.07.2009р. між сторонами був укладений договір оренди нежитлового приміщення №1-2009А, згідно умов якого орендодавець (ТОВ "Надія") зобов'язується надати орендарю (ФОП ОСОБА_1) у строкове користування приміщення та обладнання малярно-рихтувального комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за плату (т.1 а.с.10-12).
Згідно до п.1.3 договору повний перелік обладнання міститься у додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Місячна орендна плата згідно до п.3.1 договору складає 27 000 грн., що є еквівалентом 3500 дол.США.
Відповідно до п.5.1 договору оренди нежилого приміщення №1-2009А від 15.07.2009р. він вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2010р.
08.09.2010р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору, якою змінились положення договору оренди щодо об'єкта оренди -в оренду передавалося 50% виробничих приміщень і обладнання малярно-рихтовочного комплексу, а також змінювалися умови щодо розміру орендної плати (39950 грн. (5000 дол.США) (т.1 а.с.13).
Крім того, 04.01.2011р. між сторонами було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1, згідно умов якого відповідач зобов'язується передати у строкове платне користування позивачу 50% приміщення та обладнання малярно-рихтовочного комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, за плату, яка, згідно до п.3.1 договору, становить 40 000 грн. (еквівалент 5000 дол.США) (т.1 а.с.14-16).
Пунктом 1.3 договору встановлено, що перелік обладнання частини комплексу міститься у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно п. 2.2.2 договору Орендар зобов'язався прийняти частину комплексу від Орендодавця по Акту приймання-передачі, підписаному уповноваженим представником Орендодавця.
Частиною 5 договору встановлено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011р. Сторони вправі достроково розірвати даний договір за узгодженням між ними, а також у випадку серйозних порушень однією зі сторін договірних зобов'язань та законодавства України.
Згідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як встановлено судом, укладені між сторонами додаткова угода №1 від 08.09.2010р. та договір від 4.01.2011р. №1 був підписаний у належній формі повноважними представниками сторін та виконувався сторонами.
Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Так, як вбачається з постанови Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2011р. по справі №3/17-4006-2011, що має преюдиціальний характер, 05.10.2011р. ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив зобов'язати ТОВ „Надія" не чинити йому перешкод у користуванні протягом дії договору №1 оренди нежилого приміщення від 04.01.2011р. предметом оренди -50% малярно-рихтовочного комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що вказане у договорі майно було фактично передано йому у користування і використовується відповідно до його призначення для здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з технічного обслуговування та ремонту автомобілів. Однак, як зазначив позивач, починаючи з лютого 2011 року, ТОВ „Надія" систематично перешкоджає використанню позивачем майна за договором, а саме: намагається виселити позивача з переданого в оренду приміщення, вимагає сплати грошових сум, що не обумовлені договором, намагається передати частину нежилого приміщення, яка передана в оренду позивачу, в користування іншим особам тощо.
Таким чином, суд доходить висновку, що сторонами було узгоджено усі істотні умови, а договір виконувався сторонами, зокрема, в частині сплати орендної плати у розмірі, передбаченому саме договором від 4.01.2011р.
Посилання позивача на неузгодженість істотної умови -предмету договору судом до уваги не приймаються, оскільки, як було встановлено постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2011р. по справі №3/17-4006-2011, додатки до договору (перелік переданого майна) не були підписані саме з вини позивача ФОП ОСОБА_1
Таким чином, правовідносини сторін були востаннє врегульовані саме договором №1 від 4.01.2011р., строк дії якого, як встановлено вищезгаданою постановою ОАГС, закінчився.
Суд також зазначає, що розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ст.22 ГПК України виключне право на зазначення предмету позову та підстав його заявлення належить позивачу. При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Разом з тим, такий спосіб захисту як поновлення судом дії договору двох суб'єктів господарювання не передбачено ані Цивільним, ані Господарським, ані Господарським процесуальним кодексом України.
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням судових витрат на позивача, а заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 2.02.2012р., підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові відмовити.
2. Заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 2.02.2012р. у вигляді заборони ТОВ "Надія" вчиняти дії щодо передання за будь якими правочинами малярно-рихтувального комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у володіння та користування іншим особам до вирішення спору по суті; та заборони ТОВ "Надія" та будь-яким іншим особам вчиняти дії, які перешкоджатимуть здійсненню Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 господарської діяльності у приміщення малярно-рихтувального комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, скасувати.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 28.04.2012р.
Суддя Щавинська Ю.М.