24.04.12
Господарський суд Чернігівської області
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166
24 квітня 2012 року справа №5028/6/15/2012
За позовом: заступника військового прокурора Київського гарнізону, вул. К. Каменєва, 8-А, м.Київ, 01014, в інтересах держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство оборони України,
в особі: концерну "Техвоєнсервіс", юридична адреса: проспект. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; поштова адреса: вул. Дегтярівська, 13/24, м. Київ, 04119,
до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,
про стягнення 6 598,91 грн.
Суддя Блохіна Ж.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність №3 від 01.01.2012 року,
від відповідача: не з'явився,
прокурор: не з'явився.
Заступником військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство оборони України в особі концерну "Техвоєнсервіс", подано позов до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 6598,91 грн., в тому числі: 5441,73 грн. основного боргу, 322,32 грн. штрафу, 759 грн. пені та 75,86 грн. інфляційних втрат.
Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги і просить їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Прокурор в судове засідання не з'явився, заяв та клопотань не надіслав; про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідач вдруге в судове засідання не з'явився, заяв та клопотань не надіслав. Отже, відповідач не скористався своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, правом на приймання участі у господарських засіданнях, на подання відзиву на позов, заяв, клопотань, на подачу доказів та іншими правами.
На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд
Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги для чинності правочину а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч.1, 2 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
19.10.2009р. між концерном „Техвоєнсервіс" (позивач, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( відповідач, орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 225/к/241-09-9Д ( далі -договір оренди).
Відповідно до пункту 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально-визначене майно - переносний павільйон, інвентарний номер 09-800-85 ( далі -майно), площею 18 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул.. Дегтярівська, 13/24, що перебуває на балансі Концерну „Техвоєнсервіс", вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку і становить за незалежною оцінкою 41177 грн. без ПДВ.
Майно передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності ( п.1.2 договору оренди).
У п.2.1 договору оренди сторони встановили, що орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами цього договору та акту приймання - передачі майна.
Також у п.п.3.1, 3.3 договору оренди сторони встановили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 та за результатами засідання конкурсної комісії відповідно до Протоколу №2 від 05.10.2009 року та становить за перший місяць оренди 1250 грн. без урахування ПДВ, разом з ПДВ 1500 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно п.3.6 договору оренди орендна плата перераховується в повному обсязі орендодавцю щомісяця не пізніше 15-го числа місяця, що йде за звітним.
Також відповідач зобов'язався щомісяця, до 10 числа, що йде за звітним, відшкодовувати витрати за використану електроенергію згідно показників електролічильників.
Згідно п. 10.1 договору оренди він укладений сторонами строком на 2 роки 11 місяців.
За актом приймання - передачі від 19.10.2009р. орендодавець передав, а орендар прийняв в користування переносний павільйон, інвентарний номер 09-800-85, загальною площею 18 кв.м.
На виконання умов договору оренди позивачем виставлялись відповідачу рахунки-фактури на оплату останнім орендної плати та використаної електроенергії, а саме:
- рахунок-фактура №К-00000253 від 28.03.2011р. на суму 1738,00 грн. ( оренда за квітень 2011р., частково оплачена на суму 28,90 грн.);
- рахунок-фактура №К-00000459 від 28.05.2011р. на суму 1774,68 грн. ( оренда за червень 2011р.);
- рахунок-фактура №К-00000575 від 28.07.2011р. на суму 1092,12 грн. ( оренда за серпень 2011р.);
- рахунок-фактура №К-00000253 від 31.01.2011р. на суму 764,02 грн. ( електроенергія за лютий 2011р.);
- рахунок-фактура №К-00000450 від 28.05.2011р. на суму 101,81 грн. ( електроенергія за червень 2011р.), а всього на суму 5470,63 грн., з яких відповідач виконав свої зобов'язання по оплаті лише частково в сумі 28,90 грн. (орендна плата за квітень 2011р.).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив умови договору щодо зобов'язання сплачувати у встановлені договором строки орендну плату та відшкодовувати витрати за використану електроенергію, в зв'язку з чим не виконав свого грошового зобов'язання на суму 5441,73 грн., яка заявлена позивачем до стягнення.
Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України:
"Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином."
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач порушив умови договору в частині строків сплати орендної плати та відшкодування витрат за використану електроенергію, встановлені пунктами 3.6 та 5.4 договору оренди.
Належними і допустимими доказами, вказаними вище, підтверджується, що борг відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати та відшкодуванню витрат за використану електроенергію за лютий, квітень, червень та серпень 2011 року становить 5441,73 грн.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 5441,73 грн. боргу по орендній платі та боргу по відшкодуванню витрат за використану електроенергію заявлені позивачем відповідно до фактичних обставин та чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.
У пункті 3.7 договору оренди сторони встановили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі 0,1 відсотка від вартості послуг за кожен прострочений день, включаючи день оплати.
На підставі п. 3.7 договору оренди позивачем нарахована та пред'явлена до стягнення пеня в сумі 759,00 грн. за прострочку виконання грошового зобов'язання по сплаті орендної плати.
В судовому засіданні 24.04 2012р. позивачем наданий уточнюючий розрахунок пені, який складений відповідно до п.3.7 договору оренди та з врахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно якого стягненню підлягає пеня за прострочку виконання грошового зобов'язання по сплаті орендної плати у квітні, червні та серпні місяцях 2011 року в сумі 349,76 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані та пред'явлені до стягнення з відповідача за прострочення виконання вищевикладеного грошового зобов'язання за договором оренди інфляційні втрати в сумі 76,86 грн., розрахунок яких наведений у додатку №3 до позовної заяви та уточнюючому розрахунку.
Згідно п. 3.8 договору оренди у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж один місяць, орендар також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.
На підставі п. 3.8 договору оренди позивачем нарахований та заявлений до стягнення штраф в сумі 322,32 грн., розрахунок якого наведений у додатку №1 до позовної заяви.
Для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році").
Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про те, що позивач правомірно здійснив нарахування пені та інфляційних втрат.
Натомість, що стосується стягнення з відповідача штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, слід зазначити наступне.
Так, ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Під неустойкою (штрафом, пенею) розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Кваліфікуючими ознаками штрафу є можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: а) невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пеня ж, як різновид неустойки, характеризується наступними ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер -нарахування пені за кожний день прострочення. Отже, штраф і пеня є різновидом неустойки.
Перелічені ознаки штрафу та пені законодавець визначив імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх змінювати.
Відповідно до ч. 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Так, за приписами статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього ж Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відтак, за прострочення платежу може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки національного банку України.
Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
У свою чергу пунктом 3.7 договору сторони вже передбачили нарахування пені.
Одночасне стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від несплаченої суми за кожний день прострочення, і штрафу за неналежне виконання умов даного договору у розмірі 7%, що становить 322,32 грн., буде порушенням норм Господарського кодексу України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання орендарем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Вказана правова позиція підтверджується і постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2011 року у справі №5023/2454/11, а також постановами Верховного Суду України від 07.11.2011 року та Вищого господарського суду України від 21.12.2011 року у справі №5002-2/5109-2010.
Враховуючи вищезазначене, вимога про стягнення з відповідача 322,32грн. штрафу задоволенню не підлягає.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача повністю.
Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, інформація про розрахунковий рахунок відсутня) на користь Концерну „Техвоєнсервіс" (юридична адреса: проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, поштова адреса: вул.. Дегтярівська, 13/24, м. Київ, 04119, р/р 26006331889700 в АТ „Укрсиббанк" м. Київ, МФО 351005, ідентифікаційний код 33689867) 5441,73 грн. боргу, 349,76 грн. пені, 75,86 грн. інфляційних втрат.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, інформація про розрахунковий рахунок відсутня) до державного бюджету ( отримувач: УДКСУ у м. Чернігові Державний бюджет, код ЄДРПОУ 38054398, банк отримувача: ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, код бюджетної класифікації доходів 22030001) 1609,50 грн. судового збору.
4. Відмовити в решті позову.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Ж.В. Блохіна