79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.03.12 Справа № 5015/137/12
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трускавецьінвест", м. Трускавець
до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Борислав
про стягнення 98681 грн. 28 коп.
Суддя Мазовіта А.Б.
при секретарі Волошин О.Я.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2, представник (довіреність №584 від 11.04.2011 р.);
Від відповідача: ОСОБА_3, представник (довіреність від 14.04.2011 р.)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трускавецьінвест", м. Трускавець звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Борислав про стягнення 98681 грн. 28 коп.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 25.02.2011 р. призначив розгляд справи на 29.03.2011 р.
Рішенням господарського суду Львівської області від 15.04.2011 р. у справі №5015/1026/11 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трускавецьінвест" задоволено повністю, стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1 80000 грн. 00 коп. боргу, 186814 грн. 28 коп. пені, а також судові витрати. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р. у справі №5015/1026/11 рішення господарського суду Львівської області від 15.04.2011 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2011 р. рішення господарського суду Львівської області від 15.04.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р. у справі №5015/1026/11 скасовано, справу направлено до господарського суду Львівської області на новий розгляд.
Справі присвоєно номер 5015/137/12, ухвалою суду від 18.01.2012 р. судове засідання призначено на 08.02.2012 р. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду.
Представник позивача в судових засіданнях позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем 22.11.2010 р. було укладено договір про надання послуг, на виконання умов якого відповідачу було перераховано 80000 грн. 00 коп. Однак, відповідач свої зобов'язання згідно умов договору не виконав -станом на дату звернення до суду послуги не було надано, сплачену суму грошових коштів не повернуто. У зв'язку з цим, позивач просив стягнути з відповідача 80000 грн. 00 коп. сплачених за послуги, які не було надано, 18681 грн. 28 коп. пені, а також покласти на відповідача судові витрати.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що відповідач своєчасно, якісно та в повному обсязі виконав усі свої зобов'язання згідно умов договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р., а відтак не порушував як вимог договору, так і вимог ст.ст. 526, 530, 610 ЦК України, ст. 193 ГК України. Таким чином позовні вимоги щодо стягнення 98681 грн. 28 коп. є безпідставними, а тому в задоволенні слід відмовити.
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В судовому засіданні 06.03.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2012 р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
22 листопада 2010 р. між ТзОВ "Трускавецьінвест" (замовник) та ПП ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір про надання послуг №1К-70С/1110.
За цим договором виконавець (відповідач) зобов'язувався за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: пошиття штор для номерів; пошиття постілі; виготовлення подушок та одіял, а замовник (позивач) зобов'язувався оплачувати надані послуги.
Згідно п. 1.2. договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. детальна інформація щодо послуг, які надаються за даним договором міститься у окремих додатках до даного договору.
Відповідно до додатку №1 до договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. відповідач зобов'язувався надати послуги з пошиття штор в загальній кількості 78 шт. на загальну суму 58528 грн. 00 коп. в термін до 15 грудня 2010 р.
Згідно додатку №2 до договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. відповідач зобов'язувався надати послуги з пошиття штор в загальній кількості 30 шт. на загальну суму 58230 грн. 00 коп. в термін до 15 грудня 2010 р.
24 листопада 2010 р. позивачем на виконання умов договору перераховано відповідачу кошти в розмірі 80000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №4111 від 24.11.2010 р.
Пунктом 6.1. договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. встановлено, що 31 грудня 2010 р. даний договір припинив дію. Відповідно до п. 6.2. договору закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що відповідач не виконав умови договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р., а відтак вимагає повернення 80000 грн. 00 коп. авансу, а також сплатити 18681 грн. 28 коп. пені.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 5 ст. 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно із п.п. 1.1., 1.2. договору, виконавець зобов'язувався за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати за плату наступні послуги: 1) пошиття штор для номерів; 2) пошиття постілі; 3) виготовлення подушок та одіял. Детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим договором, міститься у окремих додатках до цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. за замовленням відповідача на підставі рахунків №1801 від 24.11.2010 р., №1801/1 від та від 27.11.2010 р. підприємець ОСОБА_4 та на підставі рахунку-фактури №489 від 01.12.2010 р. підприємець ОСОБА_5 поставили відповідачу усі необхідні матеріали для виготовлення штор.
В подальшому, між відповідачем та підприємцем ОСОБА_6 було укладено договір №25А від 23.11.2010 р. на виконання робіт, згідно умов якого підпримець ОСОБА_6 зобов'язалась в строк до 13.12.2010 р. виконати весь обсяг робіт, передбачених договором за №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 13.12.2010 р. підприємець ОСОБА_6 фактично виготовила та передала відповідачу штори та фіранки.
На виконання п.п. 2.1., 3.2. договору, відповідач письмово листом від 13.12.2010 р. (поштова квитанція від 13.12.2010 р. про надіслання долучена до матеріалів справи) повідомив ТзОВ "Трускавецьінвест" про виконання послуг щодо пошиття штор та направлення представника для оформлення акту приймання-передачі наданих послуг. Однак, відповідачем даний лист залишено без розгляду та задоволення.
Незважаючи на відсутність документального оформлення факту передачі результатів послуг згідно умов договору, впродовж 2011 року відповідач передав, а позивач прийняв виготовлену продукцію, що підтверджується накладними, які підписані сторонами та скріплені печатками. Зокрема, згідно накладної №265 від 03.03.2011 р. було передано продукцію на суму 56331 грн. 00 коп., згідно накладної №267 від 15.03.2011 р. - на суму 7534 грн. 90 грн., згідно накладної №270 від 25.03.2011 р. - на суму 6263 грн. 00 коп., згідно накладної №271 від 26.03.2011 р. - на суму 1002 грн. 00 коп., згідно накладної №272а від 26.03.2011 р. - на суму 22631 грн. 00 коп., згідно накладної №274 від 10.05.2011 р. - на суму 4960 грн. 00 коп., згідно накладної №280а від 30.05.2011 р. - на суму 1503 грн. 00 коп., згідно накладної №280б на суму 4064 грн. 50 коп., згідно накладної №281 від 08.06.2011 р. - на суму 7936 грн. 00 коп., згідно накладної №291 від 15.08.2011 р. на суму 13587 грн. 00 коп., згідно накладної №292 від 15.08.2011 р. - на суму 1984 грн. 00 коп., згідно накладної №295 від 24.10.2011 р. - на суму 3882 грн. 00 коп., згідно накладної №294 від 02.09.2011 р. на суму 2832 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 134510 грн. 40 коп.
Позивачем вищевказана продукція була прийнята від відповідача без жодних зауважень щодо кількості та якості.
Слід також зазначити, що згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення
Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
З наведеного випливає, що відповідач виконав свої зобов'язання згідно договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. Посилання представника позивача на ту обставину, що відповідачем не було надано послуги з монтажу штор, не беруться судом до уваги, оскільки умовами договору не передбачено обов'язку відповідача щодо монтажу штор.
Таким чином, у позивача відсутні правові підстави вимагати повернення 80000 грн. 00 коп., сплачених як аванс по договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р.
Враховуючи відсутність підстав для повернення коштів в розмірі 80000 грн. 00 коп., відсутні і правові підстави щодо нарахування пені в розмірі 18681 грн. 28 коп.
Згідно ч.1 ст.180 ГПК України, ст.ст. 213, 628 ЦК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Зміст правочину може бути витлумачений сторонами або судом.
Як вбачається з договору №ГК-70С/1110 про надання послуг від 22.11.2010 р. з додатками №1, №2 до нього, по своїй правовій природі є змішаним, а саме містить елементи договору підряду та договору поставки. Зазначений договір хоча і названий, як договір надання послуг, але будь-яких правових ознак цього договору не містить.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, предметом договору про надання послуг являється послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (послуги адвоката, нотаріуса, аудитора і т.п.). Лише в такому випадку згідно ч. 1 ст. 902 ЦК України виконавець зобов'язаний надавати послугу особисто.
В той самий час, договір №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. з додатками №№1, 2 до нього в більшості є договором підряду з окремими елементами договору поставки, оскільки відповідач, як підрядник, зобов'язувався на свій ризик та з власних матеріалів виконати за завданням замовника -ТзОВ "Трускавецьінвест" певну роботу: пошити штори, покривала для стандартних готельних номерів та готельних номерів класу пів люкс (п. 1.1. договору, п. 1 додатку №1, п. 13 додатку №2), після чого передати у встановлений строк виготовлену продукцію у власність ТзОВ "Трускавецьінвест"; для використання її у цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, тобто поставити її ТзОВ "Трускавецьінвест", яке на підставі п. 2.3. зазначеного договору, п. 10 додатку №1, п. 22 додатку №2 зобов'язано згідно акту виконаних робіт, а на підставі п.3.2. цього ж договору - згідно акту приймання-передачі, прийняти результати наданих послуг, тобто фактично готову продукцію, і оплатити її.
Згідно ч. 1 ст. 838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Таким чином, відповідач, оскільки інше не було встановлено договором, мав повне право залучити до виконання договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р. третіх осіб. Як зазначалося вище, позивач прийняв від відповідача продукцію без зауважень, а тому участь у виготовленні продукції третіх осіб жодним чином не вплинула на результат наданих послуг щодо пошиття штор.
Слід також зазначити, що до матеріалів справи долучено підписаний сторонами та завірений печатками акт звірки взаєморозрахунків станом за період з січня 2010 р. по травень 2011 р. згідно договору №1К-70С/1110 від 22.11.2010 р., №1к-78ПС/1110, №1к-79С/1110 (а.с. 73, т. 1), в якому відображено факти поставки продукції відповідачем позивачу, факт часткової оплати позивачем та визнано останнім заборгованість в розмірі 79956 грн. 60 коп.
Як зазначено у листі Міністерства фінансів України від 18.09.2007 р. №31-34000-10-10/18896 відповідно до статті 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан та оцінка. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419 "Про затвердження Порядку подання фінансової звітності" інвентаризація активів та зобов'язань підприємства обов'язково проводиться перед складанням річної фінансової звітності.
Порядок проведення інвентаризації розрахунків, у тому числі дебіторської заборгованості, визначено підпунктом 11.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. №69. При інвентаризації розрахунків підприємство-кредитор має надсилати (передавати) дебіторам скріплені підписом і печаткою виписки з регістрів аналітичного обліку у формі акта звіряння розрахунків, в яких зазначається номер договору, дата і сума перерахування коштів, тощо. Дебітор повинен протягом десяти днів з дня отримання виписок повернути підписаний акт з підтвердженням заборгованості або з обґрунтованими запереченнями. В окремих випадках, коли до кінця звітного року розбіжності залишилися неврегульованими, допускається відображення розрахунків з дебіторами і кредиторами кожною з сторін у своєму балансі в сумах, що випливають із записів у бухгалтерському обліку. Якщо дебітор і кредитор не узгодять розбіжності, то зацікавлена сторона зобов'язана передати матеріали про такі розбіжності для прийняття рішення до господарського суду.
На підставі Акта звіряння розрахунків інвентаризаційна комісія підприємства включає до Акта інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами дані про заборгованість, яка підтверджена і яка не підтверджена актами звіряння розрахунків.
Акт звіряння розрахунків разом з Актом інвентаризації розрахунків після рішення власника (керівника) підприємства про регулювання розбіжностей у даних про заборгованість відповідно до статті 9 зазначеного Закону України є підставою для відображення суми заборгованості у бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затверджених наказами Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. №237 і від 31 січня 2000 р. відповідно, у складі поточної, сумнівної, безнадійної заборгованості та інших операційних доходів.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, позовні вимоги до ПП ОСОБА_1 є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя Мазовіта А.Б.