16 січня 2012 р.Справа № 1805/2а-284/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Гуцала М.І.
Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2011р. по справі № 1805/2а-284/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 08.12.2010 року звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми, в якому просила зобов'язати відповідача здійснити з 22.05.2008 року перерахунок основного та додаткового розміру пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплатити недоплачену суму.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2011 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 основної та додаткової пенсії як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (основної та додаткової) відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року з 22 травня 2008 року з розрахунку восьми мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і провести відповідні виплати з 22 травня 2008 року по 05 січня 2011 року.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що постанову винесено з порушенням норм матеріального права. Неправомірність в діях відповідача щодо нарахування пенсії позивачу відсутня, оскільки управління при здійсненні обчислення пенсії діяло на підставі Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Постанов Кабінету Міністрів України № 1293 "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.12.2005 року, № 530 від 28 травня 2008 р. "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", № 654 від 16.07.2008 року "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян".
Виходячи з приписів абз. 4 ч. 8 ст. 183-2 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова містить підстави для скасування, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням та копією вкладки до нього, а також є інвалідом 2 групи (інвалідність пов'язана з аварією на ЧАЕС). Позивачу нараховується та виплачується державна пенсія та додаткова пенсія відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року та Постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року, тому розмір нарахованої позивачу пенсії не відповідав вимогам ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався ст.ст. 19, 152 Конституції України, ст.ст. 49, 50, 54, 67 "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, застосувавши до спірних правовідносин норми ч.1 ст.50 та ч. 4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не Постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача на належний соціальний захист.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності здійсненого відповідачем призначення та виплати позивачу пенсії, яка нараховувалася йому як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, зважаючи на фактичні обставини справи та вимоги діючого на час спірних правовідносин законодавства України.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№796.
Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 06.06.1996 р. в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 06.06.1996 р. особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 2 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсі виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50, 54 Закону №796.
Згідно з частиною третьою статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 05.10.2006 р. N 231-У встановлено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положенням ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ч.1 ст.50 та ч.4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не Постанови Кабінету Міністрів України № 530 "Деякі питання соціального захисту населення окремих категорій громадян" від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо правомірності нарахування та виплати позивачу державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах встановлених Постановами Кабінету Міністрів України.
Підтверджуючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів не погоджується з висновками суду про задоволення частини позовних вимог, зважаючи на порушення норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла на час подання позову), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, редакцією ч.2 ст. 99 КАС України, яка діяла до 30.07.2010 року, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Лише 30.07.2010 року Законом України "Про судоустрій України" від 07.07.2010 року зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців. Тобто, перебіг шестимісячного строку розпочався з 30.07.2010 року, оскільки до цієї дати для звернення до суду з позовом було встановлено один рік, та позивач не був обізнаний про його скорочення.
Колегія суддів, виходячи з наведеного, вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин ч.2 ст.99 КАС України, яка діяла до 30.07.2010 року, виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі "Мельник проти України" (заява №23436/03).
Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, річний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту лише з 08.12.2009 року.
Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З матеріалів справи таких підстав не вбачається. Доказів поважності пропуску строку на звернення до суду з позовом позивачем не надано.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про перерахунок та нарахування пенсії по інвалідності, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно позовні вимоги щодо перерахунку та виплати пенсій за період з 22.05.2008 року по 07.12.2009 року, що зумовлює залишення таких позовних вимог без розгляду, а не розгляду по суті.
Виходячи з наведеного, постанова Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2011 р. підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог за період з 22.05.2008 року по 07.12.2009 року, з прийняттям щодо такої частини позовних вимог нової ухвали про залишення їх без розгляду. В іншій частині постанова суду (щодо задоволення позовних вимог за період з 08.12.2009 року) зміні чи скасуванню не підлягає, оскільки обставини справи встановлені вірно та правильно застосовані при вирішенні таких позовних вимог норми матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 100, 160, 167, 195, 197, п. 4 ст. 198, 200, 203, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми задовольнити частково.
Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2011 р. по справі № 1805/2а-284/11 скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 22.05.2008 року по 07.12.2009 року, прийнявши нову ухвалу про залишення таких позовних вимог без розгляду.
В іншій частині постанову Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2011 р. по справі № 1805/2а-284/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Гуцал М.І.
Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. П'янова Я.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.