Справа № 1570/2075/2012
28 квітня 2012 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту -Позивач або ФОП ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі по тексту Відповідач або ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі їй свідоцтва платника єдиного податку та зобов'язати відповідача видати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 свідоцтво платника єдиного податку. Позовні вимоги мотивовані тим, що на її заяву від 24 січня 2012 року до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС про застосування спрощеної системи оподаткування відповідач не видав позивачу свідоцтво платника єдиного податку і не надав письмової вмотивованої відмови у видачі свідоцтва.
Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності поширюється тільки на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з сировиною, а не з готовою споживчою продукцією, а саме: видобуток (підклас 13.20.0 та підклас 14.50.0 КВЕД ДК 009:2005), виробництво (підклас 27.41.0), торгівлю (підклас 51.52.4 та підклас 51.56.0) дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного утворення, що підтверджується листом Міністерства фінансів України, що адресований Державній податковій службі України від 19.01.2012 року №31-08160-10-18/1122, яке відокремлює діяльність з видобутку, виробництва та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, від діяльності з виробництва та реалізації ювелірних виробів, листом Державної служби статистики України від 30.12.2011 року №14/3-12/636, в якому також розмежовується згідно КВЕД ДК 009:2005 будь - яка діяльність, пов'язана з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням від аналогічної діяльності з ювелірними виробами, а об'єктами класифікації в КВЕД є усі види економічної діяльності суб'єктів господарювання, які на вищих рівнях деталізації групуються у галузі та, відповідно, до статистичної методології, економічну діяльність за КВЕД класифікують в залежності від витрат на виробництво, процесу виробництва та випуску продукції та листом Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики від 27.01.2012 року №04-39/10-83 щодо того, що юридичні та фізичні особи-підприємці при здійсненні ними виробництва годинникових корпусів з дорогоцінних металів, виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів, а також оптової та роздрібної торгівлі ювелірними виробами мають право обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та зареєструватися платником єдиного податку відповідно до норм Податкового кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні 24 квітня 2012 року підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові. Надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи, призначений на 28.04.2012 року на 09:00 годину провести без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні та у письмових заперечення, проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що за результатами розгляду заяви позивача про застосування спрощеної системи оподаткування йому відмовлено у видачі свідоцтва платника єдиного податку, в зв'язку з невідповідністю даного суб'єкта господарювання вимогам статті 291 Податкового кодексу України, відповідно до якої не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом ступні факти та обставини.
25 січня 2012 року, відповідно до п. 298.3 ст. 298 Податкового кодексу України, за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.12.2011 року № 1675, позивач звернулася до відповідача з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування з 01 січня 2012 року, в якій нею було зазначено обрані види діяльності згідно з Класифікацією видів економічної діяльності КВЕД ДК 009:2005: 52.48.2 «Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами»; 52.48 «роздрібна торгівля у спеціалізованих магазинах іншими непродовольчими товарами»; 93.02.0 «надання послуг перукарнями та салонами краси»(а.с. 5).
ДПІ у Суворовському районі м. Одеси листом від 02.02.2012р. за №3177/Л/17-209 відмовило позивачу в переході на спрощену систему оподаткування, пославшись на ту обставину, що фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку не мають право здійснювати виробництво та продаж ювелірних виробів. Таку відмову обґрунтовано положеннями п.п. 4 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України, якою передбачено, що не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення та п. 1, п. 2 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»від 18.11.1997р. №637/97-ВР (а.с. 30).
Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, зазначений лист був направлений на адресу позивача засобами поштового зв'язку 03.02.2012 року, що підтверджується копіями сторінок журналу реєстрації вихідної кореспонденції на 2012 рік (а.с. 55-58), проте станом на дату розгляду справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС не повернулось.
Перевіряючи обґрунтованість таких дій відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до Порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.12.2011 року №1675, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2011 р. за N 1537/20275 суб'єкт господарювання - юридична чи фізична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності»розділу XIV «Спеціальні податкові режими»Податкового кодексу України.
Законом України від 04.11.2011 року № 4014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності», який набрав чинності з 1 січня 2012 року, встановлено правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Згідно із пунктом 291.3 статті 291 Податкового кодексу України (далі - ПК України) юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Відповідно до підпункту 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПК України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.
Пунктом 299.1 статті 299 ПК України визначено, що свідоцтво платника єдиного податку видається суб'єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.
У разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб'єктом господарювання у встановленому порядку (п.299.8 ст. 299). Враховуючи зміст вказаного листа та обумовлені ним наступні юридичні наслідки, суд приходить до висновку, що податковий орган вчинив дії, які є по суті відмовою у видачі позивачам свідоцтва платника єдиного податку з 01 січня 2012 року.
Разом з тим, виключний перелік підстав, що надають право податковому органу відмовляти суб'єктам господарювання у видачі свідоцтва платника єдиного податку, встановлений п. 299.9 ст. 299 ПК України і ними є:
1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави;
2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;
3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.
Відповідно до положень статті 291 ПК кодексу України однією із вимог можливості застосування спрощеної системи оподаткування є вид господарської діяльності, який обрано суб'єктом господарювання (пункт 291.4 статті 291 ПК кодексу України).
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За змістом п. 291.5 статті 291 ПК України встановлюється неможливість бути платниками єдиного податку за певними видами господарської діяльності для суб'єктів господарської діяльності.
При цьому, відповідно до пункту 298.3 статті 298 та пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України вид господарської діяльності згідно з КВЕД безпосередньо зазначається у заяві та свідоцтві платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачам у видачі свідоцтва платника єдиного податку мотивована податковим органам їх невідповідністю вимогам статті 291 ПК України, а саме - здійсненням діяльності з виробництва та торгівлі ювелірними виробами, яка забороняє суб'єкту господарювання працювати на умовах спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Однак, суд не погоджується з висновками ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС стосовно того, що вид господарської діяльності, обраний позивачем у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування, є тотожним «видобутку, виробництву та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння», з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 4 пп. 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема, суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного походження.
Стаття 14 ПК України визначення понять «видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння»не дає. Відповідно до ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними визначені Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»(надалі по тексту - Закон).
Приписами ст. 1 Закону передбачено, що дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи - паладій, іридій, родій, осмій, рутеній у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо) (ч. 1); дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) (ч. 2); дорогоцінне каміння органогенного утворення - це перли і бурштин у сировині, необробленому та обробленому вигляді (ч. 3); видобуток дорогоцінних металів - це вилучення дорогоцінних металів з надр і відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва (хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами, недогарки) усіма можливими способами (ч. 5); видобуток дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння - це вилучення дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння з гірських порід усіма можливими способами (ч. 6); виробництво дорогоцінних металів - це вилучення дорогоцінних металів із комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів (металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок) (ч. 7, ч. 19).
Сторонами в судовому засіданні не заперечувалось, що вказана вище діяльність позивачем не здійснюється.
Разом з тим, визначення ювелірних виробів закріплено у ДСТУ 3375-96 «Вироби золотарські. Терміни та визначення», згідно із яким ювелірні вироби - це вироби культурно-побутового призначення з коштовних металів, із застосуванням коштовних металів; вироби з не коштовних металів у разі застосування різних видів художньої обробки, наприклад скань, зернь, чернь, фініфть, ритування, карбування, кування, алмазне гранування; вироби з матеріалів, що імітують коштовні метали, за умови високохудожнього його оформлення в поєднанні з коштовними, напівкоштовними та кольоровими каменями чи штучного походження, перлами, коралами, бурштином, перламутром, склом, кришталем, рогом, костю; високохудожні вироби з каменю, вдалину, рогу, кості.
Із зазначеного вбачається, що поняття «видобуток, виробництво та реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння»є складними господарськими процесами, що не є тотожним поняттю «виробництво і реалізація ювелірних виробів», при цьому ювелірні вироби - це не обов'язково вироби з дорогоцінних металів або дорогоцінного каміння.
Вказані поняття розрізняються й за кодами КВЕД ДК 00962005, згідно з яким діяльність щодо видобутку дорогоцінних металів належить до підкласу 13.20.0 «Добування руд інших кольорових металів»; діяльність щодо видобутку дорогоцінного каміння - до підкласу 14.50.0 «Інші галузі добувної промисловості, не віднесені до інших групувань»; діяльність щодо виробництва дорогоцінних металів належить до підкласу 27.41.0 «Виробництво дорогоцінних металів», що включає у себе виробництво та афінаж необроблених дорогоцінних металів: золота, срібла, платини тощо; виробництво сплавів з дорогоцінних металів; виробництво напівфабрикатів з дорогоцінних металів; нанесення покриття з срібла на недорогоцінні метали; нанесення покриття з золота на недорогоцінні метали та срібло; нанесення покриття з платини або металів платинової групи на золото, срібло та недорогоцінні метали.
При цьому, цей підклас не включає виробництва годинникових корпусів з дорогоцінних металів та виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів, оскільки ці види діяльності зазначені в окремих класах: 33.50 «Виробництво годинників»та 36.22 «Виробництво ювелірних виробів».
Зазначені види робіт (підкласи 13.20.0, 14.50.0, 27.41.0) не містять робіт, які б включали або були б пов'язані з виготовленням ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та не передбачають наявності як результату їх провадження кінцевого продукту - товару у вигляді ювелірних та побутових виробів, що ідуть на реалізацію.
Що стосується торгівлі дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного утворення, то цей вид діяльності передбачений підкласами 51.52.4 «Оптова торгівля золотом та іншими дорогоцінними металами»та 51.56.0 «Оптова торгівля іншими проміжними продуктами», що включає оптову торгівлю коштовним камінням.
Діяльність у сфері торгівлі ювелірними виробами, що здійснює позивач, відноситься до інших підкласів КВЕД ДК 009:2005, а саме до підкласу 52.48.2 «Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами»; підкласу 52.12.0 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту», який включає в себе роздрібну торгівлю ювелірними виробами; підкласу 51.47.9 «Оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, н.в.і.г.», який включає в себе оптову торгівлю ювелірними виробами.
З наведеного вбачається, що реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння не є тотожною реалізації ювелірних виробів, оскільки, як встановлено вище, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння не охоплює реалізацію ювелірних виробів, так як предмет реалізації у вказаних видах господарської діяльності різний.
Отже, суд приходить до висновку, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, встановлене пп. 4 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України, поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням як сировиною, а не з готовою продукцією споживчого призначення, а саме:
- видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного походження (підкласи 13.20.0, 14.50.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005);
- виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного походження (підклас 27.41.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005);
- торгівлю дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного походження (підкласи 51.52.4, 51.56.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005).
Відповідно, суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність з реалізації ювелірних виробів, віднесену до підкласів 52.48.2 та 52.12.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005, яким і є позивач, мають право перебувати на умовах спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Аналогічна правова позиція щодо розмежування вказаних видів діяльності викладена у листі Міністерства фінансів України від 19.01.2012 р. № 31-08160-10-18/1122 та у листах Комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Верховної Ради України від 19 січня 2012 р. № 04-39/12-58 та від 27 січня 2012 р. № 04-39/1083.
Отже, у відповідача були відсутні підстави розповсюджувати на позивача дію підпункту 4 пп. 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України, що обумовлює відсутність підстав для прийняття податковим органом рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку.
Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на неможливість врахування у даній справі класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2005 через її переважно статистичне призначення та методологічні основи застосування, з огляду на наступне.
КВЕД ДК 009:2005 - це національна статистична класифікація видів економічної діяльності, затверджена наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375.
Системний аналіз правових норм Податкового кодексу України свідчить про те, що у багатьох випадках вид господарської діяльності визначається прямим посиланням на КВЕД ДК 009:2005 (зокрема, статті 48, 154, 209, 291, 298, підрозділ 4 розділу ХХ ПК України). При цьому, відповідно до пункту 298.3 статті 298 та пункту 299.11 статті 299 ПК України вид господарської діяльності згідно з КВЕД безпосередньо зазначається у заяві та свідоцтві платника єдиного податку фізичної особи-підприємця. Вказівка на необхідність зазначення у свідоцтві платника єдиного податку виду діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005 міститься і в п. 1 Порядку видачі свідоцтва платника єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 грудня 2011 року № 1675.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що види діяльності, обумовлені пп. 4 пп. 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК, повинні відповідати розподілу видів діяльності згідно КВЕД ДК 009:2005, оскільки Податковий кодекс України в питаннях визначення видів діяльності для визначення права застосування спрощеної системи оподаткування спирається саме на КВЕД ДК 009:2005.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що діяльність з «виробництва дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння»та «виробництва виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і торгівлі ними», як і самі поняття «дорогоцінного металу, дорогоцінного каміння»та «виробів з дорогоцінного металу і дорогоцінного каміння»розмежовуються й іншими нормативно-правовими актами, зокрема пунктом 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 26 грудня 2000 року № 82/350.
Також, Законом України «Про митний тариф України»розмежовуються, знаходячись у різних підгрупах, поняття «дорогоцінні метали», «дорогоцінне каміння», «ювелірні вироби»та «вироби майстрів золотих і срібних справ».
Зазначені нормативно-правові акти суд приймає до уваги на підставі п. 3.1. ст. 3 ПК України в силу того, що спірні правовідносини повною мірою ПК України не врегульовані.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що реалізацію ювелірних виробів не слід вважати тотожною поняттю «реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння», а тому підстави для відмови позивачу, як особі, які здійснює реалізацію ювелірних виробів, у реєстрації її платником податку на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відсутні.
Відповідно до п.п. 4.1.4. п. 4.1 ст. 4 ПК України однією із засад податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до рішенням Європейського Суду з прав людини у справі №39766/05 «Серков проти України»від 07 липня 2011 року, Судом визнано порушення з боку України статті 1 Протоколу Першого до Конвенції у зв'язку з тим, що національними судами не було застосовано підхід, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.
Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За таких обставин, відповідач, будучи стороною у спірних правовідносинах та здійснюючи розгляд поданої позивачем заяви в умовах, коли податкове законодавство врегульовує спірні правовідносини не у повній мірі та допускає неоднозначне тлумачення термінів, повинна була прийняти рішення на користь позивача - платника податків та видати їй свідоцтво платника єдиного податку. Інакші дії податкового органу суперечать п. 56.21 ст. 56 ПК України та вказаному рішенню Європейського Суду з прав людини.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх службові та посадові особи повинні діяти на підставі. У межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо.
Приймаючи до уваги безпідставність тверджень відповідача про невідповідність обраних позивачем видів діяльності вимогам статті 291 Податкового кодексу України, з урахуванням застосування статті 1 Закону України від 18.11.1997 №637/97-ВР «Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння»дії ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС щодо відмови позивачу у видачі свідоцтва платника єдиного податку на 2012 рік є протиправними. І відповідно, як наслідок, підлягає задоволенню вимога про зобов'язання відповідача видати позивачу свідоцтво платника єдиного податку згідно поданої 24.01.2012 року заяви про застосування спрощеної системи оподаткування.
При цьому вимоги позивача щодо протиправності бездіяльності відповідача щодо невидачі їй свідоцтва платника єдиного податку, які позивач пов'язує з винесенням відповідачем рішення від 02.02.2012 року № 3177/Л/17-209 про відмову у задоволенні заяви на право застосування спрощеної системи оподаткування № 1149 від 24.01.2012 року підлягають задоволенню, з виходом судом в порядку ч.2 ст. 11 КАС України за межі позовних вимог, в частині щодо визнання протиправними дій стосовно відмови позивачу у видачі свідоцтва платника єдиного податку, яку викладено в листі від 02.02.2012 року № 3177/Л/17-209 про розгляд заяви, оскільки саме в такій формі відповідач повідомляючи про відсутність законних підстав у видачі свідоцтва платника єдиного податку відповідно до пункту 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, тим самим за результатами розгляду звернення позивача про застосування спрощеної системи оподаткування, відмовляє у видачі свідоцтва платника єдиного податку на 2012 рік.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закон України «Про судовий збір»розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України суд присуджує всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, в порядку ст. 94 КАС України на користь позивача з Державного бюджету України підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 32,19 гривень.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби щодо відмови у видачі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 свідоцтва про сплату єдиного податку, яку викладено у листі від 02.02.2012 року № 3177/Л/17-209.
Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби видати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 свідоцтво про сплату єдиного податку на підставі поданої заяви від 24.01.2012 року про застосування спрощеної системи оподаткування.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 03 травня 2012 року.
Суддя С.О. Cтефанов