Справа № 2а/1570/5599/2011
23 квітня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Самойлюк Г.П., суддів: Глуханчука О.В., Стеценко О.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України про визнання нечинним з моменту прийняття рішення №383-11 від 26.04.2011 року про відмову в наданні статусу біженця та зобов'язання надати статус біженця в Україні, -
До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в якому позивач просив визнати нечинним з моменту прийняття рішення №383-11 від 26.04.2011 року про відмову в наданні статусу біженця та зобов'язати надати статус біженця в Україні.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прийняте Державним комітетом України у справах національностей та релігій рішення №383-11 від 26.04.2011 року, яким позивачу відмовлено в наданні статусу біженця в Україні є неправомірним та необґрунтованим, оскільки прийнято без врахування та дослідження всіх обставин, що мають значення для справи і дають підстави для отримання статусу біженця. Окрім того, позивач зазначив, що відмовляючи у наданні статусу біженця в Україні відповідачем не було враховано, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути підставою для відмови у наданні статусу біженця, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. При прийнятті рішення відповідачем не вивчено інформацію по країні походження, яка обґрунтовує об'єктивність побоювань позивача стати жертвою переслідувань за політичними переконаннями.
Протокольною ухвалою суду від 27.02.2012 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну міграційну службу України.
До суду 23.04.2012 року (вхід. №13540/2012) від позивача надійшла заява, в якій останній позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглядати справу у письмовому провадженні.
Представники відповідачів до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та завчасно.
Згідно ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та факти.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянин Гвінеї (Конакрі), прибув на територію України 26.11.2010 року легально за туристичною візою літаком (рейс Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Сімферополь (Україна).
05.12.2010 року позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою №258 про надання статусу біженця, яка мотивована тим, що основною причиною виїзду з країни походження були побоювання стати жертвою переслідувань органами влади за його політичну діяльність. В обґрунтування зазначеного позивач пояснив, що в травні 2008 року вступив до молодіжної партії «Союз демократичних сил Гвінеї»та в червні його було призначено секретарем партії. 28.09.2009 року, приймаючи участь у мітингу, позивача було попереджено не приймати участь у мітингах. В червні 2010 року після оголошення результатів виборів членами партії було організовано мирний мітинг та 18.11.2010 року в країні було введено надзвичайний стан. Побоюючись стати жертвою переслідування, позивач залишив дім, який вночі було захоплено солдатами та спалено.
Згідно наказу №92 від 07.12.2010 року вказана заява була прийнята до розгляду.
На підставі висновку провідного спеціаліста відділу у справах міграції управління міграційної служби в Одеській області Пожераускас П.О. стосовно матеріалів справи №10/263 щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні, наказом №2 від 11.01.2011р. було прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Гвінеї (Конакрі) ОСОБА_1.
Управлінням міграційної служби в Одеській області прийнято висновок щодо відмови ОСОБА_1 в наданні статусу біженця в Україні.
26.04.2011р. Державним комітетом у справах національностей та релігій України прийнято рішення, яким громадянину Гвінеї (Конакрі) ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу біженця в Україні відповідно до абз. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців», у зв'язку з відсутністю умов, передбачених абз. 2 статті 1 цього Закону для набуття статусу біженця та наказом №47 від 21.06.2011 року прийнято остаточне рішення про відмову у наданні статусу біженця в Україні
Позивачу вручено повідомлення про відмову в наданні статусу біженця в Україні №17-5-933 від 23.06.2011р.
ОСОБА_1, не погоджуючись з вищезазначеним рішенням про відмову в наданні статусу біженця в Україні, звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати його нечинним з моменту його прийняття.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Частина 2 ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про біженців" №2557-III від 21.06.2001р. (далі Закон №2557-III, чинний на момент виникнення спірних правовідносин ) визначає правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлює державні гарантії захисту біженців.
Статтею 1 Закону України №2557-III дано визначення поняття біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Абзацом 6 ст.12 Закону України №2557-III встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Приймаючи рішення №366-11 від 26.04.2011 року, відповідач виходив з того, що відсутні умови, передбачені абз.2 ст.1 Закону України "Про біженців". Цей висновок відповідача підтверджується матеріалами особової справи позивача №10/263.
Відповідно до ст.11 Закону України №2557-III позивач надав заяву про надання статусу біженця №258 від 05.12.2010р., з якої вбачається, що в травні 2008 року позивач вступив до молодіжної партії «Союз демократичних сил Гвінеї»та в червні його було призначено секретарем партії. Зазначена партія була опозиційною. 28.09.2009 року приймав участь у мітингу, після якого позивача було попереджено не приймати участь у мітингах. Після оголошення результатів виборів почалися мітинги та 18.11.2010 року в країні було введено надзвичайний стан. Учасників партії було заарештовано. Побоюючись бути заарештованим, позивач залишив дім, який вночі було захоплено солдатами та спалено. Таким чином позивач обґрунтував наявність у нього побоювань стати жертвою переслідування. Причиною щодо неможливості повернення до країни постійного проживання позивач назвав участь у мітингу та приналежність до опозиційної партії. Вказані обставини були підтверджені анкетою особи, яка звернулась з заявою про надання статусу біженця від 05.12.2010р., поясненнями під час проведення співбесіди від 10.12.2010 року.
Суд зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається з суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності у особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Особа, яка бажає отримати статус біженця, повинна довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Твердження позивача стосовно того, що однією з причин виїзду було побоювання бути ув'язненим, оскільки він був членом молодіжної партії «Союз демократичних сил Гвінеї», яка була опозиційною та неможливість повернення до Гвінеї (Конакрі) з посиланням на обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань по причині його політичних переконань та імовірного арешту органами влади не приймаються судом до уваги, оскільки, як вбачається з анкетних даних позивача доказів в підтвердження його членства в зазначеній партії позивачем не надано.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про біженців» до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.
З анкети особи, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця вбачається, що позивач при виїзді мав національний паспорт та виїхав за туристичною візою.
Як вбачається з реєстраційного листка на особу, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця до позивача не застосовувались адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності позивач не притягувався.
У п.п. 4.4 Анкети особи, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця позивач зазначав, що до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, не був причетний.
На підтвердження дійсності перетину кордону був направлений відповідний запит, на який отримано відповідь Одеського прикордонного загону України Південного регіонального управління ДПС України №51/1978 від 24.12.2010 рок, яка спростувала повідомлену іноземцем інформацію про дату та засіб перетину кордону, що свідчить про подання недостовірних відомостей щодо особи іноземця, обставин виїзду з країни свого громадянства та є зловживанням процедури надання статусу біженця з метою спроби легалізації на території України. Таким чином, орган міграційної служби обґрунтовано дійшов висновку щодо зловживання процедурою надання статусу біженця
Будь-яких доказів або ґрунтовних пояснень, які б свідчили про те, що позивач має обґрунтовані побоювання по поверненню до Гвінеї (Конакрі) стати жертвою переслідувань не надано. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач потрапив на територію України легально за візою. Будь-яких доказів того, що відповідач в країні походження був жертвою переслідувань не надано.
Окрім того, як вбачається з анкети, протоколу співбесіди, під час співбесіди заявник не міг навести приклади особистого переслідування.
Як встановлено судом, позивачем не було надано і до Управління міграційної служби в Одеській області доказів наданих пояснень та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань. Колегія суддів при прийнятті рішення враховує, що позивач покинув країну походження легально, без будь-яких перешкод з боку як державних органів, так і недержавних угрупувань.
При таких обставинах, суд вважає, що дійсною причиною звернення Позивача є спроба легалізувати своє знаходження на території України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відповідно до абз. 6 ст.12 Закону України "Про біженців" в зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абз.2 ст. 2 цього Закону. Причини, які спонукали позивача до виїзду з Гвінеї (Конакрі) не відповідають умовам визначеним абз.2 ст.1 Закону України "Про біженців". Жодних документів, які б підтверджували переслідування позивача в Гвінеї (Конакрі) суду не надано. Окрім того, під час проведення опитування позивача виявлені розбіжності в показаннях, що дає підстави вважати його історію вигаданою.
Таким чином, позивач не підпадає під ознаки біженця, передбачені ст. 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951р., абз.2 ст. 1 Закону України «Про біженців».
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд вважає, що позивач не довів суду обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, судова колегія прийшла до висновку, що відповідач, приймаючи рішення про відмову в наданні статусу біженця в Україні, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,128, 158-163 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України, - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Головуючий суддя: ____________________ Г.П. Самойлюк
Судді: ____________________ О.В. Глуханчук
____________________ О.О. Стеценко
23 квітня 2012 року
.