Справа № 1570/1084/2012
24 квітня 2012 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Іванова Е.А.
суддів: Стефанова С.О..
Корой С.М.
секретар Чиженко А.О.,
за участю позивача ОСОБА_1
перекладача ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним та зобов'язання надати статус біженця, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить визнати рішення Державної міграційної служби України від 25.10.2011 року № 451-11, яким позивачу було відмовлено у наданні статусу біженця в Україні, не чинним з моменту його прийняття та зобов'язати Державну міграційну службу України визнати позивача біженцем або надати додатковий захист в Україні.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що він 30.10.2008 року вступив до партії UFDG (Union des Forces Democratiques de Guinee). В осені 2010 року, позивач приймав участь у мирному марші протесту, який був організований партією UFDG у зв'язку з висловлюннями щодо фальсифікацій, які мали місце під час президентських виборів, однак діючою владою було застосовано фізичну силу до учасників маршу протесту, відбулися масові затримання та арешти людей. Позивача було також заарештовано, та лише за допомогою знайомих вдалося звільнитися та втекти з країни в пошуках притулку. На сьогоднішній день, позивач побоюється повертатись на батьківщину, так як в разі повернення на нього очікує нелюдське поводження та таке, що принижує гідність людей. Враховуючи викладене, побоюючись фізичної розправи при поверненні в країну громадянської належності, позивач був змушений звернутися в Україні із заявою про надання притулку.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, та повідомив суду, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маму у Гвінеї, де проживав разом з батьком у приватному будинку з чотирма кімнатами. Позивач пояснив, що 30.10.2008 року вступив до молодіжного осередку партії UFDG -Союз Демократичних сил Гвінеї. Восени 2010 року, позивач приймав участь у мирному марші протесту, який був організований партією UFDG у зв'язку з висловлюннями щодо фальсифікацій, які мали місце підчас президентських виборів, однак діючою владою було застосовано фізичну силу щодо учасників маршу протесту, відбулися масові затримання та арешти людей. 16.11.2010 року у м. Маму на мітингу було близько 100 осіб та цей мітинг не був узгоджений з органами влади. Позивача було заарештовано, але потім його звільнили з-під арешту та згодом його знову почала розшукувати поліція та розшукує й досі. Після звільнення з в'язниці позивача забрали в м. Конакрі, оформили усі документи для виїзду та 25.12.2010 року він вилетів літаком, рейсом з м. Конакрі -Касабланка -Стамбул -Київ.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не сповістив.
Заслухавши позивача, вивчивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази, суд прийшов до наступних висновків.
Позивач є громадянином Гвінеї та 04.02.2011 року звернувся до Управління міграційної служби із заявою про надання статусу біженця, посилаючись на те, що 07.11.2010 року відбувся 2-й тур президентських виборів, результати яких оприлюднили 15.11.2010 року. Президент від партії позивача програв вибори та вважав, що вибори були сфальсифіковані. 16 та 17 листопада 2010 року були організовані мітинги у м. Маму та 17 листопада мітинг був розігнаний військовими, а позивача було заарештовано та направлено до цивільної в'язниці у м. Маму. 25.11.2010 року до в'язниці прийшов друг батька позивача -Ламін, який домовився про визволення позивача із в'язниці. Після визволення позивач перебував у м. Конакрі до йому оформили всі необхідні документи для виїзду та 25.12.2010 року позивач вилетів літаком рейсом з м. Конакрі - Касабланка -Стамбул -Київ. До України позивач дістався 26.12.2010 року.
Наказом Управління міграційної служби в Одеській області від 08.02.2011 року № 10 заява громадянина Гвінеї -ОСОБА_1 була прийнята до розгляду та заявнику видано довідку про подання особою заяви про надання йому статусу біженця.
Наказом Управління міграційної служби в Одеській області від 18.02.2011 року № 13 здійснено оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Гвінеї -ОСОБА_1, заявнику видано довідку про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця та вилучено довідку про подання особою заяви про надання йому статусу біженця.
Наказом Управління міграційної служби в Одеській області від 15.04.2011 року № 28 було продовжено оформлення особової справи на громадянина Гвінеї (Конакрі) -ОСОБА_1.
За результатами розгляду документів, щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця в Україні, Управлінням міграційної служби в Одеській області 06.04.2011 року був прийнятий висновок № ODS 11/26 про відмову в наданні статусу біженця.
Рішенням державного комітету України у справах національностей та релігій від 25.10.2011 року № 451-11, громадянину Гвінеї -ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем.
На підставі вказаного рішення Управлінням міграційної служби в Одеській області 14.11.2011 року позивачу надано повідомлення № 17-9-1368-1 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до вимог абзацу 5 ч. 1 ст. 6 якого, статус біженця не надається особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно вимог п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців, або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається»від 27.04.2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою.
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як вбачається з особової справи позивача, копію якої долучено до матеріалів справи, під час співбесід, проведених працівниками міграційної служби позивач пояснив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у Гвінеї (Конакрі) у м. Маму, навчався у початковій школі «Рада Мусульман»у 1997-2002 роки, потім у коледжі «Рада Мусульман»у 2002-2005 роки, після чого в ліцеї «Кабрал»у 2005-2007 роки. Після закінчення навчання працював в інтернет кафе системним адміністратором. 30.10.2008 року позивач вступив до молодіжного осередку партії UFDG та 01.11.2009 року його обрали секретарем по інформаційній пропоганді в ліцеї. 07.11.2010 року відбувся другий тур виборів президента країни. Від партії UFDG кандидатуру представляв ОСОБА_3. 15.11.2010 року були оголошені результати виборів, де перемогу отримав за словами позивача представник від Народної партії Гвінеї ОСОБА_4. Через не згоду з результатами виборів партія позивача вирішила провести мітинг у зв'язку з незгодою з результатами голосування. 16.11.2010 року відбувся мітинг у м. Маму. Під час якого за словами позивача його було затримано поліцією за правопорушення громадського порядку та відправлено до центральної в'язниці м. Маму. З 17.11.2010 року по 25.11.2010 року позивач за його словами знаходився у в'язниці, звідки його було звільнено за гроші. З 25.11.2010 року по 25.12.2010 року позивач знаходився в столиці Гвінеї (Конакрі) у друга батька, де допомогав йому по господарству. 25.12.2010 року позивач виїхав з країни постійного проживання оскільки боявся, що його можуть відправити до горячих місць воювати. Інших фактів чи погроз на свою адресу позивач не навів.
У анкеті особи, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця, у протоколі співбесіди позивач зазначив що після звільнення з в'язниці його не переслідували та не розшукували, проте в судовому засіданні позивача зазначив, що після звільнення з в'язниці згодом його знову почали розшукувати та розшукують і досі. Також позивач зазначив, що в нього не було проблем з виїздом з країни його громадянської належності, оскільки він виїздив легально на підставі туристичної візи.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З анкети особи, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця вбачається, що позивач при зверненні до Управління міграційної служби в Одеській області не надав жодних підтверджуючих його розповідь документів, мотивуючи це тим, що в аеропорту всі документи, а також гроші забрав чоловік на ім'я Темакс, який посадив його на автобус до м. Одеси, зазначивши що там йому зроблять необхідні документи.
Як вбачається з анкети особи, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця до позивача не застосовувались адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності позивач не притягувався, проте у реєстраційному листку на особу, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця у п. 4.4. та п. 4.5. зазначено, що до позивача застосовувались адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності позивач притягувався.
Позивач зазначав, що він був членом партії UFDG, та після того як 07.11.2010 року відбувся другий тур президентських виборів та президент який балотувався від його партії програв були організовані мітинги, але вказані мітинги були розігнані військовими та позивача було заарештовано та відправленно до цивільної в'язниці у м. Маму. В судовому засіданні позивач зазначив, що після звільнення з в'язниці, його згодом також почали переслідувати та переслідують досі. Проте жодного доказу у підтвердження своїх слів щодо будь-якого переслідування заявник не до управління міграційної служби в Одеській області не до суду не надав. Суд також враховує, що мітинг 16.11.2010 року, учасником якого був позивач, проводився без узгодження з органами місцевої влади.
Крім того, як зазначив позивач і під час співбесіди і в судовому засіданні він виїхав з країни своєї громадянської приналежності легально та на підставі туристичної візи та жодних перешкод з боку влади під час виїзду з Гвінеї не було.
Крім того, позивач під час співбесіди у Міграційній службі в Одеській області вказав, що якщо б він не покинув країну своєї громадянської належності, його змусили б воювати у гарячих точках Африки, наприклад в Конго. Також прибувши літаком у м. Київ, він не звернувся до Управління міграційної служби у м. Києві чи Київської області, а прибув саме до м. Одеси. Крім того, позивач мав можливість звернутися за притулком у країнах, кордони яких він перетинав під час подорожі до України, тобто Марокко та Туреччина, проте в цих країнах позивач за притулком не звертався. За таких обставин, суд робить висновок, що позивач особисто не зазнавав переслідувань з боку влади або політичних партій та прибуття позивача до України, а саме до м. Одеси носить характер пошуку кращого місця для існування.
Також позивач не надав доказів того, що змушений був покинути країну своєї громадянської належності, внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, навпаки він покинув Гвінею літаком легально за національним паспортом.
З Інтернет видання www.newsland.ru/news/detail/id/588004 вбачається, що після оголошення результатів перших демократичних виборів в історії Гвінеї, прибічники ОСОБА_3 вийшли на вулиці та почали палити покришки та громити будинки, що належали народності мандинка (представником якого є переможець виборів ОСОБА_4).
Таким чином, якщо органи правопорядку і затримували під час цих подій їх учасників, то це не свідчить про переслідування за політичні переконання, а є заходами для підтримання порядку, вжиття заходів безпеки для життя громадян, їх майна, виявлення та затримання правопорушників, які вчиняли погроми.
Отже обставини, які зазначав позивач у підтвердження вимог щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не знайшли підтвердження в судовому засіданні, тому вони не можуть бути віднесені до умов визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, що передбачені пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України "Про біженців", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає в наявності в особи «побоювання». «Побоювання»є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач надає суперечливі пояснення щодо подій, які відбувалися з ним, не звертався у інших країнах, в яких він перебував до приїзду в Україну з заявою про надання притулку, не надав жодного документу, у підтвердження пояснень, які надавались ним в Управлінні міграційної служби в Одеській області та в судовому засіданні. Тому на думку суду зазначені позивачем обставини не підтверджують обґрунтованості його побоювань стати жертвою переслідувань.
Частина 7 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», регламентує, що крім заяви про надання статусу біженця, заявником додаються також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Практичні рекомендації “Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку”, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справам біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні громадянської належності належності або держави постійного місця проживання.
У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Однак, як вже зазначалося вище, ні до Управління міграційної служби в Одеській області, ні до суду жодних переконливих доказів, що свідчили б про переслідування позивача на своїй Батьківщині надано не було.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи те, що позивач надавав суперечливі пояснення щодо подій, які відбувалися з ним, не звертався у інших країнах, в яких він перебував до приїзду в Україну з заявою про надання притулку, не надав жодного документу, у підтвердження відомостей, які надавались ним в Управлінні міграційної служби в Одеській області та в судовому засіданні, а також те, що затримання позивача органами влади під час влаштування акцій протесту проти переможця виборів у Гвінеї носить характер підтримання правопорядку на вулицях міста, а не переслідування за політичні переконання, суд вважає, що відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та рішення відповідача про відмову в наданні статусу біженця прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним.
Керуючись ст.ст. 69-71, 159-163 КАС України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним та зобов'язання надати статус біженця -відмовити .
Постанова набирає законної сили відповідно до ст..254КАС України.
Апеляційну скаргу на постанову може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови виготовлений 24 квітня 2012 року.
Головуючий суддя Іванов Е.А
суддя Стефанов С.О.
суддя Корой С.М.
24 квітня 2012 року
.