Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/2899/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голуб В.А.
при секретарі Пітель В.М.
за участю:
представника позивача Келембета М.В.,
представник відповідача Скакун С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування вимоги про сплату боргу та рішень про застосування фінансових санкцій, -
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» звернулося до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування вимоги про сплату боргу та рішень про застосування фінансових санкцій. В обґрунтування позову позивач зазначив, що співробітниками Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька проводилась позапланова перевірка позивача щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 25.06.2007 року до 01.11.2011 року. За наслідками перевірки був складений відповідний акт № 03-18/518 від 16.12.2011 року. На підставі вказаного акту відповідачем була винесена вимога про сплату боргу № 03-22/132 від 16.12.2011 року на суму 3 361, 60 грн. та прийняті наступні рішення про застосування фінансових санкцій: рішення про застосування фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків № 1534/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 963, 89 грн.; рішення про застосування фінансових санкцій за не ведення в установленому порядку обліку сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, відсутність первинних документів про обчислення та сплату страхових внесків № 1535/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 340, 00 грн.; рішення про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, № 1536/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 9 550, 00 грн.; рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків № 1537/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 2 013, 44 грн.; рішення про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку № 1538/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 510, 00 грн.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 2553/08 від 14.02.2012 року частково задоволено скаргу позивача, скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька від 21.12.2011 року № 1538/02-62/1/35237462, № 1535/02-62/1/35237462 та № 1534/02-62/1/35237462. Рішення Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька від 21.12.2011 року № 1537/02-62/1/35237462 та № 1536/02-62/1/35237462 залишені без змін, в частині скасування вимоги про сплату боргу від 16.12.2011 року № 03-22/132 скаргу залишено без розгляду.
Позивач вважає вказані рішення про застосування фінансових санкцій та вимогу про сплату боргу незаконними та такими, що підлягають скасуванню, з наступних причин.
В 2010 році позивач оплачував послуги фізичним особам на підставі відповідних договорів цивільно-правового характеру. Як слідує з акту перевірки, управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька вважало, що відносини з даними фізичними особами підпадають під дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і що Об'єднання повинне було з сум оплати удержувати страхові внески, а також виконувати інші вимоги Закону щодо застрахованих осіб (у зв'язку з цими порушеннями ї були прийняті оскаржувані вимога про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій).
Позивач зазначає, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» роботодавці визначені страхувальниками для застрахованих осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, і є платниками страхових внесків до Пенсійного фонду України. Стаття 11 Закону, визначаючи перелік осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, не передбачає серед них осіб, які надають послуги на підстави цивільного-правових договорів.
Пенсійний фонд України в своєму листі №11127/03-02 від 01.09.2006 року зазначив, що у разі, якщо суми винагород виплачуються особам за надання послуг за договорами цивільно-правового характеру, внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не нараховуються та не сплачуються.
Оскільки на підставі вищезгаданих договорів фізичними особами надавались саме послуги Об'єднанню, а не виконувались роботи (що підтверджується змістом договорів, а також актами наданих послуг, складених на підставі договорів), такі особи не підлягали загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Таким чином, як вказує позивач, висновки акту перевірки щодо порушення Об'єднанням вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є такими, що суперечать даному Закону.
На підставі викладеного, позивач просить суд скасувати рішення відповідача № 1536/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 9 550, 00 грн., № 1537/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 2 013, 44 грн. та вимогу № 03-22/132 від 16.12.2011 року на суму 3 361, 60 грн.
До початку розгляду справи по суті позивач збільшив позовні вимоги, просив суд скасувати рішення відповідача № 1536/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 9 550, 00 грн., № 1537/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 2 013, 44 грн., № 132/02-62/1/35237462 від 12.03.2012 року на суму 421, 72 грн. та вимогу № 03-22/132 від 16.12.2011 року на суму 3 361, 60 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав заперечення на позовну заяву, в яких зазначив наступне.
Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління ПФУ від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 року за № 4421/6730, постановами правління та наказом Фонду.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування № 1058-1V від 09.07.2003 року (надалі - Закон № 1058), який розроблено відповідно до Конституції та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Закон № 1058 є спеціальним, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 11 Закону № 1058 загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.
Страхувальниками згідно з п. 1 ст. 14 Закону № 1058 є роботодавці, зокрема, підприємства, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у п. 1, 10, 15 ст. 11 цього Закону.
Стаття 15 Закону № 1058 передбачає, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону. Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058 страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ст. 18 Закону № 1058 страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 1 ст. 19 Закону № 1058 встановлено, що страхові внески до солідарної системи нараховуються, зокрема, для роботодавця на виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Статтею 1 Закону України від 26.06.1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР) встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 1 цього Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених п. 1 та 2 ст. 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають, зокрема, винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.
Відповідно до п.п. 6 п. 7 Прикінцевих положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464) на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Як зазначає представник відповідача, відповідно до акту перевірки від 16.12.2011 року щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 25.06.2007 року по 01.11.2011 рік перевіркою встановлено порушення ст. 19 Закону № 1058, а саме: у 2010 році підприємством з фізичними особами були заключні договори підряду по прибиранню придомової території, але не включені до загальної суми виплат, на яку нараховуються страхові внески, внаслідок чого за результатами перевірки донараховано фонд оплати праці найманих працівників, з якого утримуються страхові внески за ставкою 33, 2 % та 2 % у загальній сумі 9 500, 00 грн. Детально по даній сумі розписано в акті документальної перевірки від 16.12.2011 року у пункті 3.1. та 3.2.
Згідно зі ст. 837 Цивільного Кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як зазначає представник відповідача, характерною ознакою послуг є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання, неможливість зберегти, споживчість послуги при її наданні.
Предметом підрядних відносин може бути як створювана річ, так і обробка, переробка, ремонт вже існуючої речі.
У разі, якщо суми винагород виплачуються особам за виконання робіт за договорами цивільно-правового характеру, внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування нараховуються та сплачуються на загальних підставах.
Відповідальність за своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування несе страхувальник-роботодавець.
Отже, на думку представника відповідача, з договорів вбачається, що між позивачем та фізичними особами був підписаний договір підряду, а не договір про надання послуг. До того ж Законом № 400/97-ВР прямо передбачено, що хоч це договір підряду чи надання послуг страхові внески повинні нараховуватись та сплачуватись до Пенсійного фонду. Що ж стосується посилання позивача на лист Пенсійного фонду України № 11127/03-02 від 01.09.2006 року, то це є відповіддю на звернення конкретної особи щодо нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на суми винагород за виконані роботи (надані послуги) згідно договорів цивільно-правового характеру та застосування фінансових санкцій за несплату (несвоєчасну сплату) страхових внесків, і ця відповідь надавалася в порядку поставлених запитань. До того ж вона не має юридичної сили, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України.
На підставі вищевикладеного, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову, встановив наступне.
Позивач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» - зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради 13.06.2007 року, ідентифікаційний код юридичної особи - 35237462, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 738248 (а.с.48).
Відповідач - Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька - зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради 01.07.1994 року, ідентифікаційний код юридичної особи - 20377072, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 304375 (а.с.88).
Згідно зі ст. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011 (з наступними змінами та доповненнями), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Згідно ст. 7 Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Як вбачається із матеріалів справи у період з 13.12.2011 року до 16.12.2011 року Управлінням Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька було проведено позапланову перевірку Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 25.06.2007 року до 01.11.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 03-18/518 від 16.12.2011 року (а.с.8-27).
16 грудня 2011 року відповідно до ст. 106 Закону № 1058 та на підставі акту перевірки № 03-18/518 від 16.12.2011 року, картки особового рахунку платника відповідачем складено вимогу № Ю- 03-22/132, відповідно до якої недоїмка зі страхових внесків позивача складає 3 361, 60 грн. (а.с. 28).
21 грудня 2011 року відповідач за наслідками розгляду акту № 03-18/518 від 16.12.2011 року прийняв рішення № 1536/02-62/1/35237462 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, відповідно до якого до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» застосовано фінансові санкції у розмірі 9 550, 00 грн. (а.с.29).
21 грудня 2011 року відповідач за наслідками розгляду акту № 03-18/518 від 16.12.2011 року прийняв рішення № 1537/02-62/1/35237462 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, відповідно до якого до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» застосовано фінансові санкції у розмірі 2 013, 44 грн. (а.с.30).
12 березня 2012 року відповідач прийняв рішення № 132/02-62/1/35237462 про застосування фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків, відповідно до якого до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» застосовано фінансові санкції у розмірі 421, 72 грн. (а.с.77).
Щодо позовних вимог про скасування вимоги № Ю-03-22/132 від 16.12.2011 року, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період з 01.10.2011 року по 01.11.2011 року було укладено договори підряду (а.с.35-38). Сторонами даних договорів є «Замовник» та «Виконавець». Згідно предмету договору, виконавець за дорученням замовника зобов'язується виконувати послуги по ремонту сантехнічних вузлів будинку, водопроводу, обслуговувати електрику, сантехнику, виконувати всі заходи, які вимагають належного утримання приміщень загального користування у відповідному стані (а.с.35), надавати послуги по прибиранню придомової території, прибиранню снігу з дитячого майданчику, території паркінгу, виконувати всі заходи, які вимагають належного утримання приміщень загального користування у відповідному стані (а.с.36), надавати послуги по прибиранню поверхових клітин, кабін ліфтів, виконувати всі заходи, які вимагають належного утримання приміщень загального користування у відповідному стані (а.с.37-38). До вказаних договорів додані акти виконаних послуг (а.с.39-47, 79).
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до роз'яснень, наведених у листі Пенсійного фонду України № 11127/03-02 від 01.09.2006 року, характерною ознакою послуг є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання, неможливість зберегти, споживчість послуги при її наданні.
Аналізуючи зміст вищевказаних договорів, суд приходить до висновку, до їх предметом було надання послуг, а не виконання робіт.
Законом № 1058 роботодавці визначені страхувальниками для застрахованих осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, і є платниками страхових внесків до Пенсійного фонду України. Стаття 11 Закону, визначаючи перелік осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, не передбачає серед них осіб, які надають послуги на підставі цивільного-правових договорів.
Пенсійний фонд України в порядку роз'яснення норм законодавства щодо сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування прийняв лист № 11127/03-02 від 01.09.2006 року, в якому зазначив, що у разі, якщо суми винагород виплачуються особам за надання послуг за договорами цивільно-правового характеру, внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не нараховуються та не сплачуються.
Відповідно до п. 5 ч. 4 Положення від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань: організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах і районах у містах (далі - територіальні органи) щодо: забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами актів законодавства про пенсійне забезпечення і законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску.
Згідно п. 11 ч. 4 вищевказаного положення, Пенсійний фонду України дає роз'яснення з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску. З аналізу вищевказаних норм, лист Пенсійного фонду України щодо роз'яснення порядку сплати страхових внесків не є нормативно-правовим актом Пенсійного фонду України, разом з тим, його висновки є обов'язковими для територіальних управлінь Пенсійного фонду. Тому при застосуванні норм Закону, територіальні органи Пенсійного фонду повинні враховувати роз'яснення Пенсійного фонду України, викладені в листі № № 11127/03-02 від 01.09.2006 року.
Враховуючи вищевикладене, суду дійшов висновку що вимога про сплату боргу № 03-22/132 від 16.12.2011 року підлягає скасуванню, оскільки у разі, якщо суми винагород виплачуються особам за надання послуг за договорами цивільно-правового характеру, внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не нараховуються та не сплачуються. Оскільки рішення № 1536/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 9 550, 00 грн., № 1537/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року на суму 2 013, 44 грн., № 132/02-62/1/35237462 від 12.03.2012 року на суму 421, 72 грн. відповідачем винесені за даними акту перевірки та виявлення факту невключення позивачем договорів підряду до загальних сум виплат, на яку нараховуються та з яких утримуються страхові внески за 2010 рік, вони також підлягають скасуванню.
Крім того, Конституцією України передбачено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (п. 6 ч. 1 ст. 92).
Оскаржувані рішення, як спосіб реалізації владних управлінських функцій прийняті начальником управління на підставі п.п. 3,4,7 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058. Наведену ч. 9 ст. 106 виключено на підставі Закону № 2464, з 1 січня 2011 року (розділ 8 «Прикінцеві та Перехідні положення»). Таким чином, відповідачем на момент застосування фінансових санкцій застосована норма Закону, яку скасовано, що доводить безпідставність прийняття спірних рішень відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України, наведеній у п. 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Як зазначено абзацом першим даного Рішення в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Виходячи з аналізу норми, покладеної в основу застосування санкцій та нарахування пені, вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей проміжок часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Як зазначено абзацом четвертим вказаного Рішення, відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
Відповідно до п. 22 ст. 99 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми найшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб). Абзацом сьомим мотивувальної частини даного Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом п'ятим мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.
На момент прийняття спірного рішення норм, покладених в основу застосування штрафу не існувало. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, зокрема, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями принципу законності, викладених п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України.
З огляду на зазначене, відповідач помилково застосував норми матеріального закону, що не були чинними на момент вчинення позивачем, як страхувальником правопорушення, без врахування того, що ця сама норма передбачає не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, але й саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірних рішень.
Суд не має можливості застосування норм права, які втратили чинність відповідно до абзацу 6 пункту 7 розділу 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, якими за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування збережені повноваження застосування фінансових санкцій, якими вони були наділенні до набрання чинності даного Закону. Збережені функції застосування санкцій слід розуміти виключно тих, які існують на момент їх застосування, а не тих, які існували раніше. Тобто відповідачем безпідставно правозастосування санкцій (компетенція) прирівняні до підстав такого застосування.
Таким чином рішення відповідача № 1536/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року, № 1537/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року, № 132/02-62/1/35237462 від 12.03.2012 року підлягають скасуванню.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» про скасування вимоги про сплату боргу та рішень про застосування фінансових санкцій відповідача та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування вимоги про сплату боргу та рішень про застосування фінансових санкцій, - задовольнити повністю.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька № 1536/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року про застосування до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, на суму 9 550, 00 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень нуль копійок).
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька № 1537/02-62/1/35237462 від 21.12.2011 року про застосування до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків на суму 2 013, 44 грн. (дві тисячі тринадцять гривень сорок чотири копійки).
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька № 132/02-62/1/35237462 від 12.03.2012 року про застосування до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків на суму 421, 72 грн. (чотириста двадцять одна гривня сімдесят дві копійки).
Скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька № Ю-03-22/132 від 16.12.2011 року про сплату Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» недоїмки зі страхових внесків у розмірі 3 361, 60 грн. (три тисячі триста шістдесят одна гривня шістдесят копійок).
Стягнути з Державного бюджету України на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Замок-3» судові витрати у розмірі 256, 55 грн. (двісті п'ятдесят шість гривень п'ятдесят п'ять копійок).
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 18 квітня 2012 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 23 квітня 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Голуб В. А.