Донецький окружний адміністративний суд
24 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/2372/2012
приміщення суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії 17
Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Крилової М.М.
суддів Козаченко А.В., Скріпнік А.І.
при секретарі Полежай Ю.В.
розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України та Міністерства Фінансів України про зобов'язання вчинити певні дії, -
за участю:
позивача ОСОБА_1, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України та Міністерства Фінансів України про зобов'язання вчинити певні дії.
Свій позов позивач обґрунтовує посиланням на ч.3 ст.43 Закону України «Про статус суддів», відповідно до якої судді, якій пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку, тобто відповідачем незаконно утримано податок у сумі 21358,85 грн. з вихідної допомоги, що виплачена позивачу при звільненні. Крім того, позивач посилається на наявність заборгованості по грошовій компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, яка складає 32869,50 грн. Також, позивач з посиланням на ст.117 КЗпП України наполягав на виплаті на його користь середній заробіток за затримку розрахунку по день фактичного розрахунку.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги доповнив та просив стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області компенсацію за невикористану відпустку у сумі 32869,50 грн., стягнути незаконно утриманий податок з вихідної допомоги при звільненні у сумі 21358,85 грн. із застосуванням індексу інфляції по Україні з 01 січня 2011 року по день фактичної виплати, стягнути середній заробіток за час затримки виплати компенсації при звільненні.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області та Державної судової адміністрації України в судове засідання не з'явився, надіслав письмові заперечення, в яких наполягав на відмові в задоволені позову.
Представник Міністерства фінансів України в судове засідання не з'явився та надіслав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, зокрема, що головним розпорядником коштів, передбачених на оплату праці суддям є Державна судова адміністрація України, яка здійснює подальший розподіл вказаних коштів між розпорядниками нижчого рівня. Оскільки, Міністерство фінансів України у правовідносинах з позивачами не знаходилося і не знаходиться, то вимоги до Мінфіну є безпідставними, на підставі чого просив в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом Докучаєвського міського суду Донецької області від 28.12.2010 року №49-К звільнено заступника голови суду ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із відставкою відповідно до ст. 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Зазначеним наказом від 28.12.2010 року №49-К вирішено виплатити позивачу компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 30.09.2006 року по 29.09.2007 року тривалістю 35 календарних днів, додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів; за період роботи з 30.09.2007 року по 29.09.2008 року невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 35 календарних днів та додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів; за період роботи з 30.09.2008 року по 29.09.2009 року невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 35 календарних днів та додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів; за період роботи з 30.09.2009 року по 29.09.2010 року невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 35 календарних днів та додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів; за період роботи з 30.09.2010 року по 28.12.2011 року невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 8 календарних днів.
Також, вирішено виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі шістнадцяти місячних заробітків за кожний повний рік роботи на посаді судді.
З довідки від 31.01.2012 року №08-426-12, що видана Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області вбачається, що ОСОБА_1 вихідна допомога нарахована в суді 126747,36 грн., з якої при сплаті утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 21358,85 грн.
Щодо стягнення утриманого податку з вихідної допомоги при звільненні суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їx посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у cпociб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Згідно з ч.3 ст.43 Закону України "Про статус суддів" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
У п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних ociб" викладено виключний перелік доходів, що включено до складу загального місячного оподатковуваного доходу.
Відповідно до п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних ociб", до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом.
Вихідна допомога судді за своєю природою є державною допомогою, спрямованою на забезпечення судді у відставці відповідного його статусу життєвого рівня, наближеного до матеріального стану працюючого судді.
Отже, оскільки Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" не передбачає стягнення податку з вихідної допомоги судді, який пішов у відставку, при вирішенні даного питання застосовуються норми Закону України "Про статус суддів".
Kpiм того, пільги, компенсації та гарантії є видом соціальної допомоги та необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень.
Слід також зазначити, що Державна податкова адміністрація України у листі від 16.11.2006р. за вих. №13807/5/17-3116, адресованому Верховному Суду України роз'яснила, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються i не підлягають відображенню в його річній податковій декларації суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій, винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку з бюджетів, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно iз законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. по справі №1-1/2004, не допускається заниження рівня гарантій незалежності i недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Також, Рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005р. по cправi №1-21/2005 зазначено, що за змістом ст.126 Конституції України положення частини третьої ст.11Закону України "Про статус суддів" у взаємозв'язку з ч.8 ст.14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів i забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального i соціального забезпечення.
З 30.07.2010р. набрав чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI.
Згідно п.1 розділу ХІІ Прикінцевих положень стаття 142 цього Закону, якою визначено засади фінансування судів та п.п.1, п.п.3.5 п.3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення", якими внесено зміни до Бюджетного кодексу України щодо головних розпорядників бюджетних коштів Державного бюджету України, вводяться в дію з 1 січня 2011 року.
Згідно ч.1-5 ст.120 Закону України від 07.02.2002р. № 3018-III "Про судоустрій України" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.
Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.126 цього Закону Державна судова адміністрація виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом.
На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України "Про судоустрій України" забезпечення належного фінансування та умов функціонування суддів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Частиною 2 статті 78 Бюджетного Кодексу України передбачено, що казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України відповідно до статті 43 цього Кодексу.
Державне казначейство України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до ст.43 цього Кодексу при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державне казначейство України, що діє у складі Міністерства фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:
1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;
2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями;
3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.
З викладеного вбачається, що казначейство відповідно до покладених на нього функцій здійснює розрахунково-касове обслуговування за операціями з коштами державного та місцевих бюджетів.
Статтею 43 Податкового кодексу України визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Так, відповідно до п. 43.3 цієї статті обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України.
На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства України протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі Державному казначейству України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
З аналізу вищенаведених норм суд прийшов до висновку, що виплата вихідної допомоги позивачу мала бути проведена без сплати податку з доходів фізичних осіб.
З огляду на зазначене, утримання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області з вихідної допомоги ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб в сумі 21358,85 грн. є протиправним.
Разом з цим, як вже було зазначено, Податковим кодексом України визначений певний порядок повернення платнику помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання. Відтак не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області утриманого податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги, оскільки воно не є належним відповідачем за цією вимогою. Для стягнення цих коштів з казначейської служби у суду відсутні підстави, оскільки позивачем не дотриманий порядок повернення цих коштів.
В той же час, відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Таким чином, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо утримання податку з доходів фізичних осіб в розмірі 21358,85 грн. з вихідної допомоги ОСОБА_1.
Щодо компенсації за невикористану відпустку суд зазначає наступне.
Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108 визначає структуру заробітної плати. Зокрема, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Тобто компенсація за невикористанні відпустки входить до складу додаткової заробітної плати.
Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Всупереч вимогам вищенаведених норм компенсація за невикористану відпустку, визначену наказом Докучаєвського міського суду Донецької області від 28.12.2010 року №49-К, позивачу виплачена частково в розмірі 9422,59 грн., тобто несплаченою лишилась сума у розмірі 32869,50 грн.
Згідно статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частина 2 даної статті визначає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів;
Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації.
Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області у письмових заперечення до зазначеного позову фактично не заперечує наявність заборгованості, однак посилається на неможливість здійснення таких виплат з підстав того, що це не передбачено Державним бюджетом України.
На думку суду позиція відповідача ТУ ДСА України в Донецькій області щодо відсутності коштів є необґрунтованою, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідача на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
За таких обставин суд вважає, що вимога позивача про стягнення залишку несплаченої компенсації за невикористану відпустку у сумі 32869,50 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку слід зазначити, що відповідно до вимог ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд вважає, що для застосування зазначених положень Кодексу законів про працю України необхідною є умова наявності вини власника щодо невиплати належних звільненому працівнику сум у встановлені строки.
На думку суду, оскільки Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області є бюджетною установою та діє в рамках кошторису, що затверджується на один бюджетний період, а будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, безпосередньо вини ТУ ДСА України в Донецькій області у затримці виплати належних позивачу сум компенсації за невикористану відпустку суд не вбачає, що обумовлює відсутність підстав для настання відповідальності, що передбачена ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України та Міністерства Фінансів України про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо утримання податку з доходів фізичних осіб в розмірі 21358,85 грн. з вихідної допомоги ОСОБА_1.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації у Донецькій області додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку у сумі 32869,50 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області після надходження коштів від Державної судової адміністрації здійснити виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 32869,50 грн.
В задоволені іншої частини позову - відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 24 квітня 2012 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 28 квітня 2012 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Крилова М.М.
Судді Козаченко А.В. Скріпнік А.І.