Комінтернівський районний суд Одеської області
Справа № 1515/462/12
05.03.2012смт. Комінтернівське
Суддя Комінтернівського районного суду Одеської області Вінська Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області про визнання дій незаконними та стягнення недоплаченої надбавки до пенсії, як дитині війни, -
встановила:
Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України у Комінтернівському районі Одеської області, в якому просила визнати відмову у виплаті державної соціальної допомоги протиправною, зобов'язати нарахувати і виплатити невиплачену державну соціальну допомогу, мотивуючи це тим, що вона є дитиною війни і отримує пенсію через Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області.
З посиланням в позовній заяві на приписи ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивачка вважає, що має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, що становить 30% мінімальної пенсії за віком. Позивачка стверджує, що відповідач не виконує вимоги ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що порушує її законні права на належний соціальний захист. Законами України «Про державний бюджет України» на відповідні роки положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» були обмежені виплати соціальної допомоги дітям війни. Однак рішенням Конституційного Суду України № 6-рп2007 від 09.07.2007 р. відповідні положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційними. Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року відповідні положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» також визнано неконституційними. У 2009-2010 роках Законами України про державний бюджет на відповідні роки не обмежувався розмір виплат державної соціальної допомоги дітям війни. Тому позивачка стверджує, що їй не доплачено державну соціальну допомогу, як дитині війни за період з 01 липня 2011 року до моменту ухвалення рішення по справі.
Ухвалою суду від 02 лютого 2012 року позовні вимоги в частині визнання протиправними діяння відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті, як дитині війни, сум щомісячної державної соціальної допомоги згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та зобов'язання відповідача провести перерахунок призначених виплат згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком і виплатити, як дитині війни, недоплачені суми щомісячної державної соціальної допомоги з 01 січня 2011 року по 26 липня 2011 року залишені без розгляду.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, хоча про час та місце судового засідання була повідомлена своєчасно та належним чином.
Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області в судове засідання не з'явився, однак надав до суду заперечення на позов у якому заперечує проти задоволення позовних вимог, та просить суд розглянути справу в порядку письмового провадження без участі представника відповідача.
Розглянувши доводи сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Судом встановлено, що позивачка є дитиною війни і знаходиться на обліку в Управлінні пенсійного фонду у Комінтернівському районі Одеської області.
З метою проведення їй нарахування і виплати невиплаченої державної соціальної допомоги, як дитині війни позивачка звернулася до відповідача, однак на її звернення їй було відмовлено у проведенні їй нарахування і виплати вказаної допомоги.
Надаючи оцінку діям відповідача щодо їх правомірності, в частині відмови проведення позивачці нарахування і виплати державної соціальної допомоги, як дитині війни, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд виходить з того, що згідно рішення Конституційного Суду України від 26.12.11р. № 20-рп/2011, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011р. № 20-рп/2011 визначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень, а передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними.
Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений.
Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Одночасно й положення Конституції України, зокрема статті 95 зазначають, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави па загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до пункту 2 статті 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу України та Закону України «Про державний бюджет України».
Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Як було встановлено судом, під час відмови позивачці, відповідач діяв відповідно до норм діючого законодавства та в межах своїх повноважень.
Таким чином, суду не надано жодного належного доказу, який би свідчив про неправомірність дій відповідача.
Згідно з частиною першою статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно з частинами першою та другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, проте суд зазначає, що це не позбавляє іншу сторону обов'язку доводити власну позицію в процесі з використанням усіх наявних у неї належних та допустимих доказів на підставі приписів статті 11 КАС України.
Таким чином, суд вважає, що позивачкою не доведено правомірності своїх позовних вимог, навпаки, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних позивачем дій, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
З огляду на зазначене та беручі до уваги достатній та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159-163 КАС України, суд,-
постановив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного адміністративного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня прийняття постанови.
Суддя ОСОБА_2