2
5
24 квітня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Васильковського В.М.
суддів: Девляшевського В.А., Ковалюка Я.Ю.
секретаря Бойчука Л.М.,
з участю: позивачки ОСОБА_1
представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні про скасування наказу, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2012 року,-
у червні 2011 року ОСОБА_1 звернулася з даним позовом, мотивуючи його тим, що наказом головного лікаря Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні від 24.05.2011 року № 171 її звільнено з роботи згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне порушення трудової дисципліни. Вважала даний наказ незаконним, так як нею не порушувалися правила внутрішнього трудового розпорядку, а складені акти про її відсутність на робочому місці не відповідають дійсності. Попередньої згоди профспілкового органу на звільнення не отримано. Причиною незаконного звільнення вважала безпідставні службові переслідування, що завдало їй моральних страждань. Тому просила визнати незаконним та скасувати наказ № 171 від 24.05.2011 року про звільнення її з роботи, поновити її на посаді лікаря з функціональної діагностики Івано-Франківської ЦМКЛ, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 травня 2011 року до дня поновлення на роботі та 1 700 грн. моральної шкоди.
Справа № 2/0907/6512/2011 Головуючий у І інстанції - Бойчук О.В.
Провадження № 22ц/0990/792/2012 Суддя-доповідач - Васильковський В.М.
Категорія 52
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні про скасування наказу, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Судом не враховано, що 20.08.2010 року вона звернулася із заявою, в якій просила перевести її на 0,5 посади лікаря функціональної діагностики строком на 1 місяць з 09.09.2010 року. Наказом № 133-К від 20.08.2010 року її тимчасово переведено на 0,5 посади лікаря та змінено графік роботи з початком робочого дня з 08 год. 30 хв. 08.10.2010 року вона подала заяву про переведення на 0,5 ставки лікаря функціональної діагностики і просила залишити графік роботи з 08 год. 30 хв. Дана заява була задоволена, однак з текстом наказу її ніхто не ознайомлював. Натомість суд у рішенні прийняв за основу графік виходу на роботу працівників відділення УЗД, при цьому суд не звернув увагу на те, що у даних графіках відсутні відомості про ознайомлення з ними працівників. В лікарні за нею не було закріплено постійного робочого місця, тому висновок, що на робочому місці її вчасно не було, не є обґрунтованим, оскільки специфіка її роботи передбачає тимчасове відлучення в службових питаннях з кабінету. Згідно посадової інструкції лікаря функціональної діагностики робоче місце лікаря є безпосередньо в кабінетах ФД та лікарській відділення, при обслуговуванні лежачих хворих та надання консультацій у відділеннях стаціонару. 11.05.2011 року на роботу вона прийшла вчасно і була присутня в приміщенні лікарні у відділеннях, що не може трактуватися, як запізнення. Судом не взято до уваги невідповідність та суперечливість показань свідків, пояснення яких ґрунтувались на припущеннях, тому що у лікарні відсутній порядок фіксування відпрацьованого часу працівниками і реєстрація часу приходу на роботу. Факту систематичності порушення нею трудових обов'язків без поважних причин не доведено, оскільки накази № 59 та № 266 про застосування дисциплінарних стягнень їй не оголошувались і не пропонувалось надати пояснення та заперечення. Причиною безпідставних службових переслідувань на роботі стало те, що з 2010 року у неї виникли конфліктні відносини із завідувачем відділу, що судом враховано не було, як і не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду. Тому просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.
В засіданні апеляційного суду позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали, представник відповідача доводи апеляційної скарги заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.05.2011 року головним лікарем центральної міської клінічної лікарні видано наказ № 171 про звільнення з роботи ОСОБА_1 згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення стали наказ № 226 від 19.08.2010 року, акти перевірки від 16-19 серпня 2010 року, наказ № 59 від 21.02.2011 року, акти перевірки виходу на роботу від 11.02.2011 року та від 21.02.2011 року, службова записка завідуючого відділенням УЗД від 14.02.2011 року та наступне порушення 11.05.2011 року трудової дисципліни позивачкою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1, працюючи на посаді лікаря з функціональної діагностики систематично порушувала трудову дисципліну, незважаючи на складання працівниками Івано-Франківської ЦМКЛ значної кількості актів щодо запізнення і накладення у зв'язку з цим дисциплінарних стягнень, що підтверджується наказами про оголошення доган за № 266 від 19.08.2010 року та № 59 від 21.02.2011 року, з якими вона була належним чином ознайомлена, про що свідчить її підпис, та які не були оскаржені нею у встановленому порядку. Дані накази винесені за порушення позивачкою Правил внутрішнього трудового розпорядку - запізнення виходу на роботу без поважних причин. Не зважаючи на застосовані заходи дисциплінарного стягнення, ОСОБА_1 продовжувала порушувати правила внутрішнього трудового розпорядку, що призвело до винесення наказу № 171 від 24.05.2011 року про її звільнення з роботи.
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).
Суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував всі обставини справи, дослідив усі наявні докази, які підтвердились показаннями свідків і дійшов правильного висновку про доведеність факту систематичного невиконання працівником ОСОБА_1 без поважних причин обов'язків, покладених на неї правилами внутрішнього трудового розпорядку Івано-Франківської ЦМКЛ та трудового законодавства, а також її звільнення з дотриманням вимог закону.
При застосуванні дисциплінарних стягнень адміністрація Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні діяла в порядку, визначеному у ст.149 КЗпП України.
Згідно листа голови профспілкового комітету Івано-Франківської ЦМКЛ від 30.11.2011 року ОСОБА_1 на обліку в профспілковій організації не перебувала, у зв'язку з чим необхідності у наданні дозволу на її звільнення не було.
Посилання апелянта на те, що її ніхто не ознайомлював з наказами № 59 від 21.02.2011 року та № 266 від 19.08.2010 року про застосування дисциплінарних стягнень є безпідставними, оскільки з даними наказами вона була ознайомлена під розпис. Те саме стосується і складання актів, про які, як стверджує ОСОБА_1 їй повідомлено не було, оскільки при винесені даних наказів підставою були як акти перевірки виходу на роботу від 16, 17, 18, 19 серпня 2010 року, 11, 21 лютого 2011 року, так і акти про відмову ОСОБА_1 від пояснень 17, 18, 19 серпня 2010 року та від 11, 21 лютого 2011 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 вважала за наказом №133-к початок робочого часу з 8.30 год. до моменту звільнення колегія суддів відхиляє, оскільки даний наказ стосувався періоду по 08.10.2010 року. Про це позивачці було відомо, оскільки 08.10.2010 року вона ще раз звернулась із заявою про переведення її на 0,5 посади лікаря функціональної діагностики з графіком роботи з 8.30 годин. Наказом № 167-к від 12.10.2010 року ОСОБА_1 переведено на 0,5 посади лікаря, однак без зміни графіка. Чергову заяву ОСОБА_1 про перенесення графіка роботи з 8.00 годин на 8.30 годин нею було подано 21.02.2011року, в задоволені якої теж було відмовлено.
З правилами внутрішнього трудового розпорядку та дисциплінарною відповідальністю за порушення цих правил, з робочим місцем лікаря функціональної діагностики позивачка належним чином була ознайомлена, про що свідчить її підпис в посадовій інструкції.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що причиною звільнення ОСОБА_1 послужили конфліктні ситуації із завідуючою відділення є безпідставними та нічим не підтверджені.
Позивачкою жодним належним доказом не спростовано факти запізнення на роботу.
Важливість вчасного прибуття та постійного знаходження в робочий час ОСОБА_1 для виконання своїх посадових обов'язків стверджується схемою взаємовідносин по посаді лікаря ультразвукової та функціональної діагностики з іншими відділеннями та підрозділами Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні (а. с. 43).
Оскільки судом першої інстанції не встановлено порушень законних прав позивачки адміністрацією лікарні, тому підстав для відшкодування моральної шкоди не було.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, не встановлено. Норми матеріального права судом застосовано правильно.
За таких обставин судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є законним, а наведені в апеляційній скарзі доводи не обґрунтованими.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні про скасування наказу, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Девляшевський В.А. Ковалюк Я.Ю.