17 квітня 2012 року 2а-1374/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідачів: Сагайдачної Т.П.,
за наслідками підготовчого провадження
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної казначейської служби України
провизнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної казначейської служби України про: визнання незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо забезпечення належних умов праці; зобов'язання нарахувати та виплатити позивачеві заробітну плату у підвищеному розмірі за шкідливі умови праці за період з 01.01.1999 по 17.06.2010; стягнення моральної шкоди у розмірі 215673, 00 грн. та зобов'язання Державну казначейську службу України виділити кошти у розмірі 215673, 00 грн. для відшкодування моральної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме позовної заяви, позивач просив суд поновити строк на звернення до суду.
В обґрунтування заявленого клопотання позивач вказав на те, що вперше звернувся до суду 13.01.2012. Проте, відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 його позов було залишено без розгляду у зв'язку з відсутністю у суду заяви позивача про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Як зазначає позивач, час у період з 23.02.2012 по 17.03.2012 він витратив на збирання письмових доказів. Крім цього, зазначив, що положення Кодексу адміністративного судочинства України в порівнянні з Кодексом законів про працю України та практикою Верховного суду України суттєво звужують його право на звернення до суду. А відтак, позивач вважає, що пропущений ним строк на звернення до суду може бути поновлений Київським окружним адміністративним судом на підставі положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
З метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду заявленого позивачем клопотання та з'ясування фактичних обставин, відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 03.04.2012.
03 квітня 2012 року позивач у попереднє судове засідання не з'явився. Водночас, до Київського окружного адміністративного суду надійшло письмове клопотання від позивача про розгляд справи за його відсутності.
У судове засідання з'явився представник Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області.
03 квітня 2012 року у судове засідання також не з'явився представник Державної казначейської служби України. Разом з цим, у суду були відсутні відомості щодо повідомлення Державної казначейської служби України належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання.
З огляду на зазначене та беручи до уваги положення пункту 1 частини першої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд справи на 17.04.2012.
17 квітня 2012 року у судове засідання з'явились позивач, представники Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області. Представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, матеріали справи містять інформацію про її повідомлення своєчасно та належним чином про дату, час та місце проведення попереднього судового засідання.
З огляду на зазначене та враховуючи приписи статті 111 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про проведення попереднього судового засідання та розгляд клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду за відсутності представника Державної казначейської служби України та на підставі наявних матеріалів.
Представник Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області наполягав на залишення адміністративного позову без розгляду з огляду на те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б надавали суду обчислювати даний строк від іншої дати ніж 17.06.2010.
При вирішенні питання щодо наявності поважних причин пропуску позивачем строку для звернення з адміністративним позовом до суду суд враховує таке.
В силу положень частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Проте, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк, за даних обставин, в шість та один місяць визнано законодавцем в адміністративному судочинстві достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із відповідним позовом.
Крім цього, початок перебігу такого строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про існуючі порушення.
Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (протиправного рішення, дії, бездіяльності), а не коли він з'ясував для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно нього є порушенням.
Як встановлено судом, згідно рішення ХІV сесії 21 -го скликання Київської обласної ради та наказу управління юстиції Київської області від 15.09.1993 № 524 позивача обрано на посаду судді Баришівського районного суду Київської області.
Указом Президента України від 27.06.1996 № 484/96 та наказом начальника управління юстиції в Київській області від 02.09.1996 № 705 позивача з 06.09.1996 переведено на посаду голови новоствореного Березанського міського суду Київської області.
Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв'язку з відсутністю належного забезпечення суддівськими кадрами та кадрами апарату суду, він у період з 06.09.1996 по листопад 1998 року був позбавлений можливості здійснювати повноваження як голови суду так і судді.
У зв'язку з відсутністю у Баришівському районному суді Київської області робочого кабінету та робочого місця позивач був змушений у січні місяці 1999 року самостійно обрати для функціонування Березанського міського суду два робочих кабінети загальною площею близько 25 кв.м у АДРЕСА_1, що належали відділу Державного казначейства в м. Березань.
Крім цього, 10 січня 2002 року позивач для розміщення Березанського міського суду самовільно зайняв 6 кабінетів загальною площею 125 кв.м. у приміщені, що знаходилось за адресою: АДРЕСА_1, яке не відповідало санітарним нормам, що підтверджується протоколом проведення досліджень освітленості робочого місця та приписом № 77 від 21.07.2005 Баришівської районної санітарно-епідеміологічної станції санітарно-гігієничного обстеження.
Лише у червні 2010 року, у зв'язку із скороченням штату працівників Березанского МВ ГУМВС України у Київській області, відповідно до тверджень позивача, Березанський міський суд переїхав у інше приміщення.
А відтак, позивач вважає, що порушення відповідачами, зокрема, положень Постанови Верховної Ради України від 24.02.1994 «Про забезпечення діяльності судів», розпорядження Президента України від 27.07.1996 «Про забезпечення судів приміщеннями»та положень постанови Кабінету Міністрів України від 21.06.2001 № 692 «Про затвердження програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2000-2006 роки»тривало у період з січня 1999 року по 17.06.2010.
Дана обставина була також зазначена особисто позивачем у судовому засіданні 17.04.2012.
Крім цього, позивач у позовній заяві вказує на порушення його законних прав внаслідок бездіяльності відповідачів, що полягало у неподанні до Верховної Ради України подання про його обрання на посаду судді безстроково, яке тривало з 15.09.2003 по 16.11.2006.
Тобто, як вбачається з матеріалів даної справи, змісту позовних вимог та пояснень позивача, на його думку, порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів відбувалось у період з 1996 року по 17.06.2010 при проходженні ним публічної служби, про які, як встановлено судом, позивач достеменно знав.
Разом з цим, до суду позивач звернувся лише у березні 2012 року.
Посилання позивача, як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду, на те, що положення Кодексу адміністративного судочинства України в порівнянні з Кодексом законів про працю України та практикою Верховного суду України суттєво звужують його право на звернення до суду не приймаються судом до уваги, оскільки в силу положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Положеннями статті 222 Кодексу законів про працю України, яка є спеціальною нормою по відношенню до положень статті 233 цього Кодексу, встановлено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством.
Такою нормою, у даному випадку, є положення частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на дату звернення позивача до суду, встановлено місячний строк.
Суд не приймає до уваги, як доказ поважності пропущення строку на звернення до суду ту обставину, що до 14.10.2011 позивач перебував на посаді судді, у зв'язку з чим він не міг завернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Жодних інших належних та переконливих доказів того, що позивач був позбавлений можливості звернутися до суду або про перешкоджаючі умови, що зумовили пропуск строку звернення до суду з позовними вимогами про оскарження бездіяльності відповідачів, позивачем суду не надано.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що пропуск строку на звернення до суду в частині позовних вимог про визнання незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо забезпечення нормальними умовами праці, не є поважним.
Суд також не приймає до уваги посилання позивача, як на доказ не пропущення строку звернення до суду, на приписи частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині позовних вимог про зобов'язання відповідачів нарахувати і виплатити йому заробітну плату у підвищеному розмірі за шкідливі умови праці за період з 01.01.1999 по 17.06.2010 з огляду на таке.
Відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, право на звернення до суду без обмеження будь-яким строком можливо лише за умови звернення позивача з вимогою саме про стягнення належної йому заробітної плати.
Суд звертає увагу, що дана норма права є чіткою, безальтернативною та не допускає неоднозначного чи множинного тлумачення.
Разом з цим, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання нарахувати і виплатити, а не стягнути належну йому заробітну плату у підвищеному розмірі за шкідливі умови праці за період з 01.01.2009 по 17.06.2010. А відтак, має місце вимога зобов'язального характеру.
Тобто, у даному випадку, відсутня така обов'язкова складова, як вимога про стягнення саме належної (нарахованої чи нарахованої у значно меншому розмірі ніж то передбачено нормативно-правовими актами) але не виплаченої заробітної плати.
Поняття заробітної плати визначено у положеннях статті 94 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Тобто, це є виплати, що здійснюється власником як у силу обов'язків, які він несе в трудових відносинах, так й у силу прав, що йому належать.
При цьому, суд звертає увагу, що правило про залежність розміру заробітної плати від складності, умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства хоча і сформульоване у вигляді імперативної норми, все-таки не може розглядатися як правовий припис прямої дії, який беззастережно надає працівникові право вимагати коригування умов оплати його праці, що встановлюються на підприємстві (установі, організації), відповідно до цих правил.
Так, відповідно до положень статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Схеми посадових окладів, а також розмір надбавок до посадових окладів суддів у період у якому виникли спірні правовідносини регулювались положеннями Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та Законами України.
Проте, жодний із зазначених нормативно-правових актів не відносив працю судді до робіт із шкідливими умовами праці.
Разом з цим, перелік робіт на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я за виконання яких встановлюється підвищена оплата праці визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 100 Кодексу законів про працю України).
Суду не надано жодного доказу, що посада судді віднесена до переліку професій із шкідливими умовами праці, який затверджений відповідним актом Кабінету Міністрів України чи іншого уповноваженого на це органу, а також жодних доказів невиплати належної позивачеві заробітної плати, нарахованої, як оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів за період з 01.01.1999 по 17.06.2010.
З огляду на зазначене та беручи до уваги ту обставину, що позовні вимоги про здійснення нарахування, та як наслідок виплати позивачеві заробітної плати не є вимогою про стягнення належної йому заробітної плати; позивач звернувся до суду із значним порушенням строку на звернення до суду; суд не знайшов підстав для визнання причини такого пропуску поважними, у зв'язку з чим дійшов висновку про залишення без розгляду позовні вимоги про зобов'язання відповідачів нарахувати і виплатити позивачеві заробітну плату у підвищеному розмірі за шкідливі умови праці за період з 01.01.1999 по 17.06.2010.
В силу положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
З огляду на зазначене та беручи до уваги те, що адміністративний позов в зазначеній вище частині подано позивачем з порушенням строку на звернення до суду, суд дійшов висновку, про відсутність належних та допустимих доказів, які свідчили б про поважність пропущення позивачем встановленого чинним законодавством строку для звернення з адміністративним позовом до суду, а відтак, не вбачає підстав для поновлення такого строку саме за наведених позивачем підстав.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.04.2012, у розмірі 219894,00 грн. та зобов'язання Державну казначейську службу України виділити кошти у розмірі 219894, 00 грн. для відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до положень статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Суд звертає увагу позивача на ту обставину, що відшкодування шкоди у зобов'язальних відносинах, зокрема у деліктних, - це традиційно предмет регулювання цивільного права, тому компетентними тут є суди цивільної та господарської юрисдикцій. Водночас, шкоду може бути заподіяно суб'єктом владних повноважень внаслідок порушення ним норм публічного права. Встановлення ж порушень у діяльності публічної влади - це прерогатива судів адміністративної юрисдикції.
З огляду на те, що судом залишено без розгляду позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідачів та зобов'язання вчинити певні дії, тобто, відсутнє провадження щодо вирішення публічно-правового спору, суд дійшов висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди, саме за наведених обставин, повинні вирішуватись судами в порядку цивільного судочинства.
Крім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Оскільки, в силу положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»позивач звільнений від сплати судового збору, у суду відсутні підстави щодо вирішення питання стосовно судових витрат.
Керуючись статтями 99, 100, 121, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання причини пропуску строку на звернення до суду поважними.
2. Позов в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної казначейської служби України про: визнання незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо забезпечення належних умов праці; зобов'язання нарахувати та виплатити позивачеві заробітну плату у підвищеному розмірі за шкідливі умови праці за період з 01.01.1999 по 17.06.2010, - залишити без розгляду.
3. Провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у розмірі 215673, 00 грн. та зобов'язання Державну казначейську службу України виділити кошти у розмірі 215673, 00 грн. для відшкодування моральної шкоди, - закрити.
4. Копію ухвали надіслати сторонам.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.
Ухвалу складено і повному обсязі та підписано 23.04.2012