про залишення адміністративного позову без розгляду
26 квітня 2012 року 2а-1970/12/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовомОСОБА_1
доТериторіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Сквирського району
провизнання протиправним наказу про звільнення, поновлення та роботі та стягнення середнього заробітку та моральної шкоди
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Сквирського району про: визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 10.01.2012 про звільнення; поновлення позивача на посаді соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Сквирського району; стягнення з відповідача з 10.01.2012 по день поновлення на роботі моральної шкоди у розмірі 5000, 00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме позовної заяви, позивач просив суд поновити строк на звернення до суду.
В обґрунтування заявленого клопотання позивач вказав на те, що з текстом наказу № 1-ос від 10.01.2012 позивача не було ознайомлено, його копію ним отримано лише 08.02.2012, а трудову книжку -в березні 2012 року.
При вирішенні питання щодо наявності поважних причин пропуску позивачем строку для звернення з адміністративним позовом до суду суд враховує таке.
В силу положень частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Проте, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд звертає увагу також на ту обставину, що аналогічна норма права знайшла своє відображення і в положеннях статті 233 Кодексу законів про працю України.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк, за даних обставин, в один місяць визнано в адміністративному судочинстві законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із відповідним позовом.
Крім цього, початок перебігу такого строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про існуючі порушення.
Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (протиправного рішення, дії, бездіяльності), а не коли він з'ясував для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно нього є порушенням.
Суд виходить з того, що дисциплінарна відповідальність публічного службовця є предметом адміністративного права, а трудове законодавство, у цьому випадку, застосовується субсидіарно.
За загальним правилом, під час вирішення справ досліджуваної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З огляду на ту обставину, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не врегульовано питання щодо початку перебігу такого строку, тобто не зазначено моменту коли працівник дізнався або міг дізнатися про своє звільнення, суд вважає, що у даному випадку, слід застосовувати загальні правові норми трудового законодавства.
Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, стаття 233 Кодексу законів про працю України конкретизує це правило стосовно до випадку про звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановивши альтернативу, законодавець не визначив суб'єкта, який має право вибрати той чи інший день для початку обчислення такого строку.
А відтак, суд дійшов висновку, що такий строк необхідно обчислювати з дня, коли вчинено більш ранню дію.
Такий висновок обумовлено тим, що обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його суб'єктивних трудових прав. Оскільки дізнатися два рази про одне й те саме неможливо, то слід вважати, що при першій же дії власника (наприклад, врученні трудової книжки із записом про звільнення чи наказу про звільнення) працівник і дізнався про порушення права. Якщо пізніше власник вчинить й іншу дію - вручить працівникові копію наказу про звільнення чи трудову книжку, то до цього моменту працівник уже знає про порушення його права у зв'язку з отриманням чи то наказу про звільнення чи то трудової книжки.
Судом встановлено, що 10 січня 2012 року Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Сквирського району був прийнятий наказ № 1-ос про звільнення ОСОБА_1.
Як вбачається із наданої позивачем копії наказу про звільнення він був виданий позивачеві 08.02.2012. Дана обставина також зазначена і позивачем у позовній заяві.
Крім цього, даний наказ містить також інформацію про наявність певного запису датованого січнем 2012 року.
Разом з цим, до суду позивач звернувся лише 17.04.2012, що підтверджується штампом поштового відділення (позов був відправлений засобами поштового зв'язку). Тобто, із значним порушенням строку на звернення до суду, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу позивача на ту обставину, що ним у даному адміністративному позові не наведеного жодної причини (доказів) того, що позивач був позбавлений можливості звернутися до суду у строк, визначений чинним законодавством або про наявні перешкоджаючі умови, що зумовили пропуск строку звернення до суду з даними позовними вимогами.
А відтак, суд дійшов висновку, що пропуск строку на звернення до суду не є поважним.
Наслідки пропущення строків звернення до суду з адміністративним позовом визначено у статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
В силу положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Крім цього, в силу положень частини третьої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає, що відповідно до положень статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Разом з цим, підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди слід розглядати у нерозривному зв'язку з положеннями статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій встановлено строки звернення до суду за вирішенням спору щодо звільнення особи з публічної служби, зокрема місячний строк, який розпочинається з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.
Дана правова позиція також знайшла своє відображення і у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.
З огляду на зазначене та беручи до уваги те, що адміністративний позов подано позивачем з порушенням строку на звернення до суду, оскільки, як встановлено судом, він отримав копію наказу про звільнення 08.02.2011, а відтак, саме з зазначеної дати був обізнаний про порушення, на його думку, прав та охоронюваних законом інтересів; позивачем не наведено жодних фактичних обставин вважати причини пропуску строку для звернення до суду поважними, суд не вбачає підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду саме за наведених позивачем підстав.
Крім цього, в силу положень статті 7 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір»питання щодо повернення судових витрат суд вирішує в ухвалі суду. Оскільки, позивачем за подання даного адміністративного позову не було сплачено судового збору у суду відсутні підстави щодо вирішення питання стосовно судових витрат.
Керуючись статтями 99, 100, 121, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду.
2. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Сквирського району про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення; про поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди - залишити без розгляду.
3. Копію ухвали та позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві невідкладно.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.