м. Київ
13 квітня 2012 року 2а-5847/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Корінному С.О.,
за участю представників сторін:
від позивача -Кобиляк О.М.,
від відповідача -Мацюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва фабрика «Київ»
до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області
про визнання неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва фабрика «Київ»(далі -позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.07.2011 № 0000152301.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 № 0000152301 прийняте відповідачем є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки правочин укладений між позивачем та його контрагентом був реальний, а товар який був поставлений за укладеним правочином використовувався позивачем при здійсненні основного виду діяльності.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити адміністративний позов.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що договір між позивачем та його контрагентом -ТОВ «Сігурно»укладено без мети настання реальних наслідків, оскільки за даними перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ, ТОВ «Сігурно»здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а факт передачі товарів (послуг) ТОВ «Сігурно»до контрагентів-покупців не встановлено, а також не підтверджено наявність поставок товарів (послуг). Висновок про нікчемність зроблено відповідачем на підставі акта перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ по господарських взаємовідносинах ТОВ «Сігурно»з ТОВ «Елфра Дисплей».
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва фабрика «Київ»зареєстроване як юридична особа 22.08.2005 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області.
Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво взуття, оптова торгівля взуттям, роздрібна торгівля взуттям та шкіряними виробами.
У червні 2011 року податковим органом проведено було документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Сігурно»за період з 01.05.2008 по 30.05.2011.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.06.2011 № 765/23-3/33715556, яким встановлено наступні порушення, а саме: ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Перша взуттєва фабрика «Київ»з постачальниками з ТОВ «Сігурно», ТОВ «Перша взуттєва фабрика «Київ»здійснювало операції з фінансово - грошовими потоками, товарний характер яких наявними документами, наданими до перевірки не підтверджено. Відповідно до ч. 1,5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону, а також позивачем порушено п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження підприємством суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за червень, липень та серпень 2010 року на суму 111 041, 20 грн.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 № 0000152301, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 111041,20 грн. та нараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі 27760, 30 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення неправомірним, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.
Проте, рішенням Державної податкової служби України від 17.11.2011 № 5797/6/10-2115 податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 № 0000152301 та рішення ДПА у Київській області, прийняте за результатами розгляду скарги позивача залишено без змін, а скарга позивача -без задоволення.
Не погоджуючись з податковим повідомлення-рішенням прийнятим відповідачем, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведене свідчить, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, податковим органом було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігурно»за період з 01.05.2008 по 30.05.2011.
Однак, як вбачається із матеріалів справи посадовими особами відповідача не було взято до уваги при проведенні перевірки, що вся продукція яка поставлялась ТОВ «Сігурно»була фактично отримана позивачем та безпосередньо використана при здійсненні позивачем основного виду діяльності, а саме: при виробництві взуття. Факт отримання позивачем товару від контрагента підтверджується наступними доказами, а саме: видаткова накладна від 30.06.2010 № 983006, видаткова накладна від 16.07.2010 № 981607, видаткова накладна від 29.07.2010 № 982907, видаткова накладна від 12.08.2010 № 981208, видаткова накладна від 31.08.2010 № 983108, податкова накладна від 30.06.2010 № 983006, податкова накладна від 16.07.2010 № 981607, податкова накладна від 29.07.2010 № 982907, податкова накладна від 12.08.2010 № 981208, податкова накладна від 31.08.2010 № 983108, акт прийому -передачі за червень № Д-00012444, акт прийому -передачі за липень № Д-00015138, акт прийому -передачі за серпень № Д-00017801.
Із вказаних податкових накладних, видаткових накладних та актів прийому-передачі вбачається, що позивач придбавав у ТОВ «Сігурно»такий товар, як поліуретан, клей прутковий, пасту ПУ, силікон.
Вказана закуплена продукція використовувалась позивачем при здійсненні останнім одного із основних видів діяльності, а саме: виробництва взуття, що підтверджується наданими позивачем документами про рух поставленого матеріалу по підприємству та використання його у діяльності позивача.
Документами, які підтверджують рух матеріалу по підприємству та використання його у діяльності позивача є: накладні про внутрішнє переміщення сировини зі складу до Юхтьового цеху, звіти про випуск продукції, звіти про переміщення номенклатури на складах, картки рахунків, паспорти моделей, які виробляються, норми витрат продукції.
Отже, як вбачається із зазначеного вся поставлена продукція позивачу від контрагента була прийнята, оплачена та використана у основній діяльності позивача, при виробництві взуття.
Застосування наслідків статті 208 Господарського кодексу та статті 228 Цивільного кодексу України можливе за умови встановлення достовірного предмета та істотних умов договору, які суд може дослідити, відповідно, на відсутність ознак суперечності інтересам держави і суспільства чи відсутність порушення публічного порядку.
Оскільки, відповідач не довів суду що правочин укладений між позивачем та ТОВ «Сігурно»є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд прийшов до висновку що податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 № 0000152301 прийняте відповідачем підлягає скасуванню.
При вирішенні питання правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Виходячи із аналізу положень статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку надає покупцю підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
- порядковий номер податкової накладної;
- дата виписування податкової накладної;
- повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
- податковий номер платника податку (продавця та покупця);
- місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
- повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
- опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
- ціна постачання без урахування податку;
- ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
- загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
- вид цивільно-правового договору;
- код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Судом встановлено, що весь дохід від реалізації товарів та витрати на його придбання, включені позивачем до складу податкового зобов'язання і податкового кредиту, повністю підтверджено первинними, податковими та іншими документами, зокрема, і податковими накладними зміст яких відповідає вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Окрім того, в судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили про безтоварність відносин між позивачем та ТОВ «Сігурно». Навпаки, виконання умов договору підтверджується використанням позивачем закупленої продукції при здійсненні основного виду діяльності, а саме: накладними про внутрішнє переміщення сировини зі складу до Юхтьового цеху, звітами про випуск продукції, звітами про переміщення номенклатури на складах, картами рахунків, паспортами моделей, які виробляються, нормами витрат продукції.
Суд не бере до уваги висновки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ, оскільки вони не стосуються господарських взаємовідносин ТОВ «Сігурно»з позивачем.
Відповідач же, самостійно не вчиняв перевірку цих правовідносин, а лише прийняв рішення на підставі своїх припущень про нікчемність зазначених правовідносин посилаючись на висновки акта перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровськ, фактично як на «аналогію».
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 05.07.2011 № 0000152301.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша взуттєва фабрика «Київ» судовий збір у розмірі 28 (двадцять вісім) грн. 23 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Терлецька О.О.
Повний текст постанови складено та підписано - 18 квітня 2012 р.